Час смертохристів. Міражі 2077 - Щербак Юрий Николаевич (читать книги txt) 📗
О14.00 29-го листопада на всіх екранах телебачення з'явився досі маловідомий заступник вождя Кара-хана так званий «беклербек», на ім'я Мохамад-бек, який проголосив падіння російської імперії і заявив, що новий лад, освячений чорною зіркою Орди, відновлює перервану історичну традицію входження Росії до тюркської сім'ї народів. Він запевнив слов'янське населення Росії у забезпеченні демократичних свобод і релігійних прав. Одночасно Мохамад-бек проголосив введення на всій території Росії законів шаріату і порадив жінкам, для уникнення гвалтів, запнути обличчя шляхом носіння хіджабу — мусульманського одягу та обов'язкових білих чи чорних хусток. Також Мохамад-бек запропонував москвичам покинути місто і тимчасово переселитися до сільської місцевості у зв'язку з неможливістю влади забезпечити безперебійне постачання води, електрики, газу і харчових продуктів у місто, яке має носити назву Армагеддон, оскільки було прокляте Аллахом ще у 915 році Хіджри.
Ця заява нового намісника Москви викликала паніку серед місцевого населення: натовпи біженців на старих автомобілях (нові були конфісковані новою владою), возах і саморобних візках, наладованих домашнім скарбом, почав залишати Москву під суворим наглядом мусульманських десятників і сотників.
1-го грудня 2076 p., коли Москва була вже напівпорожня й насильство, грабіж і беззаконня панували на її вулицях і в будинках, до Кремля, де розмістилася тимчасова комендатура мусульманської Співдружності Націй (МУСНА), були запрошені представники іноземних посольств і місій, яким було запропоновано або звільнити територію СДОР, або переїхати до Суздаля, якому нова влада надала статус автономної російської провінції (улусу).
Виконуючи вказівку центру, 5-го грудня 2076 р. повертаюся до Києва.
46.
Вже йшла друга година ночі, а Гайдук все ще сидів з гетьманом у кімнаті відпочинку по сусідству з кабінетом Махуна в гетьманському палаці. Це було розкішне приміщення з високими — до стелі — панелями з червоного дерева, поділене на ряд функціональних зон: бібліотеку з секретером для вдумливої інтелектуальної роботи незмінного лідера нації, затишну спальню, кухню з їдальнею, де стояв обідній круглий стіл, за яким сиділи Гайдук і гетьман. Стіл прикрашали три пляшки віскі "Black Label" (півтори вже було випито), срібне відерце для льоду, дві кришталеві вазочки — одна для чорної ікри (подарунок делегації Чорної Орди), друга — для червоної (подарунок короля Норвегії), селянське масло з села Лісоводи на Хмельниччині, де народився К-Д. Махун, і найкращий в Україні пшеничний коровай, привезений з ЗЕКу-116. Всі харчові продукти пройшли спеціальну експертизу в лабораторії при Особливому відділі гетьмана на наявність діоксину, радіоактивних речовин та інших отрут. Переважна більшість молочних і м'ясних продуктів для гетьманського столу вироблялися в спеціальному агрогосподарстві «Сонячний шлях» (у прадавні світлі комуністичні часи це був радгосп «Ленінський шлях», що обслуговував вищих номенклатурних достойників УРСР). Гетьманською логістикою опікувалась спеціальна ордена Козацької слави бригада «Гречкосії»: серп з колосками на емблемі бригади.
— Ти думаєш, мені ця... ця шизда рвана... дуже потрібна? — продовжував свій двогодинний гіркий монолог Гетьман. — Але вона єдина, кого ще читають у цій країні. Нікого більше! Наливай!
Гайдук чув, що гетьман хоч кого переп'є, але вперше брав участь в цьому дійстві. Свою склянку з товстим дном все більше навантажував кубиками льоду, по яких стікала темнокоричнева рідина, стаючи одразу жовтою. Гетьман лід не любив. Кілька років тому в клініці університету Джона Гопкінса в Балтиморі гетьману зробили трансплантацію новенької, молодої печінки — про це знав тільки Гайдук, який домовився про операцію й не відходив від хворого, разом з Наталею Гаврилівною та ще кількома наближеними людьми. Вдалося уникнути розголосу, бо увагу преси спрямували на Багамські острови, де буцімто відпочивав гетьман: його роль успішно зіграв двійник — заслужений артист України, актор Білоцерківського музично-драматичного театру Матвій Гришко, теж не останній п'яниця, бабій, понтер і хвалько. Після Багамів він отримав звання народного артиста. Правда, папарацці ближче, ніж на 200 — 300 метрів не допускалися до вілли, на якій жив двійник гетьмана.
— Ось чому мені це болить, — жалівся гетьман. — Ця сука Індіра! Якби не я — бачила б вона ареопаг... Це ж я її витяг нагору. Ти бачив щось подібне? Влаштувати такий спектакль! Обісрати мене на всю Україну...
— Телебачення встигли вимкнути, — нагадав Гайдук.
— А ти звідки знаєш? Тебе ж там не було. Ти де був? — підозріливо спитав гетьман. — Думаєш, я не знаю?
— Я був з Фрідманом. Я не міг дивитися на цю стару...
— Шизду, — підказав гетьман. — Але щоб ти знав, вона колись була нічого! — засміявся лідер нації. — Ну, будьмо!
Клацнулися стаканами. «Невже забув про Фрідмана?» — подумав Гайдук з надією.
— І що ж у тебе спільного з цим пархаїдалом? Фрідманом? Ти що, Ігоре, не знаєш, що він плете проти мене змову?
— Яв змови не граю, — твердо сказав Гайдук. — І вас не зраджу.
— Ігоре, синку... Я знаю, що ти людина честі. — Розчулений п'яний гетьман поліз цілуватися до Ігоря, подряпавши йому щоку щетиною вусів. Відсунувшись, гетьман без зайвих тостів і цокання швидко і жадібно вихилив віскі, ложкою черпнув чорну ікру, з'їв. Довго мовчав, наче боячись порушити небезпечну тему. Нарешті почав:
— Я прочитав. Дуже уважно. Тричі.
Він глянув на Гайдука абсолютно тверезими очима.
— Чого ти хочеш?
— Я? — розгубився Гайдук. — Хіба не зрозуміло? Я все написав. Все залежить від вас.
— Ну ти, Ігоре, і дурний, — гірко похитав головою гетьман. — «Все залежить від вас». Дурний? Наївний? Чи дуже хитрий?
Він зробив паузу, рукою відламав шматок зеківського короваю, поклав до рота. Чутно було його тяжке сопіння.
— Я тебе зробив... Незважаючи на всі телеги, що на тебе писав Мережко. Стережись його. Він твій смертельний ворог... Але я плював на нього. Я хотів призначити тебе...
— Ким? — спитав Гайдук.
— Своїм наступником.
— Невже ви думаете...
— Мовчи, — наказав гетьман. — Ти мені як син рідний. Ти єдиний, кому я довіряю. Ти гідний стати гетьманом України. Але не станеш.
Він зупинився, чекаючи Ігорового запитання «Чому?». Але той промовчав. Тому гетьман продовжив:
— Тому, що ти — жид.
— А, може, я — китаєць? — насмішкувато мовив Гайдук.
Гетьман гнівно стукнув кулаком по столу, від чого дзенькнули вазочки з ікрою та зашурхотіли кубики льоду у відерці.
— Помовч! Не блазнюй. Ти жид не з походження, а по духу. У тебе інша група крові, ніж у нас. І тебе ніколи не пустять до влади, запам'ятай це. Використають, але не пустять. Ти знаєш, що таке патронажна служба?
— Підносити патрони, — ледве стримуючи лють, сказав Гайдук.
— Приблизно так. Це служба обслуговування. Різні експерти, вчені, радники, зрадники. Мудрагелі, одним словом. Влада — не твоя стихія. Бо ти не розумієш головного: від тих, хто при владі, не залежить нічого. Це як театр маріонеток. Глядачі бачать ляльки, та не бачать ніколи ляльковода. Ти жид, тому що дуже розумний. Багато цифр пам'ятаєш. І теорії різні знаєш. За це я тебе люблю.
Він важко підвівся і подався до бібліотечної секції, витягнувши з шухляди секретера папір. Повернувшись, поклав папір на стіл. Це була доповідна Гайдука, помережана різними позначками, знаками оклику і запитання. Легко впізнавався неповторний почерк гетьмана.
— Ти думаєш, я дурний солдафон? І не знаю того, про що ти пишеш? І не розумію ситуації? А ти прийшов і за два місяці все зрозумів. І відкрив правду старому мудаку? Наливай.
— Може, досить?
— Наливай, — жорстко наказав гетьман. — Я свою норму знаю.
Піт рясно котився по його обличчю, й він витирав чоло накрохмаленою серветкою.
Гайдук думав лише про одне: чи вдасться йому живим дістатись до свого кабінету й упасти на кушетку, прийнявши ударну дозу Advil'y з аспірином. Розумів, що в порівнянні з гетьманом він — жалюгідний інтелігент, нездатний до серйозної чоловічої розмови. Молив Бога, щоб ця пиятика скінчилась. Він проклинав себе за те, що написав цю ідіотську доповідну записку, яка не потрібна ні цьому лицедію, ні тим, хто править Україною. Вони скоріше загинуть, ніж зміняться. Загинуть разом з Україною.
