Ерагон. Спадок, або Склеп душ - Паолини Кристофер (читать книги онлайн бесплатно полные версии .txt) 📗
— Розумію,— прикусила нижню губу Насуада.— Неподалік від вас лежить місто Даут. Я попрошу, щоб леді Аларіс, про яку ти, певно, вже знаєш, прислала в Аруфс когось, хто добре читає чужі думки. Переважна більшість аристократів мають у своєму почті по кілька таких людей, отже леді Аларіс буде нескладно виконати наше прохання. Шкода, що, коли ми виступили вбік Палаючої рівнини, король Орин забрав із собою всіх своїх магів, а кого б тобі не прислала Аларіс, він, швидше за все, умітиме читати думки, проте не матиме інших магічних здібностей. Тим часом без спеціальних заклять приборкати прихильників Галбаторікса буде дуже складно.
Доки Насуада говорила, Роран повільно перевів свій погляд на темну пляшку вина.
«Цікаво, Тарос бува не отруїв його?» — раптом промайнуло в голові ватажка.
—...Сподіваюсь, ти будеш тримати своїх людей у кулаці й не дозволиш їм бешкетувати, грабуючи Аруфс й кривдячи місцевих мешканців,— вела далі Насуада.
— У мене залишилося надто мало солдатів, щоб вони могли заподіяти шкоду цілому місту. До того ж, їм зараз не до гульок. Так само, як і я, вони чудово розуміють, що Імперія будь-якої миті може спробувати відвоювати місто,— стомлено мовив Роран, насилу зібравши докупи думки.
— Скільки воїнів ти втратив під час атаки?
— Сорок два...
На якийсь час обоє примовкли.
— У Карна була сім’я? — врешті-решт порушила мовчанку Насуада.
— Не знаю...— знизав плечем Міцний Молот — Він був звідкись із півночі... І певне, мав сім’ю, але під час війни ми намагаємось про таке не говорити.
Роран знову замовк, бо йому раптом почало дерти в горлі. Потім він таки не витримав, закашлявся й зігнувся так сильно, що його лоб ледь-ледь не торкнувся стола. Від різкого здригання тіла спину й поранене плече знову пройняв нестерпний біль, а вино з келиха вихлюпнулось.
— Роране, треба, щоб тебе оглянув цілитель. Тобі погано, і зараз ти маєш бути в ліжку,— зітхнула Насуада, коли кашель трохи відступив.
Ні-ні,— витер слину з кутиків губ Міцний Молот і звів очі на Насуаду.— Мені вже надали необхідну допомогу, тож якось не помру. Що я, мала дитина, щоб зі мною панькались?
— Ну, як знаєш,— схилила голову Насуада, трохи повагавшись.
— А що мені тепер робити? — спитав він.— Тут я вже більше не потрібен?
— Я планувала, що ти повернешся відразу ж після захоплення Аруфса. Але зараз ти не в тому стані, щоб витримати шлях до Драс-Леони. Треба зачекати, доки...
— Я не буду чекати! — вигукнув Роран, схопив дзеркало й наблизив його до себе майже впритул.— Не панькайтесь зі мною, леді Насуадо. Я можу їхати, до того ж так швидко, як знадобиться. Сюди, до Аруфса, я прибув тільки через те, що варденам загрожувала небезпека. Тепер її немає, і я не збираюся відсиджуватись тут, доки моя дружина й майбутня дитина перебувають у таборі за якусь милю від Мертага та його дракона!
— До Аруфса ти прибув тому, що я наказала тобі це зробити! — рішуче сказала Насуада, хоч потім її голос відчутно пом’якшав.— Як би там не було, я зрозуміла твою позицію. Можеш повертатись. їхати день і ніч — зовсім не обов’язково, але й марнувати час я тобі теж не дозволю. Запам’ятай! І бережи себе, бо менше за все мені б хотілося повідомляти про твою смерть Катріну. Нарешті останнє питання: кого б ти радив залишити замість себе в Аруфсі?
— Капітана Брігмана.
— Брігмана? Он як! Хіба в тебе не було з ним непорозумінь?
— Він узяв командування на себе, коли мене підстрелили. Правду кажучи, тоді я не зовсім добре розумів, що відбувається...
— Можу собі уявити!
— Коли він став на чолі варденів, вони не панікували й навіть не думали розбігтися. Він керував ними від мого імені й тоді, коли я застряг у тій триклятій музичній шкатулці... Брігман — досвідчений командир, його люблять люди, він уміє планувати й утілювати плани в життя. Словом, я не думаю, що хтось зможе впоратися із керуванням містом краще за нього.
— Отже, Брігман...— Насуада відвернулася від дзеркала й прошепотіла щось людині, котру Роран не бачив.— Правду кажучи, я й гадки не мала, що ти захопиш Аруфс. Здолати стіни за такий проміжок часу з мізерною кількістю людей і без підтримки дракона — це здавалось мені майже неможливим,— мовила Насуада, розвернувшись назад.
— Навіщо ж ви мене сюди послали?
— Я була змушена спробувати кого-небудь, перш ніж послати сюди Ерагона й Сапфіру. А ти завжди перевершуєш сподівання, Роране, ти перемагаєш там, де інші давно б опустили руки. Я вірила в неможливе й дуже хотіла, щоб це неможливе здійснив саме ти.
— Цікаво, чи довго я буду випробовувати свою долю, перш ніж помру, як Карн? — невесело посміхнувся Міцний Молот.
— Можеш іронізувати скільки завгодно, але заперечити свій успіх у тебе все одно не вийде. Сьогодні ти одержав велику перемогу, Міцний Молоте. Точніше, капітане Міцний Молоте. Ти заслужив це звання. Я безмежно вдячна тобі за те, що ти зробив. Захопивши Аруфс, ти убезпечив нас від ведення війни на два фронти, що, швидше за все, означало б для нас поразку. Усі вардени в боргу перед тобою, і я обіцяю — усе, зроблено тобою і твоїми людьми, ніколи не буде забуте.
— Я... якщо ви дозволите, я передам своїм людям ваші слова... Для них це дуже багато важить,— Роран говорив так, ніби все почуте мало його обходило.
— Хай буде по-твоєму,— кивнула Насуада,— а тепер давай прощатися... Ти хворий, година пізня, а ми он як довго базікаємо.
— Зачекайте,— схаменувся Роран, торкнувшись дзеркала кінчиками пальців.— Зачекайте, а чому ви нічого не кажете про те, як просувається облога Драс-Леони?
— Погано,— враз посерйознішала Насуада.— Можна сказати, що ми взагалі тупцяємо на місці. Ти б став нам тут у великій пригоді... Гадаю, не варто пояснювати, як важливо для нас захопити Драс-Леону. Якщо ми не заволодіємо цим містом якнайшвидше, то можемо втратити все, за що боролись.
ТАРДСВЕРГ – УНДЗМАЛ
«Та все з тобою гаразд! — роздратовано буркнув Ерагон.— Годі вже. Усе одно з цим нічого не вдієш!»
Сапфіра пирхнула, але все одно продовжувала вивчати своє відображення в гладіні озера. Вона покрутила головою туди-сюди, а потім важко зітхнула, випустивши над поверхнею озера невеличку хмаринку диму.
«Ти впевнений? — тихо спитала Сапфіра й розвернулась до Вершника.— А якщо вона не виросте знову?»
«Як це не виросте?! У драконів луска росте весь час! Ти ж чудово це знаєш!»
«Так, але я ще ніколи її не втрачала!»
«А я кажу: годі тобі сумувати, це ж усього лиш невеличка подряпина»,— посміхнувся Ерагон і пильніше придивився до садна на лівому боці драконової морди. Рана була не довшою за кінчик Сапфіриного кігтя — на місці кількох видертих лусочок виднілась її блакитна шкіра.
Не втримавшись, Ерагон доторкнувся до неї кінчиком вказівного пальця. Шкіра була гладесенька й тепла, ніби животик щойно народженого телятка.
«Не треба, малий, лоскотно!» — знову пирхнув дракон і відвернув голову.
Вершник тихо засміявся й занурив ноги у воду, звісивши їх із каменя, на якому сидів. Вода лагідно облизала Ерагонові ступні.
«Може, садно й справді невелике,— не могла вгамуватися Сапфіра,— але його неодмінно всі помітять. Як же його не помітити? Це ж усе одно, що голий клапоть землі на вкритій снігом гірській вершині!»
Дракон скосив очі, намагаючись розгледіти свою видовжену морду й темну подряпину над ніздрею.
На цей раз Ерагон зареготав уголос, хлюпнув на Сапфіру жменьку води, але за мить зробив серйозний вираз обличчя, щоб дракон не образився:
«Та ніхто не помітить, Сапфіро! Повір мені. А навіть якщо ця подряпина й упаде комусь в око, що з цього? Невже не зрозуміло, що ти отримала її під час бою. Хіба це не героїчно?»
«Справді? — дракон іще раз повернув морду, щоб глянути на сво? відображення в озері. Його луска вигравала у воді всіма барвами веселки.— А що, коли хтось із ворожих солдатів спробує влучити мені якраз у це місце? Може, попросити гномів, щоб вони зробили мені металеву пластинку, доки не виросте нова луска?»
