Ерагон. Спадок, або Склеп душ - Паолини Кристофер (читать книги онлайн бесплатно полные версии .txt) 📗
— Роране, у тебе стріла в спині! Ми хотіли піймати лучника, але він утік.,.— нарешті догукався до нього Брігман.
— Як же боляче...— ледь-ледь прохрипів Роран.
— Це тому, що стріла зачепила ребро... Інакше вона прошила б тебе наскрізь. А дюйм ліворуч — і вона розтрощила б тобі хребет. Щасливчик!..
— Витягніть її!..— мовив ватажок, зціпивши зуби.
— Не можемо...— відповів Брігман.— У цієї стріли якесь хитре вістря — воно не виходить назад. Можна хіба що обрізати. У мене є маленький досвід у цій справі, Роране. Якщо ти мені довіряєш, можу спробувати. А якщо ні, тоді ми знайдемо тобі цілителя. У палаці напевно є один або й двоє.
Роранові страшенно не хотілося потрапляти в руки Брігмана, але терпіти біль було просто несила.
— Зроби, зроби це тут...— простогнав ватажок.— Бальдоре!..
— Що, Роране?
— Бери півсотні воїнів і гайда шукати Гелстіда!.. Він не міг далеко втекти. Делвіне!.. Ти залишишся зі мною.
Бальдор, Делвін і Брігман заметушились і почали про щось радитись, але з їхньої розмови Міцний Молот почув лиш декілька слів. Спливла хвилина, і загін варденів на чолі з Бальдором покинув залу. Стало майже тихо.
Тим часом Брігман готувався обрізати стрілу. Він наказав воїнам принести із сусідньої кімнати кілька стільців, розбити їх на тріски й розвести біля статуї вогнище. Коли вардени впоралися, старий командир почав нагрівати лезо кинджала — після того, як усе закінчиться, треба було припекти ватажкові рану, щоб він не втратив багато крові.
Роран так і лежав на лаві, дихаючи глибоко, але якомога повільніше, щоб хоч якось полегшити пекельний біль. Думати про щось інше, крім болю, він не міг. Те, що сталося, чи те, що могло статися, тепер не мало для нього жодного значення. Було тільки дихання, таке повільне й обережне, аж здавалося, ніби воно кудись скрадається.
Коли четверо варденів почали зручніше вкладати Рорана на лавці, той ледь не знепритомнів. Потім чиясь дужа рука запхала йому в рот шкіряну рукавицю, а за мить ватажок відчув, як його прив’язують.
Повернувши голову назад, Міцний Молот побачив, як Брігман, тримаючи в руці мисливський ніж, стає перед ним на коліна.
Вдих...
Видих...
Час зупинився.
ЗАТИШШЯ
Роран схилився над столом, зацікавлено розглядаючи позолочений келих. Розкішну спочивальню освітлювали дві свічки й невеличке вогнище, що потріскувало в каміні, розташованому біля порожнього ліжка.
У відчинене вікно віяв слабенький солоний бриз, бавлячись тонкими білими шторами. Міцний Молот зіперся на підвіконня, підставляючи під подув вітру своє розпашіле обличчя. Внизу простирався нічний Аруфс. На перехрестях вулиць то тут, то там палали сигнальні вогнища сторожі, хоч загалом місто було порожнє — усі, хто міг, ховалися по домівках.
Коли вітрець ущух, ватажок зробив іще один ковток, перехиляючи келих так, щоб вино потрапляло прямо в горло, не торкаючись розбитих губ, бо вони й без вина постійно озивались гострим болем.
Поставивши келих на стіл біля тарілки з хлібом і м’ясом, Роран глянув у дзеркало, обабіч якого стояли свічки. Але воно було порожнє, у ньому не відбивалося навіть його стомлене, закривавлене обличчя з наполовину обсмаленою бородою. Ватажок відвернувся. Вона зв’яжеться з ним, коли захоче, а йому тим часом доведеться чекати. Це все, що він міг.
Не знаючи, як іще боротися з виснажливим чеканням, Міцний Молот вкотре взявся розглядати келих.Посеред ночі дзеркало нарешті вкрилося сріблястими брижами, ніби гладінь озера під подувом вітру. Роран глянув у нього мутними напівзаплющеними очима.
Перш ніж набути звичного вигляду, лице Насуади спочатку нагадувало сльозу. Вираз її обличчя був серйозний як ніколи.
— Роране,— вітаючись, мовила вона чітким сильним голосом.
— Леді Насуадо,— ватажок звівся з-за столу.
— Тебе захопили?
— Ні...
— Виходить, Карна поранено або він узагалі мертвий?
— Карн загинув під час битви з ворожим магом.
— Мені дуже боляче це чути... Він був гарною людиною й сильним магом...— Насуада зітхнула й після тривалої паузи додала: — А що там у нас з Аруфсом?
— Місто наше...
— Справді? — звела брови Насуада — Я... я неабияк вражена. Скажи, як пройшла битва? Чи все було за планом?
Намагаючись якомога менше ворушити губами, Міцний Молот розповів їй про події кількох останніх днів: про те, як вони прибули під Аруфс, про напад одноокого чолов’яги, про хитру витівку з баржами, про бої під палацом лорда Гелстіда й, нарешті, про поєдинок Карна з кривоносим ворожим магом.
Трохи перевівши подих, Роран розповів і про те, як його було поранено в спину і як Брігман витягнув із нього стрілу.
— Мені пощастило, що Брігман був там — він добре попрацював,— мовив ватажок,— якби не він, я міг би померти, доки б для мене шукали цілителя.
Промовивши ці слова, Міцний Молот на кілька секунд аж зігнувся, коли згадав, як його тіла торкнувся розпечений метал.
— Сподіваюся, ви знайшли цілителя, який доглядатиме за тобою.
— Так-так, пізніше знайшли. Але він не маг.
— Я вражена тим, що в тебе лишилася сила на розмову зі мною. Схоже, карвахольці й справді зроблені з найміцнішого металу,— глянула на Рорана Насуада, відкинувшись на спинку свого стільця.
— Словом, ми захопили палац і тримаємо під контролем майже все місто, хоч є ще кілька вуличок, де наші позиції слабкі. Коли ми заволоділи центром Аруфса, більшість солдатів Імперії здалися в полон. Вони зрозуміли, що битву програно.
— А лорд Гелстід? Його ви теж захопили?
— Спершу він намагався втекти з палацу, та невдовзі збагнув, що має у своєму розпорядженні надто малий загін охорони. Тому він забарикадувався у винному погребі,— Міцний Молот пошкріб нігтем рубіновий камінець на розцяцькованому келиху.— Він і його люди не мали ані найменшого наміру здаватися, а я тим часом ніколи б не наважився на прямий штурм, бо це коштувало б нам багатьох життів. Тому я наказав принести сулії з олією, розлити її й підпалити.
— Так ти намагався їх викурити? — спитала Насуа-Ватажок повільно кивнув.
— Кілька солдатів і справді вибігли назовні, щойно двері зайнялися. Але Гелстід був надто впертий. Ми знайшли його мертвим на підлозі. Він помер від задухи.
— Шкода...
— Разом з ним була і його донька, леді Галіана.
Образ дівчини ще й досі стояв у Рорана перед очима: невеличка, вбрана в пречудову сукню лавандового кольору, помережану оборками й стрічечками.
— І хто ж тепер після Гелстіда успадкує титул графа Фенмарка? — насупилася Насуада.
— Тарос Швидкий...
— Невже той самий, що вчора на тебе напав?
— Той самий...Коли вардени привели до ватажка Тароса, було вже пообіддя. Невеличкий бородань, здавалось, утратив голос, хоч і не мав жодних поранень. Щоб не тривожити спину, Міцний Молот лежав на животі.
— Схоже на те, що ти винен мені пляшку вина,— сказав Роран Таросові.
— Як ти це зробив?! — з ноткою відчаю в голосі спитав його Тарос.— Місто неможливо було захопити. Ніхто, крім дракона, не міг зламати стіни. А тепер, поглянь, що ти накоїв. Ти не звичайна людина, ти...— бородань замовк, не маючи сил вимовити ще бодай слово.
— А як він сприйняв звістку про смерть батька й сестри? — поцікавилась Насуада.
— Мені здалося, що звістку про смерть батька Тарос сприйняв байдуже, а от щодо сестри...— Роран витер холодний піт із чола, згадавши зливу брутальної лайки на свою адресу, коли Тарос почув про смерть Галіани.
* * *
— Я тебе вб’ю! При першій же нагоді я тебе вб’ю...— прошипів Тарос. — Присягаюсь!
— Тоді тобі треба поквапитись,— відрубав Міцний Молот.— Бо на світі багато тих, хто хоче мене вбити.
* * *
— Роране? Роране!
Неабияк здивувавшись, Роран збагнув, що Насуада звернулася до нього на ім’я. Ватажок глянув на неї ще раз — у дзеркалі її лице було ніби в портретній рамі.
— Тарос і справді отримає титул графа Фенмарка,— зібравшись із думками, вів далі ватажок.— Він — наймолодший серед сімох синів Гелстіда, але всі його брати ховаються або повтікали. Словом, зараз Тарос — єдиний, хто претендує на титул. Він був непоганим посередником між нами й старійшинами міста. Хоча без Карна ми ніяк не могли зрозуміти, хто присягнув на вірність Галбаторіксу, а хто ні. Поза сумнівом, це зробили більшість лордів та воїнів, але спробуй-но, здогадайся, хто ще...
