Сага про Форсайтів - Голсуорси Джон (лучшие книги .TXT) 📗

— Я пропоную звітну доповідь…

Акціонер знову підвівся:

— Дозвольте запитати, чи усвідомлюють члени правління, що не з власної кишені вони… скажу, не вагаючись, що якби їм довелося з власної кишені…

Тут устав інший акціонер, кругловидий, з упертим виразом — Сомс пригадав, що то шуряк покійного управителя. Він запально мовив:

— На мій погляд, сер, винагорода недостатня!

Тепер підвівся превелебний містер Бомз.

— Якщо мені дозволять висловити свою думку, — почав він, — то я скажу: нашому шановному голові слід узяти до уваги — і то дуже пильно — той факт, що покійний… е-е… сам укоротив собі віку. Я не маю сумніву, що він узяв цей факт до уваги, бо — я кажу це від свого імені й, гадаю, від імені всіх присутніх («Атож, атож!») — він користується нашою глибокою довірою. Сподіваюся, ніхто з нас не буде глухий до голосу милосердя. Але я певен, — він суворо позирнув на шуряка покійного управителя, — що голова наш чи то письмовим застереженням, чи, навіть краще, зменшивши винагороду, висловить категоричний осуд тому вчинкові, внаслідок якого урвалося життя такої здібної й цінної людини вона покинула ту сферу, де її власні інтереси і, з вашого дозволу, наші інтереси нагально вимагали її присутності. Ми не повинні — ні, ми не можемо — заохочувати такого страховинного нехтування своїх обов'язків і перед людьми, і перед богом.

Превелебний джентльмен сів на місце. Тоді знову підвівся шуряк покійного управителя.

— Я наполягаю на своїх словах, — мовив він. — Винагорода недостатня.

Перший акціонер і собі подав голос:

— Я ставлю під сумнів законність цієї виплати. На мою думку, ця виплата незаконна. Між нами сидить юрист компанії, прошу дозволу запитати, яка його думка.

Очі всіх присутніх звернулися до Сомса. Нарешті непорозуміння таки виникло.

Він підвівся, щільно стиснувши губи; нерви його були напружені; нарешті йому пощастило відірвати погляд від тієї хмари, що нависала над ним.

— Питання це вельми неясне, — мовив він тихим тонким голосом. — Оскільки нема ніякої надії на те, що гроші будуть відшкодовані, то я не певен, чи є підстави вважати виплату цілком законною. В разі потреби можна звернутися до суду.

Управителів шуряк насупився й сказав з притиском:

— Ми цілком згодні з тим, що можна звернутися до суду. Прошу, скажіть, як звати джентльмена, що дав нам таку цінну довідку? Містер Сомс Форсайт? Он воно як!

Він підкреслено перевів погляд із Сомса на старого Джоліона.

Сомсові бліді щоки почервоніли, але він лишився гордовито незворушний. Старий Джоліон пильно глянув на управителевого шуряка.

— Якщо шуряк нашого покійного управителя більше не має чого додати, я пропоную звітну доповідь…

Але цієї миті встав один із тих п'яти мовчазних стриманих акціонерів, до яких Сомс відчував симпатію. Акціонер сказав:

— Я рішуче проти цієї пропозиції. Нам пропонують дати милостиню дружині й дітям чоловіка, що їх, як ви кажете, він утримував. Може, так воно й було; але мені до того байдуже. Я заперечую проти цього наміру з принципу. Час уже покласти край нашій сентиментальній філантропії. Вона занапащає країну. Я заперечую проти того, щоб мої гроші дісталися людям, яких я зовсім не знаю і які нічим їх не заробили. Я заперечую in toto [8]: це не ділове ставлення. Пропоную відкласти схвалення звіту, нехай правління перегляне його і скасує цей пункт.

Старий Джоліон вислухав статечного мовчазного акціонера стоячи. Промова його знайшла відгук у серцях усіх присутніх: в ній звучала пошана до статечних людей і відраза до великодушної добродійності, що почала вже зароджуватися в серцях наймудріших громадян.

Слова «це не ділове ставлення» вплинули навіть на членів правління; в глибині душі кожен із них відчував, що це щира правда. Але вони також знали, що голова має владну і вперту вдачу. Він також, мабуть, відчував, що це не ділове ставлення, однак був зв'язаний власною пропозицією. Чи відмовиться він від неї? Навряд.

Всі чекали з інтересом. Старий Джоліон підвів руку; окуляри в темній оправі, затиснуті між великим і вказівним пальцем, погрозливо гойднулися.

Він звернувся до статечного мовчазного акціонера:

— Знаючи, як самовіддано повівся наш покійний управитель під час вибуху на шахті, невже ви, сер, з усією твердістю заперечуєте проти виплати винагороди?

— Так.

Старий Джоліон поставив питання на голосування.

— Хто підтримує цю пропозицію? — спитав він, спокійно озирнувши присутніх.

І тієї миті Сомс, дивлячися на дядька, відчув, яка в старого величезна сила волі. Ніхто не ворухнувся. Дивлячись просто в вічі статечному мовчазному акціонерові, старий Джоліон сказав:

— Я пропоную: «Звіт правління за рік тисяча вісімсот вісімдесят шостий схвалити й затвердити». Ви підтримуєте? Хто «за»— прошу підніміть руки. Хто «проти»? Нікого. Прийнято. Наступне питання, джентльмени…

Сомс посміхнувся. Дядечко Джоліон таки вміє поставити на своєму!

Але зараз його увага знову зосередилася на Босіні. Дивно, чому цей молодик не сходить йому з думки навіть під час роботи; Айріні їздила у Робін-Гіл… Ну, то й що? Правда, вона могла б сказати про свою поїздку; але ж вона ніколи йому нічого не розказує. Щодень вона стає дедалі мовчазніша й дразливіша. Хоч би вже швидше добудувати дім та оселитися там, далі від Лондона. Їй краще жити за містом; в неї занадто слабкі нерви. Знову почалися безглузді розмови про окрему кімнату!

Збори тим часом закінчилися. Превелебний містер Бомз перехопив Гемінгза під фотографією горезвісної шахти. Маленький містер Букер, сердито посміхаючись і настовбурчивши кошлаті брови, завівся на прощання із старим Скрабсоулом. Вони смертельно ненавиділи один одного. Ворожнеча між ними почалася через контракт на поставку смоли: маленький містер Букер випросив його в правління для свого племінника, випередивши старого Скрабсоула. Сомс довідався про це від Гемінгза, що полюбляв переказувати плітки, особливо про членів правління, окрім, звичайно, старого Джоліона, якого він боявся.

Сомс дочекався зручної нагоди. Коли останній акціонер вийшов за двері, він підступив до дядька, що саме надягав циліндр.

— Можна вас на хвилинку, дядечку Джоліоне?

Хтозна, чого Сомс сподівався, починаючи цю розмову.

Хоч усі Форсайти ставилися до старого Джоліона з побожною шанобою, налякані його філософськими нахилами, чи, може, — як напевно сказав би Гемінгз — його підборіддям, проте між племінником і дядьком завжди існував потаємний антагонізм. Він прозирав у тому, як вони сухо віталися, як стримано говорили один про одного, і виник, мабуть, іще тоді, коли старий Джоліон уперше відчув приховану затятість племінникової вдачі (він називав її впертістю) і в душі його зародився сумнів, чи зуміє він переважити племінника, якщо їм доведеться колись зіткнутися.

У багатьох відношеннях цілком протилежні, як два полюси, ці двоє Форсайтів володіли, кожен по-своєму — в більшій мірі аніж інші члени родини — тим вельми цінним умінням пильно й обачливо розгледіти суть справи, що його їхній великий клас вважає найвищим здобутком. Кожен із них при більш-менш сприятливій нагоді міг би зробити чудову кар'єру, з кожного вийшов би добрий фінансист, видатний промисловець, державний діяч, хоча старий Джоліон, охоплений філософським настроєм, курячи сигару або милуючись гарним краєвидом, був здатен якщо не зневажити свої життєві набутки, то принаймні поставити під сумнів їхню вартість, тим часом як для Сомса, котрий сигар ніколи не курив, такий настрій був зовсім чужий.

До того ж Джоліона гризла думка, що син Джеймса — того Джеймса, якого він завжди вважав недотепою, — прямує дорогою успіху, а його власний син!..

І велику роль у всьому цьому грали родинні пересуди, що їх, як усі Форсайти, не міг уникнути і старий Джоліон: до нього також дійшла та лиховісна, невиразна, але загрозлива чутка про Босіні, й вона тяжко вразила його самолюбство.

Цікаво відзначити: Джоліонів гнів спрямувався не на Айріні, а на Сомса. Старого нестерпно пекла думка, що Сомсова дружина причарувала нареченого Джун. Чому Сомс не стежить за нею пильніше? (Звинувачення вкрай несправедливе! Сомс і так стежив дуже пильно). Побачивши небезпеку, він, на відміну від Джеймса, не сховався від неї за нервозністю; навпаки, з властивою його ясному розумові безсторонністю він визнавав, що небезпека та цілком реальна: в Айріні була якась дивовижна чарівливість.