Час смертохристів. Міражі 2077 - Щербак Юрий Николаевич (читать книги txt) 📗
Божена слова не вимовила від початку поїздки. Лягла на переднє сидіння спиною до Гайдука й заснула. У темряві Гайдук не побачив її обличчя, помітивши тільки, що вона запнула голову хусткою, як це роблять мусульманки. Поїздка до Києва з цією похмурою істотою, мовчазною і непривітною, видалася Гайдуку ще однією ознакою — не найстрашнішою, щоправда, але малоприемною — тої катастрофи, що сталася з ним. Катастрофи, передчуття якої переслідувало його останнім часом. Щось зламалося в налагодженому механізмі Бюро та ВІРУ.
Він дістав з міні-бару кришталевий графин, який засвітився, як маленька різдвяна ялинка, налив у склянку темну рідину, спробував. Це був бурбон «Джім Бім» — один із кращих Гатунків американського віскі. Не знайшовши льоду, випив одним ковтком.
Тихий голос (водія? чи того, хто відповідав за його безпеку?) пролунав згори:
— Сер, якщо хочете лід, відчиніть, будь ласка, холодильник, під міні-баром. Там содова і сендвічі з шинкою і сиром.
— Все гаразд, — бадьоро відповів Гайдук, хоча розпачу було вдосталь.
«Не падай у паніку, розвіднику,— наказав собі Гайдук.— Дрон міг спопелити тебе, але ти живий. Що сталося? Чому? Хто твій ворог? Ворогів багато, але хто головний? Смертельний?»
***
...Бюро Гайдука — цілком легальна, солідна установа розташувалася в одному з найпрестижніших районів Вашінгтона — на Дюпон-серкл, там, де Коннектикут-авеню, зливаючись з Массачузетс-авеню, своїм вістрям — наче добре загостренний олівець — упиралася в Дюпон-серкл. Будинок №1369, пофарбований в яскраво жовтий колір, через що отримав назву "chicken'', своєю архітектурою нагадував київські купецькі будинки з керамічними прикрасами і був дуже зручний: під ним був просторий гараж, що дуже влаштовувало клієнтів Гайдука. Незважаючи на престижність, Дюпон-серкл був одним з найкошмарніших місць для автомобілістів Вашінгтона — справжній тромб у серці столиці.
Гайдук любив це місце, бо за будь-якої спеки тут можна було відчути прохолоду: фонтан, побудований на честь не відомого нікому контр-адмірала Дюпона, відсвіжував повітря, а дерева створювали затишок і давали блаженну тінь. Фонтан нічим не нагадував військово-морську професію Дюпона, бо його підпирали оголені мармурові хлопці й дівчата кінця XIX століття, хіба що тільки вода, щедро хлюпаючи згори на зжовклі статуї, символізувала океанську потугу Америки. Саме тут, на лавочці біля фонтана, Гайдук познайомився з Ліндою Кенворсі.
Зітхнувши, Гайдук переплив думкою з ліричного в інше, суворіше річище. У Бюро працювало п'ятеро: він, його перший заступник і давній друг Віктор Безпалий, підполковник ВІРУ, Костянтин Слісаренко, експерт, доктор фізико-математичних і технічних наук, який нібито не належав до жодної розвідувальної структури України, бо був винятково неорганізованою, забудькуватою людиною з ознаками геніальності. Коли збувався чергового запою. Ще двоє американців — Карл Томсон, технічний експерт, флегматичний знавець найновіших систем зброї Конфедерації та симпатична товстушка Ніколь Коен — перекладачка, секретарка, технічний менеджер і організатор веселих «барбекю», коли у задушевній атмосфері доброї пиятики можна було довідатися багато чого цікавого й домовитись про взаємопрофітну оборудку. Гайдук припускав, що всі хлопці з його офісу переспали з Ніколь, та дивився на це поблажливо.
Діяльність Гайдукової фірми велася у відповідності до закону Конфедерації «Про національну безпеку», частини третьої — «Захист чутливих і подвійного призначення технологій». Він розділив причини свого провалу (а що це було саме так, Гайдук не мав сумніву) на кілька категорій. Економічна — якась (яка?) компанія втрачала зиск і ринки збуту, що їх забезпечували партнери Гайдука в Японії, Сінгапурі чи Африці. Або особистісна-грошова — хтось (хто?) не дорахувався грошей на офшорному рахунку, як було обіцяно (або сплатили сповна, але жадібність схопила когось (кого?) за горло. Політична — Гайдук і його контора почали заважати комусь (кому?) в азартній політичній грі, коли перекроювалася карта світу, коли поволі набирала оберти нова, четверта глобальна війна, і ставки життя і смерті держав були як ніколи високі. І останнє: якась (яка?) істота на високому рівні (якому — політичному, військовому, розвідувальному?) вирішила перерізати йому горло задля... Задля чого? Щоб зайняти його місце? Воно не було в загальнодержавній ієрархії надто престижним, навпаки — вимагало спеціальних знань, спритності, відмови від багатьох принад нормального життя і вважалося в розвідувальному співтоваристві одним із найнебезпечніших. Будь-який необережний крок тут міг стати смертельним.
Гайдук почав аналізувати можливі варіанти подальшого розвитку подій. Повідомлення про присвоєння йому звання генерала, яке за інших обставин можливо й потішило б його самолюбство, жодним чином не покращило його настрій, а обіцянка нового призначення, навпаки, посилила депресію, проти якої були безсилі ковтки «Джіма Біма».
Кулеметні черги, що пролунали з турелі, встановленої ззаду лімузина, знищили чорні думки. Звук пострілів підказав Гайдуку, що це найновіший зенітний комплекс, який віялом вистрілював невеличкі самонавідні міни, котрі могли знищити в радіусі 10 миль будь-яку повітряну ціль.
Божена підхопилася злякано, але не сказала й слова, лише приречено прикрила руками голову — наївний жест беззахисної дитини.
— Сер, мем, — пролунав голос згори, — не хвилюйтеся. Здалося, що хтось нас атакує. Але все ОК.
Це вони на мене полюють, — ледь чутно сказала Божена й перехрестилася. Гайдук відзначив, що хрестилася вона справа наліво. Він ніяк не прокоментував її слова, знаючи, хто насправді був головною мішенню в лімузині. Через півгодини після стрілянини вони зупинилися.
— Зупинка на двадцять хвилин. Туалет у кінці ангара. Кава на столі під стіною. Ми на військовій базі «Менсфілд», у надійному укритті. Нам ніщо не загрожує. Прошу виходити.
Хтось відчинив важкі броньовані двері, і Гайдук, а за ним Божена вийшли з лімузина, розминаючи ноги. В ангарі на повну силу сяяло освітлення — надворі вже темніло. Двоє здорованів у чорній формі спецназу — один темношкірий у чорних рукавичках, мабуть, водій, другий білий — привітно всміхалися до втікачів. Це був їхній супровід. Літаків в ангарі не було, лише кілька розвідувальних «черепах», що своєю формою нагадували літаючі тарілки, біля яких вовтузилися команди обслуговування. Стрілець сидів на даху лімузина, звісивши ноги в турельний отвір. Механік у сірому комбінезоні, прикрашеному емблемою національної гвардії штату Нью-Йорк, допомагав поповнювати боєзапас зенітної установки.
На широкому столі попід стіною ангара, де валялися ремонтні інструменти, засмальцьовані технічні інструкції з кресленнями і схемами, брудні ганчірки та запасні блоки електроніки до «черепах», звільнили місце, вистелили паперовими серветками і поставили велику скляну колбу з кавою, молоко, банки «чайна-коли» та огидне американське печиво, нашпиговане шматками шоколаду, як дешева ковбаса салом. Ковтнувши каву, яка здалася йому не такою вже й поганою, Гайдук підійшов до ноутбука, що працював у автоматичному режимі. Клацнув клавішами, проглянув світові новини. Все буденне і знайоме до нудоти.
— Союз держав Чорної Орди (СДОР) проголосив намір провести у грудні в Батий-граді представницьку міжнародну конференцію, на якій будуть заявлені історичні мирні ініціативи.
— Колумбія на знак протесту проти ворожої політики Венесуели вийшла з оборонного альянсу Південної Америки і має намір приєднатися до співдружності Піднебесної Імперії.
Новини Вашінгтона.
— Президент Конфедерації Ендрю Ван Лі у зв'язку з загостренням міжнародної ситуації вранці вилетів до Західного узбережжя, округ Санта Барбара, космічна база Ванденберг, з метою перевірки стану бойової готовності системи ПРО...
Кримінальна хроніка.
І одразу ж погляд Гайдука зачепився за повідомлення поліції округу Колумбія:
— Сьогодні о першій годині пополудні у квартирі на Спрінгфілд знайшли труп українського бізнесмена Віктора Безпалого...
