Lux perpetua - Сапковский Анджей (смотреть онлайн бесплатно книга TXT) 📗

— …Було вирішено, що найкращим способом покласти край Великій Схизмі буде обрати нового, єдиного папу, якому повинні добровільно поступитися всі троє, котрі на той час титулували себе папами: Григорій XII, Бенедикт XIII та Іван XXIII. Двоє перших були зговірливими, але не Іван. Він на той час почувався на силі, мав підтримку Фрідріха Австрійського, мав підтримку бургундів, мав гроші від Медичі, тому почав костричитися. Кардинали довго не церемонилися, вирішили на нього натиснути. За простим принципом: або зрікаєшся, або йдеш на вогнище. Швиденько сфабрикувалося звинувачення. Стандартне, за шаблоном. Розтрата, корупція, єресь, симонія, педофілія, содомія…

— Я чув про це. Усі чули.

— Он як? — Досконалий кинув на інквізитора швидкий погляд. — То я опущу загальновідомі речі. Перейду до менш відомих. Хоча Івана XXIII посадили під замок і стерегли не гірше, ніж Гуса, вночі двадцять третього березня він утік із Констанци. Сховався в Шаффхаузені, у свого заступника Фрідріха. Саме звідти й дійшла до собору звістка, що успіх його втечі забезпе чила могутня магія. Сильний чарівник, який служив Фрідріху, єврей Меір бен Хаддар, задушив варту отруйними міазмами і вивіз Івана повітряним кораблем. Чутку явно розпустив сам Іван, аби показати собору, наскільки в нього могутні союзники. Щоби застерегти кардиналів, що без боротьби він не вступиться з Петрового престолу, що активно виступить проти будь-якого понтифіка. якого виберуть. І так велика схизма, замість зникнути, на очах собору почала розростатися.

Серед кардиналів запанувало деяке сум'яття, ніхто не знав, що робити. І тут, наче чортик із коробочки, вискочив князь Cunradus de Oels, Конрад Олесницький, який супроводжував на соборі єпископа Вратіславії. Конрад був відомою фігурою, значною. він мав вагу в міжнародній політиці, користувався великою повагою в короля Сигізмунда Люксембурзького, тож кардинали його послухали, незважаючи на його низький ранг в ієрархії. А Конрад обіцяв не більше не менше як протягом двох місяців зробити так, що бунтівливого антипапу буде схоплено, доставлено до Констанци і поставлено перед собором. За однієї умови: ніхто ніколи не запитуватиме його, як він це зробив, у який спосіб і з чиєю допомогою. І що? Двадцять п'ятого травня року Божого 1415 Іван XXIII, тепер уже як звичайний Балдассаре Косса, стояв перед кардиналами, трусився від страху, плакав і тремтячим голосом благав змилосердитися, обіцяючи виконати все, що накаже собор.

Радість та ейфорія з приводу кінця схизми спершу відсунули в тінь всі інші справи, але настав момент, коли справу почали розслідувати. З'ясовувати, що ж сталося протягом тих двох місяців. Що змусило, цікавилися і запитували всі, що змусило загартованого в боях Koccy так зненацька зм'якнути? Чим його настільки залякали, що таке побачив войовничий антипапа, що раптом перетворився на обслинений і жалюгідний недогризок людини. Чому Фрідріх Австрійський зашився в замку в Інсбруку і не потикає звідти носа? Що сталося із супутниками антипапи, які разом з ним втекли із Констанци? І куди подівся єврей Меір бен Хаддар? Бо мага Хаддара і слід похолов. Від того часу, від травня 1415 року, ніхто ніколи більше Хадцара не бачив.

— І це все, — наважився зробити недовірливий висновок Гейнче, — мало бути справою рук Біркарта Грелленорта?

— Не інакше, — кивнув головою Досконалий. — Біркарт Грелленорт, аколіт і довірена особа Конрада, його вихованець — а дехто стверджує, що і його байстрюк. Маг. Теург. Сортилег. Некромант. Метаморф, який вміє змінювати вигляд…

— Грелленортові, — повільно промовив Гейнче, — під час собору в Констанці було не більше…

— Двадцяти років, — закінчив Досконалий. — Саме так. Двадцятирічний розправився з Меіром бен Хаддаром, магом, про якого казали, що він мав оборудки із самим Дияволом. То з ким… або з чим у такому разі мав би мати оборудки Грелленорт?

— А церква не вжила ніяких заходів щодо цього питання? Ані новообраний папа?

Досконалий покрутив головою.

— Ще під час собору, — нагадав він, — було спалено Йоганна Гуса, а в Богемії розгорівся бунт. Ще не закінчився собор, як Конрад Олесницький уже став єпископом. Єпископом, який із запалом придушував заколоти, який єретиків наказав перед спаленням волочити кіньми по вратіславському ринку. Найвірніший прибічник папи і короля Сигізмунда, союзник у найскрутніші часи. Чіплятися до нього з такої дрібної причини, як звернення до послуг чарівника? Та ну. Аферу зам'яли, поклали під сукно. Викреслили з реєстрів. Забули. Принаймні формально.

— А неформально?

— Провели тихе слідство. Результати засекретили. Але ми їх знаємо. У певний момент ми теж зацікавилися Грелленортом.

— Після того, — Гейнче вирішив прискорити перебіг бесіди, — як за наказом вроцлавського єпископа Грелленорт почав з допомогою чорної магії переслідувати катарів і бегінок.

— У містах Явор і Свидниця, — підтвердив гельвет. Він вимовляв: «Яуа» і «Звиниз». — Тоді ми не зробили нічого, залишилися цілком пасивними, тому що… Тому що не можна відповідати на терор терором. П'єр де Кастельно, Петро Веронський, Конрад Марбурзький, Швенкефельд… Тероризм — це зло і веде в нікуди. Так думаємо ми, Добрі Люди, Amici Dei. Тероризм — це зло і гріх.

«Який найкраще повісити на чужу, а не на власну совість, — подумав інквізитор. — Тому і тільки тому ви мені допомагаєте. Тільки тому ділитеся інформацією. Переконані, що я шукаю помсти. Що планую замах. Акт терору. Терору, яким ви гребуєте. Але коли він уже станеться, ви будете бурмотіти: «Deo gratias». На колінах. Возвівши очі до неба. Безгрішні. Але задоволені. Уконтентовані».

Досконалий мовчав, вдивляючись у темний масив Пілатуса, гори, яка схилялася над Люцерною, ніби велет, що присів навпочіпки. Інквізитор не підганяв його.

— Грелленорт, — продовжив гельвет, — здобув освіту в Андалузії. В Агілярі біля Кордоби.

— Alumbrados, — пробурмотів Гейнче.

— Освічені, — підтвердив гельвет. — Таємна секта, коріння якої сягає глибокої праісторії, старша, як заявляють декотрі, аніж Потоп, ба, ніж саме людство. Спочатку тільки мусульманська, для християн відкрита Гербертом з Орільяка, папою Сильвестром II. Серед вихованців їх школи — відомі імена. Араби Халі і Алкінді, легендарні Моріен і Артефій, Иоахим Флорський, Альберт Великий, Уолтер Мап, Дуне Скот. Вільям Оккам. Михайло з Цесени. Жак д'Юез, або папа Іван XXII. Грелленорт теж є вихованцем і випускником Агіляра, цим і пояснюється темп його магічної освіти. Але це ще не все.

Гейнче підняв брови.

— Йому хтось допомагає, — переконано заявив Досконалий. — Підтримує його магією, вливає в нього Силу. Весь час. Ми не змогли зрозуміти, хто саме.

— Ти все ще у Вроцлаві? — поцікавився Стінолаз. — А ти не подумувала про переїзд? У село, наприклад?

— Мені подобається Вроцлав, — буре обличчя нойфри розпливлося в пародії на усмішку. — Немає нічого кращого за великі міста. Як-то кажуть: Stadtluft macht frei [57].

— Однак на селі тобі було би безпечніше.

— Я не відчуваю для себе загрози. Ти приніс?

Стінолаз поліз у торбу, витягнув великий чотирикутний флакон із темного скла. Вузлуваті й пазуристі пальці нойфри здригнулися, здавалося, що вона вирве флакон у нього з рук. Вона стрималася, підсунула келих, дивилася, мов зачарована, як посудина поволі наповнюється рідиною лавандового кольору. Нетерплячим рухом подала знак, що досить. Схопила келих, завагалася:

— Ти… не вип'єш?

— Ні, Кундрі, дякую, — він не хотів робити їй неприємності, знав, як сильно вона залежить від aurum potabile і як цінує кожну краплину. — Усе для тебе.

— Дуже дякую, синку, дуже дякую, — нойфра, долаючи дрижання долонь, відпила ковток, її бурштинові очі відразу ж розгорілися. — Ну що ж, тоді перейдімо до діла. Говори, що тебе мучить?

Стінолаз зітхнув. Або вдав, ніби зітхає.

Своєї справжньої матері він не знав. Вона померла в монастирі магдалинок у Любані під час його народження. Його виховували по черзі: притулок, парафіяльна школа, вроцлавська вулиця. І врешті-решт Кундрі. Нойфра. Живолачка. Одна з Longaevi, Відвічних.