Історія України-Руси. Том 9. Книга 2 - Грушевський Михайло Сергійович (книги без регистрации бесплатно полностью .TXT) 📗
“Докоряв нам в тім листі візир Сефер-казі аґа, що ми закопавшися тут, пустили вітчину в небезпеку, не зміркувавши, що краще було б нам дати поле (битву), або розмовитися про все і до згоди прийти, аніж так пильнуючи чужої границі давати неприятелеві змогу вриватися в дальші краї своєї батьківщини. За радою сенату відписав на сей лист п. канцлєр, доказуючи далеко більшу негідність хана, що він виступає (против короля) при ребелізантах-підданих королівських, против своїх запевнень що до згоди і приязни. Сі (ребелізанти), просивши нераз милосердя, отримали були, за інтервенцією самого ж хана, пробаченнє своїх злочинів, але з тим же ханом піднесли свою кривоприсяжну руку під Берестечком-з памятними стратами для себе; а потім безбожно зламавши присягу зложену під Білою Церквою, немилосердно знущалися над переможеними, і вже по довершенім погромі, коли ті стратили зброю і коней і до неволі дістались, бродили в їх крови-чого їм і ординці помагали за справою і призволеннєм ханським. Тому цілком певно мусить над ними висіти страшна пімста справедливого Бога. А що говориться про поле-то хто ж поле під Берестечком кинув? Коли сам Сефер-казі з ханом рішились-коли хочуть і сміють, мають досить пригідне місце чи для бою чи для розмови; король як господар свого краю вже давно його вибрав, чекаючи хана-не скорого на прибуттє гостя. А що сміє страшити нападом на дальші краї вітчини, коли ми тут стоїмо, то і нам навзаєм чи не така сама дорога до Криму, як і їм до нас? Коли ми там досі зі військом не бували, то з часом сама необхідність примусить нас віддавати тимже, а хана-коли б він посмів туди (в дальші краї) посунутись, стримає його там та сама сила, від котрої мусів він соромно тікати під Берестечком. А що нам докоряє копаннєм, то се наш звичай-сипати коло обозу шанці, так як вони для скоршої утечі в небезпеці до самих тільки кілків привязуються” (с. 165-173).
Я перервав се оповіданнє на те аби сконстатувати, що воно згоджується з иншими обозовими реляціями 8), і вони не багато в чім доповняють той досить яскравий образ що подає “Нарратива”. Тільки її дати здаються трохи спізненими 9), з-окрема дата татарської “зачіпки до трактатів” мабуть мусить бути посунена на кілька день раніш, так як подає її обозова реляція з 1 грудня: першого листа від Сефер-казі принесено “о другій годині в ніч під св. Андрія”, себто ввечері 29 листопаду (така сама дата в иншім листі наведенім в прим.). Зміст Сефер-казієвого листу инша реляція переказує ширше ніж Нарратива. “Дає до зрозуміння, що коли ми звідси не рушимось, (хан) поготів буде наступати війною в дальші краї. Пригадує в тім листі пакти зборівські і білоцерківські, і то також, що як козаки в чім небудь завинили, то Король повинен був про се по приятельськи повідомити хана, також і про те подбати, щоб звичайні упоминки його доходили”. Відповідь канцлєра знайшлася між актами Жванецької кампанії в московськім перекладі. Так як її тут маємо, вона з місця починається полємікою на тему-хто порушив Зборівську умову? Очевидно закид нарушення сеї умови справді був вихідною тезою листу Сефер-казі. Канцлєр вмовляє, що присягу нарушили Татари і козаки, і всі зобовязання короля супроти них стратили значіннє. Козаки не то що не пускали панів до їх власних маєтностей, але й тих що приїхали помучили, повбивали, а майно їх позабирали. Білоцерківську угоду так само порушили, і погромивши разом польське військо під Батогом, ханське військо з козаками “на остаток ніколи видану і нечувану лютість учинили: людей забраних в полон в пень порубали”. Від сих виводів канцлєр переходить до апольоґії нинішнього королівського походу против ханських закидів. Сього походу ніяк не можна вважати якоюсь провокацією, і ханові нема чого мішатися до сеї розправи короля з своїми непокірними підданими, зрадниками і кривоприсяжниками. “Се право кожного володаря-карати своїх підданих, і король наступає з військом не на панство кримське, а хоче впровадити панів до їх маєтностей, показати свою ласку покірним і покарати непослушних-в тім і сам Хмельницькяй прислав свої зрадницькі супліки, признавав ласку короля і обіцяв за найменшим наказом короля рушитися на королівських неприятелів,-маємо такі його листи. Помиляєшся в. м., нібито король, довідавшися про похід хана, повинен був назад вернутись; мав він і має поважні причини тут стояти; військо з ним велике, а що він окопався-то се звичайна річ, коли військо де небудь стає 10). Хана чекає як господар у своїм панстві і як гостя витати буде: з чим він прийде так і привитає. Завсіди ми пляну дотримували і бій давали, і так як хочете: хоч битись, хоч трактувати, бо й великі бої (даються) для згоди, і що маєте робити, робіть скоро. А знищуваннєм і пустошеннєм наших країв не грозіть: ще єсть про вас сила, котру ви під Берестечком бачили-посполите рушеннє. Діло обопільне: можем й ми навідати панства хана вашого, чого досі не чинили, і нам стільки ж до вас, скільки вам до нас-коли тепер дасте тому хоч малу причину” 11).
Але разом з сим воєвничим листом, як видно з реляції 1 грудня, наведеної вище (прим.), післав також Любомірский свої листи ханові і Сефер-казієві-з пригадками старої приязни його батька з ханом і т. под. і з пропозицією переговорів. Отже тим часом як лист канцлєра мав характер більш полємічний і в гострих тонах відповідав на злосливі вирази візиря, листи Любомірского безпосереднє стелили стежку до переговорів (в повнім тексті не маємо ні одного ні другого, про зміст листу Любомірского можемо судити з відповіди хана) 12). В відповідь на сі листи Любомірского прийшли не тільки дуже приязні і повні миролюбних заяв листи до нього від хана і Сефер-казі, датовані “під Гусятином 2 грудня” 13), але з ними приїхав і ханський аталик (син його мамки, або “молошний брат” як то кажуть), доволі визначна особа, що приїздила в посольстві до Польщі, і тепер мала договоритись уже безпосереднє про час і форми властивих переговорів. З татарської сторони пропонувалось насамперед обмінятися заставцями, і на се дано згоду: визначмо звісного ротмистра Корицкого, аби він виїхав до Камінця і чекав там в заміну котрогось із значніших мурз, а тоді їхав до коша, і по сім мали з'їхатися на переговори делєґати обох урядів: з польської сторони Любомірский, канцлєр, воєвода Лянцкороньский й инші достойники, а з татарської очевидно Сефер-казі й инші визначні мурзи 14).
Характеристично, що в усіх отсих переговорах козаки не тільки що не брали участи, але навіть і не згадувалися 15). Збиралися відновляти стару приязнь короля з ханом; все инше мало само собою приложитись.
Але воно не пішло відразу зовсім гладко, і польському війську прийшлось пережити кілька дуже неприємних днів, які ясно виявили всю небезпечність становища і неминучість іти на всі вимоги хана, щоб уратуватись від явної загибелі.
Примітки
1) Міхалов. ч. 286.
2) Міхалов. с. 703, заголовок; “з обозу 27 листопаду” не вірний: порівняти згадку про вчорашнього Татарина”, зловленого під Гусятином, тут і на с. 701.
3) Міхалов. с. 707-8.
4) Міхалов. с. 700.
5) Жерела XII с. 279.
6) За трубою оголошувано в обозі ймення тих що тяжко провинились.
7) Я пропускаю тут реєстри повітів тих що пішли і тих що лишилися.
8) Див. особливо Міхаловского ч. 288, 294 і 297; друга з них міститься в збірнику Краків. академії ч. 1056 с. 37 з датою 1 грудня, і тамже инша реляція, з того ж дня (Z drugiego listu tejze daty), недрукована: “За поворотом під'їзду п. Ґурского справджено, що неприятель став під Шаравкою. В пятницю (29) була рада-рушити на нього під Гусятин або Язлівець, але вечером принесено, що Орда підпала під сам Камінець. Підчас коли над тим радили, приведено вночи хлопа з листом від Сефер-казі аґи до п. канцлєра: питає в нім, що хочемо чинити-чи битись чи розмовитись. В суботу пішов до них наш з відповіддю і листом від п. маршалка; в них висловлено нашу готовість (до бою), але не відкидаємо й згоди. Завтра сподіваємось його назад. Розуміємо так, що мабуть хочуть з нами не битись, а розмовитись, але у нас між військовими багато таких що скреготять на трактати, і таких, що Бога просять аби як найскорше бути дома живо і без сорому. Богато писати не годиться, бо пошта йде в сусідстві неприятеля, і післанці гинуть. Він в суботу під Гусятином в пів-милі, а звідти сім міль став напевно”.
