Фрау Мюллер не налаштована платити більше - Сняданко Наталка В. (лучшие книги без регистрации .txt) 📗
Штефан належав до тих людей, які настільки добре дають собі раду зі всім, що цілковито не здатні витримувати самотність. Навіть у тих приємних межах, які прийнято називати «побути наодинці». Він умів і звик працювати руками. Переважну більшість свого свідомого життя Штефан провів у офісному кріслі, тому намагався при кожній нагоді й без неї надолужувати все, чого був позбавлений у робочий час. У кожному його помешканні, навіть у тимчасово винайнятих квартирах тут, у Німеччині, він насамперед облаштовував майстерню. Це завжди була простора кімната, обов’язково з вікном, щоб було природнє світло, хоча Штефан украй рідко мав змогу попрацювати там завидна, але його гріла сама думка, що це можливо. По стінах у досконало продуманому порядку розміщені інструменти — завжди найкращі, справні, потрібні. Щовечора він проводив ретельний огляд усіх механізмів у своїх володіннях: кранів, завіс, прокладок, лампочок, вимикачів, розеток, кухонних та інших меблевих дверцят. І коли щось виходило з ладу, негайно брався за ремонт. Це був цілий ритуал. Насамперед Штефан перебирався в робочий одяг, штани з м’якої тканини, яка не заважала б вільно рухатися й мала колір, на якому не дуже видно плями, зручна простора футболка з обрізаними по лікоть або короткими рукавами, іноді він одягав кепку — звичка, яка залишилася ще з дитинства, — щоб улітку не напекло голову, коли цілий день бігаєш по сонцю. Переодягнувшись і ретельно затягнувши пасок штанів (пасок мав бути обов’язково — навіть тоді, коли він більше заважав на занадто круглому животі, ніж допомагав підтримати штани), Штефан ішов мити руки. Для цього він купував у спеціальній крамниці дезинфікуюче мило без запаху, яким нікому, крім себе, користуватися не дозволяв. Особливо тривкі плями він відтирав привезеним ще з України камінцем пемзи (придбав на якомусь морському курорті ще студентом). Після ретельного миття й старанного відтирання він, піднявши руки, як це роблять хірурги перед операцією, ішов до місця, де збирався працювати. Штефан ретельно мив руки навіть перед брудною роботою, оскільки вважав, що в кожній справі важливо мати вироблену раз і назавжди послідовність дій, це допомагає зосередитися й краще підготуватися до розв’язання проблем, які виникають несподівано.
— Ну, що в нас сьогодні? — посміхаючись, проговорював до мийки на кухні, куди повільно накрапала вода. — Звичайно, турецькі крани. Хто б сумнівався.
Потім замовкав і лише зосереджено промовляв час від часу:
— Викрутку! Гайку! Прокладку!
І тут украй потрібною була присутність когось іще — в ідеалі захопленої його майстерністю дружини, яка з готовністю подає чоловікові все необхідне. А потім із такою ж захопленою посмішкою садить його за стіл і годує різними смаколиками.
І справа була не в тому, що Штефан не вмів обійтися сам. Насправді доволі часто пояснення дружині того, який саме інструмент йому потрібен, займали значно більше часу, ніж зграбний рух, яким він навіть із заплющеними очима завжди міг знайти на своєму місці потрібну викрутку чи шуруп. Ішлося про відчуття власної потрібності, про те, щоб хтось розділив із ним приємність процесу створення відчуття домашнього затишку, яке виникає під час таких спільних занять і якого неможливо досягти, якщо не дати собі по-справжньому зануритися в процес, перейнятися ним, вникнути. Штефан був глибоко переконаний, що ніякий зроблений найкращими фахівцями ремонт не дасть такого ефекту, як найменша дрібничка, відремонтована власними руками. Він ніколи не розумів людей, які захоплено розповідали про те, як віддали майстрам ключі й поїхали у відпустку, а повернувшись, побачили чистеньку та відремонтовану квартиру, яку до їхнього приїзду навіть встигли прибрати. Йому було шкода позбавляти себе всієї приємності процесу, залишаючи лише коротку радість першого погляду на результат. Адже вже поглянувши на зроблене кимось удруге, Штефан, як правило, утрачав усю приємність, бо відразу ж помічав купу недоліків, недоробок і відвертої халатності. А це його страшенно бісило.
Сам він був готовий точно так само асистувати дружині, яка б чаклувала на кухні. Раніше він не вмів куховарити й сприймав усе, що відбувається на його очах, як магічне перетворення, результат якого залежить не лише від майстерності виконавиці, а й від її доброго настрою. Йому страшенно подобалося, коли дружина довіряла йому якісь суттєві подробиці, не описані у звичайних рецептах — скажімо, послідовність кидання овочів у борщ, необхідність заливати картоплю окропом, а не гарячою водою, уміння покращити аромат кави просмажуванням зерен. Йому подобалося пильно вдивлятися в пательню, чекаючи моменту, коли кільця цибулі в олії почнуть ледь помітно підрум’янюватися, щоб посипати їх цукром і довести до ідеальної кондиції, подобалося акуратно нарізати печериці, щоб присмажити їх із апетитною шкірочкою, подобалося терти мак у глиняній макітрі, сидячи на підлозі й зіпершись спиною на батарею, точнісінько так, як у дитинстві, коли мати готувала по суботах коржики з маком.
Усе це було в нього в першому шлюбі й у другому. Покійна Регіна не надто розуміла ці його бажання. Вона не любила куховарити й не звикла, що побутові ремонти залагоджуються без виклику фахівця. Тож цінувала зусилля чоловіка, але не приховувала, що він міг би витратити цей час і на щось більш вартісне або просто на відпочинок. Вона належала до покоління німецьких жінок, яке понад усе цінувало звільнення від побуту. Виконання примітивної рутинної роботи асоціювалося в неї лише з кухонним рабством домогосподарок минулого, а не з жодною приємністю, тож добровільно змушувати себе до цього тепер, коли можна без всього цього обійтися, вона не збиралася. Вільний час Регіна звикла проводити не вдома — вона займалася йогою, ходила в басейн, спілкувалася за кавою з численними подругами, читала, грала на арфі. Коли їй хотілося більш вишуканої їжі, ніж розігріті напівфабрикати, кликала Штефана в ресторан.
Асистувати йому й подавати інструменти вона відмовлялася, тож доводилося задовольнятися тим, щоб просто кликати її, коли роботу було зроблено. Вона щоразу ввічливо дивувалася його господарським талантам, хвалила й поверталася до своїх занять. Але Штефан уперто не хотів погодитися з тим, що всі його старання нічого в неї не викликають, що весь його світ, який складався із дрібних приємностей, відчуттів, нюансів — запах столярного клею, який викликав у нього напади мрійливості, повільне загусання бетонного розчину, розмазування валиком свіжої фарби по стіні, полірування спеціальною шкіряною ганчіркою лобового скла в машині чи вікон у квартирі, удосконалювання системи розвішування інструментів на стіні чи розкладання речей у шафі, сортування взуття на зиму чи на літо, огляд, миття, пастування — усе це було для неї лише нудними повинностями і не більше. Вона вперто відмовлялася бачити в цьому поетичність, настроєвість, відчувати миттєвості, які хочеться зупинити й прожити повільно, смакуючи кожну деталь. Йому легше було б пережити її роман із іншим, ніж цю зраду — глобальну, безповоротну, найгіршу. Тож він із притаманною йому життєрадісністю вигадував усе нові й нові способи завоювати її увагу, змусити зрозуміти його хоча б у чомусь. Йому здавалося, що, коли він вдосконалиться ще більше, вона просто змушена буде оцінити його по-справжньому. І він старався — столярував сам кухонні меблі, робив розписи на стінах, освоїв кулінарію.
І виявилося не лише очевидне, тобто те, що до цього він не менш здібний, ніж до будь-якої іншої фізичної праці. Виявилося, що приготування їжі — це ще більш неосяжний і сповнений приємності світ, ніж дрібне майстрування. Тут на Штефана чекало несподіване визволення — він перестав прагнути за будь-яку ціну визнання дружини та з головою поринув в освоєння нових рецептів. Нагородою йому слугував смак щойноприготованої страви, а також захоплення в будь-чиїх очах, не обов’язково в очах дружини. На початку куховарство давалося йому важко — бракувало тих напрацьованих роками навичок, які він мав в інших видах своїх численних умінь. Тож доводилося цілковито зосереджуватися на процесі, й тут уже було не до сибаритства із подаванням ножів та виделок. Саме це й урятувало їхній шлюб.
