Сніговик - Несбьо Ю (книги полностью .TXT) 📗

— Плану серійного вбивці? — Судячи з інтонації, комісар поліції примирився з думкою про існування такого собі чудовиська у незаплямованій серійними вбивствами Норвегії.

Харрі кивнув.

— Якщо це не частина плану, то який тоді мотив?

— Цього ми не знаємо, але коли слідчого відділу вбивств позбавляють життя, то цілком природно припустити, що він являв небезпеку для вбивці.

Еспен Лепсвік кашлянув:

— Можливо, те, що вбивця зробив з тілом, підкаже нам мотив? Навіщо, наприклад, він увіткнув йому замість носа морквину? Довгий ніс, розумієте?

— Він що, казку нам розповідає? — запитав Хаген.

— Можливо, натяк на нишпорку? — обережно вставив Гольм.

— Точно! — підхопив Хаген. — Знак, щоб інші сищики тримались від нього подалі, не винюхували. — Скоса поглядаючи на Харрі, він звернувся до всіх: — А як ви поясните зашитий рот?

— Натяк на те, що слід тримати язика за зубами, — невпевнено припустив Скарре.

— У ціль! — погодився Хаген. — Оскільки Рафто був, так би мовити, з гнильцем, цілком може бути, що він був з убивцею у змові і в певний момент хотів його трохи налякати.

Усі подивилися на Харрі, який вислухав їхні гіпотези, не промовивши жодного слова.

— Ну? — пробуркотів комісар Хаген.

— Ви, можливо, й маєте рацію, — відповів Харрі, — але я вважаю, що послання, залишене нам убивцею, зовсім просте: тут був Сніговик. А він любить ліпити сніговиків. Крапка.

Поліцейські перезирнулися, ніхто не став заперечувати.

— У нас інша проблема, — продовжив Харрі. — Поліцейське управління Бергена виступило з офіційною заявою, що на острові Фінньой знайдено тіло людини. І все. Я просив їх притримати інформацію про деталі, щоб ми мали у розпорядженні хоча б два-три дні для пошуку слідів, що залишилися, поки Сніговик не знає, кого ми знайшли. Але, гадаю, і двох днів у нас не буде, бо навряд чи поліцейські зможуть приховувати інформацію досить довго.

— Ім’я Рафто буде в журналістів уже завтра вранці. Я бергенських знаю, — сказав Еспен Лепсвік.

— Ні, — пролунав голос від дверей, — ім’я вони отримають сьогодні, ще до останнього випуску вечірніх новин. І не тільки ім’я, але й подробиці: опис місця злочину та нашу вер­сію, що справа стосується Сніговика.

Всі озирнулися. У дверях стояла Катрина Братт. Вона все ще була бліда. Щоправда, відтоді, як Харрі провів її на катер і вона поїхала з острова, а він залишився чекати на поліцію, Катрина трохи оговталася.

— Так ви знаєте людей з другого каналу? — запитав її Ес­пен Лепсвік з кривою посмішкою.

— Ні, — відповіла Катрина Братт. — Я знаю людей з Бергенського управління.

— Де ви були, Братт? — запитав Хаген. — Ви були відсутні кілька годин.

Катрина покосилася на Харрі, він кивнув їй і пояснив:

— Катрина виконувала мої доручення.

— Це, мабуть, важливо. Розповідайте, Братт.

— Зараз у цьому нема необхідності, — вимовив Харрі.

— А я просто цікавий такий, — наполягав Хаген.

Чортів солдафон, подумав Харрі. Педант, людина-рапорт, ти що, не бачиш, що дівчина досі не оговталася від шоку? Ти сам зблід, коли тобі знімки показали. Ну втекла вона додому від усього цього, то й що? Однак повернулася. Лясни її по плечу, підбадьор, а не принижуй перед колегами. Виголошуючи подумки цю промову, він намагався спіймати погляд Хагена, щоб спинити його.

— Розповідайте, Братт, — поквапив нечутливий Хаген.

— Я перевіряла деякі деталі, що мають стосунок до нашого розслідування, — відповіла Катрина, задерши догори підборіддя.

— Які?

— Наприклад: де знаходився Ідар Ветлесен, коли були вбиті Лайла Осен та Онні Хетланн. Виявилося, що він вивчав медицину в Бергенському університеті.

— І це все, що ви з’ясували? — здивувався начальник від­ділу вбивств.

— Усе, — відрізала Катрина.

Виникла незручна пауза.

— Студент-медик, отже? — Комісар подивився на Харрі.

— Так, — відповів Харрі. — Пізніше став пластичним хі­рургом. Каже, що любить змінювати зовнішність людей.

— Я перевірила адреси, за якими він жив та працював, — додала Катрина. — Збігу з адресами жінок, передбачуваних жертв Сніговика, нема. Але молоді лікарі часто бувають у від’їздах: курси підвищення кваліфікації, конференції...

— Шкода, що цей чортів адвокат Крон не дасть нам по­трусити хлопця, — засмутився Скарре.

— Плювати, — втрутився Харрі. — Ми все одно арештуємо Ветлесена.

— За що? — поцікавився Хаген. — За те, що він на­вчався у Бергені?

— За спробу розбещування малолітніх.

— На якій підставі?

— На підставі показань свідка, хазяїна готелю «Леон». До того ж у нас є знімки Ветлесена, що входить до готелю.

— Не хочу вас засмучувати, — почав Еспен Лепсвік, — але я того хлопця з «Леона» знаю. Він ніколи не свідчить. Справа розвалиться, і вам доведеться випустити Ветлесена за два­дцять чотири години. Це я вам гарантую.

— Не біда, — відповів Харрі й подивився на годинник, прикидаючи, скільки часу йому знадобиться, щоб дістатися до Бюгдьой. — Ви й уявити собі не можете, чого тільки люди не навигадують за такий короткий час.

Харрі вдруге подзвонив у двері й подумав, як ця ситуація схожа на ту, в дитинстві, коли всі роз’їжджалися на літні канікули, а він залишався сам-самісінький у всій Уппсалі. Він так само стояв та дзвонив у двері Ейстейна або іншого приятеля, сподіваючись, що, може, якимось дивом вони будуть удома, а не в бабусі в Халдені, на дачі в Суні або в туристичному поході в Данії. Він тиснув та тиснув на дзвінок, поки не зрозумів, що залишається без змін тільки один варіант — Валянок. Валянок, з яким ані в нього, ані в Ейстейна ніколи не було особливого бажання грати, але який тим не менше завжди тінню тупцяв за ними по п’ятах, сподіваючись, що колись вони передумають і хоча б ненадовго приймуть його до своєї компанії. Він, щоправда, обрав Харрі та Ейстейна лише тому, що вони самі особливою популярністю в школі не користувалися, от він і подумав, що це такий клуб, куди в нього таки є шанси отримати доступ. І от шанс з’являвся, бо Харрі знав: Валянок завжди буває вдома. Його сім’я не могла собі дозволити поїхати кудись на канікули. Більше Харрі не було з ким грати.

Харрі почув усередині човгаючі кроки, і двері розчинилися. Визирнула жінка і, зовсім як мати Валянка, просяяла, побачивши Харрі. Та ніколи не запрошувала його до будинку, а просто гукала на Валянка, натягала на нього поношену куртку й виштовхувала на сходи, де він мовчки стояв і дивився на Харрі. Харрі відчував: Валянок усе розуміє, тому незрозуміла ненависть здіймалася у його душі, поки вони спускалися сходами та йшли до магазину. Все одно це було чудово: час спливав.

— На жаль, Ідара немає вдома, — сказала фру Ветлесен. — Проходьте, зачекайте на нього. Він сказав, що поїде кудись ненадовго й повернеться.

Харрі похитав головою. Цікаво, чи помітила вона сині мигалки, які сяяли на всю околицю: позаду нього на темній дорозі стояли поліцейські автомобілі. Маячки наказав уві­мкнути цей ідіот Скарре.

— Коли він поїхав?

— Близько п’ятої.

— Отже, минуло вже кілька годин. А він сказав, куди зби­рається?

Жінка похитала головою:

— Нічого він мені не каже. Як вам це подобається? Рідній матері нічого не сповістив.

Харрі подякував, сказав, що заїде пізніше, і попростував гравійною доріжкою, що вела до хвіртки. Ідара Ветлесена не знайшли ані на роботі, ані в «Леоні», та й будівля керлінг-клубу була зачинена. Харрі зачинив за собою хвіртку і піді­йшов до машини. Автомобіль у всій своїй поліцейській красі стояв з опущеним склом.

— Вимкни мигалку, — наказав він водієві і звернувся до Скарре, який сидів позаду: — Вона каже, його немає вдома, і, схоже, це правда. Залишайтеся тут, слідкуйте, може, повернеться. Зателефонуй у відділ, скажи, щоб організовували пошуки. Тільки не по рації, гаразд?

Дорогою назад Харрі зателефонував з машини до телефонної станції і дізнався, що Торкільдсен, його приятель, який працює в центральній диспетчерській «Теленор-Осло», вже пішов додому, а отже, визначити місцезнаходження мобільного телефону Ідара Ветлесена можна буде тільки по офіційних каналах, тобто не раніше, ніж завтра вранці. Він поклав слухавку та додав гучність: «Slipknot» грали «Vermilion». Ні, зараз, мабуть, не той настрій. Харрі натиснув на кнопку, щоб змінити диск на сольник Джила Еванса, який нещодавно зна­йшов у себе в бардачку. Поки він колупався з коробкою дис­ка, приймач налаштувався на випуск новин.