Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих - Гудкайнд Террі (читать книги онлайн бесплатно серию книг .txt) 📗
— У чому, по-твоєму, тут діло? — Хриплуватим голосом запитала Еді.
Зедд ще раз подивився на листи, підняв очі і випростався. Погляди всіх присутніх були спрямовані на нього, ніби в надії, що чарівник якимось чином позбавить їх від долі, якої вони не розуміли, але інстинктивно боялися.
— Для Річарда це час душевних випробувань. — Зедд заховав руки в рукава. — Свого роду перехід. Удар, що обрушився на нього через розуміння чогось такого, що видно тільки йому.
— Уоррен кашлянув. — Що це за випробування, Зедд? Можеш нам сказати?
Зедд слабо махнув рукою. Страшні спогади пронеслися в його мозку.
— Боротьба… Примирення…
— Якого роду примирення? — Наполягав Уоррен. Зедд подивився в блакитні очі молодого чарівника, шкодуючи, що той задає занадто багато питань.
— У чому мета твого дару?
— Мета? Ну я… вважаю… Ну, він просто є. Дар — це просто здатність.
— Допомагати іншим, — категорично відрізала Верна. Вона щільніше закуталася у легкий синій плащ, ніби це були обладунки, здатні захистити її від того, чим зараз запустить в неї Зедд.
— А! Тоді що ти тут робиш? — Питання застало її зненацька.
— Тут?
— Так. — Зедд широким жестом показав кудись у далечінь. — Якщо дар — для того щоб допомагати іншим, то чому ти не там? Адже там є хворі, які потребують зцілення, невігласи, які потребують знань, голодні, нужденні в їжі. Так що ж ти сидиш тут, здорова, розумна і вгодована?
Верна поправила плащ і розпрямила плечі, надаючи собі рішучого вигляду.
— У битві, якщо ти залишаєш своє місце біля воріт, щоб допомогти впалому товаришеві, значить, ти схильний слабкості. Ти недостатньо міцний духом, щоб встояти, залишитися на місці і тим самим запобігти ще гіршим наслідкам. Якщо я помчу допомагати тим небагатьом, то залишу свій пост тут, в армії, яка намагається втримати полчища, які надумали штурмувати ворота в Новий світ.
Думка Зедда про цю жінку ще трохи покращилася. Вона досить близько підійшла до того, щоб сформулювати саму суть життєво важливої істини. Він кивнув, обдарувавши сестру Верну поважною посмішкою, чим здивував її навіть більше, ніж своїм питанням.
— Тепер я розумію, чому сестер Світла вважають хорошими слугами нужденних. — Зедд потер підборіддя. — Отже, ти переконана, що ми, ті, у кого є здібності — чарівний дар, — народжені бути рабами всіх нужденних?
— Ну ні… Але якщо потреба велика…
— То ми ще міцніше прив'язані рабськими ланцюгами до тих, чиї потреби ще більше, — закінчив за неї Зедд. — Отже, кожен, хто потребує по праву стає — як ти вважаєш — нашим господарем? Ми кабальні слуги якоїсь справи або кожної більш серйозної справи, що підвернеться, але так чи інакше раби. Так?
Цього разу сестра Верна воліла не вступати в дискусію, що, втім, не завадило їй обпекти чарівника поглядом.
Зедд знав, що на це питання існує лише одна філософськи вірна відповідь. Якщо Верна і знала її, то промовчала.
— Річард явно підійшов до тієї точки, коли повинен критично оцінити варіанти і обрати вірний життєвий курс, — пояснив Зедд. — Можливо, обставини змусили його задуматися про правильне використання своїх здібностей і, з точки зору його життєвих цінностей, його справжнього призначення.
Верна безпорадно розвела руками:
— Не розумію, яке у нього може бути більш високе призначення, ніж перебувати тут і допомагати армії вистояти проти загрози всьому Новому світові? Загрози життю всіх вільних людей?
Зедд опустився на лавку.
— Ти цього не розумієш, я цього не розумію, але Річард явно розуміє.
— Однак це зовсім не означає, що він правий, — зауважив Уоррен.
Зедд деякий час пильно вивчав молодого чарівника. Лице Уоррена було юним і свіжим, але вираз очей свідчив, що він далеко не молодий. Зедд розмірковував, скільки Уоррену років.
— Так, не означає. Не виключено, що він здійснює героїчну помилку, яка знищить всі наші шанси вижити.
— Келен думає, що він, можливо, помиляється, — вступила в розмову Еді, як би шкодуючи, що говорить про це. — Вона прислала мені з гінцем записку — вважаю, без відома Річарда, оскільки писала з її слів Кара. Келен висловлює побоювання, що Річард так поступає почасти через те, що трапилося з нею. Мати-сповідниця також побоюється, що Річард втратив віру в людей і через те, що його відкинув народ Андера, можливо, вважає себе невдалим вождем.
— Ба! — Відмахнувся Зедд. — Вождь не може плентатися за людьми, підібгавши хвоста, і, прислухаючись до їх миттєвих примх і бажань, випрошувати можливість йти за ними тим шляхом або цим, поки вони повзуть по життю. Таким людям не вождь потрібен, а господар, і такий обов'язково з'явиться. Справжній вождь прокладає шлях в моральних нетрях, щоб люди змогли побачити дорогу. Річард був лісовим провідником, тому що саме така його сутність. Можливо, він заблукав у цьому темному лісі. У цьому випадку він повинен сам знайти дорогу, причому знайти її чітко і вірно, якщо йому належить стати справжнім вождем вільних людей.
Слухачі тихо переварювали пояснення. Генерал був солдатом, який йшов за Магістром Ралом, і просто чекав його наказів. Сестри керувалися власними міркуваннями. Зедд з Еді знали, що лежача перед ними дорога зовсім не така, як здається деяким.
— Саме це Річард зробив для мене, — тихо промовив Уоррен, дивлячись в простір і згадуючи щось своє. — Він вказав мені шлях, змусив мене захотіти піти за ним назовні, вийти зі сховищ. Я звик жити в підвалах, задовольняючись суспільством книг і моєю долею, але я був бранцем пануючого там сутінку, жив битвами та звершеннями інших. Я так ніколи в точності і не зрозумів, як йому вдалося надихнути мене захотіти піти за ним і вийти назовні. — Піднявши голову, Уоррен подивився Зедду в очі. — Може бути, він зараз і сам потребує приблизно в такого ж роду допомоги? Ти в змозі допомогти йому, Зедд?
— Він зараз переживає темні часи для будь-якої людини, особливо чарівника. Якщо я здуру підштовхну його на інший шлях, це може закінчитися поневоленням світу Імперським Орденом. — Зедд похитав головою. — Ні. Вже це я знаю точно: Річарда потрібно залишити в спокої, хай робить те, що повинен. Якщо він дійсно той, кому судилося вести нас в битві за майбутнє магії і людства, значить — це частина його шляху і він повинен пройти її сам.
Майже всі знехотя закивали.
Уоррен не кивнув. Він теребив поділ лілового балахона.
— Ми не врахували одну річ. — Всі чекали продовження, а Уоррен втупився блакитними очима на Зедда. Зедд прочитав в цих очах незвичайну мудрість, яка сказала йому, що ця молода людина здатна бачити глибинну суть речей, тоді як більшість людей бачить лише те, що лежить на поверхні. — Може виявитися, — спокійно, але рішуче заговорив Уоррен, — що Річарда, оскільки він наділений магічним даром і є бойовим чародієм, дійсно відвідало одкровення. Бойові чародії відмінні від інших чарівників. Їх здатності не вузько профільовані, як у більшості з нас, а дуже широкого спектру. Ворожбитство — принаймні теоретично — цілком йому доступно. Більш того, Річард володіє як магією Збитку, так і Приросту. Жоден чарівник, який народився за останні три тисячі років, не володів обома сторонами магії. Напевно, ми в змозі уявити собі його можливості, але ми нічого не знаємо про його потенціал, хоча в пророцтвах і зустрічаються деякі натяки. Досить імовірно, що Річарду було справжнє одкровення, зміст якого він відмінно розуміє. Якщо так, значить, він робить в точності те, що повинен. Можливо навіть, що він ясно розуміє сенс пророцтва, і сенс цей настільки жахливий, що він надає нам єдину послугу — нічого не говорить. Верна накрила його руку долонею.
— Ти ж насправді так не думаєш, правда, Уоррен? — Зедд зазначив, що Верна дуже серйозно ставиться до слів Уоррена. Енн розповідала Зедду, що в Уоррена тільки почав проявлятися пророчий дар. Чарівники такого роду — пророки — народжувалися вкрай рідко, раз або два в тисячоліття. Потенційна важливість такого чарівника була незмірною. Зедд не знав, як далеко просунувся по цьому шляху Уоррен. Швидше за все і сам Уоррен цього не знав.
