Сніговик - Несбьо Ю (книги полностью .TXT) 📗

Вона схилила голову йому на плече.

— Гадаєш, правду кажуть про лебедів? — запитала вона. — Що вони вірні одне одному, поки смерть не розлучить їх?

— Я вважаю, що вони вірні своїм обіцянкам, — відповів Харрі.

— Які ж обіцянки можуть дати лебеді?

— Ніяких, як на мене.

— Так ти про себе? Чесно кажучи, ти мені більше подобався, коли сипав обіцянками та не дотримував слова.

— Хочеш, щоб я пообіцяв тобі щось?

Ракель похитала головою. Вони пішли далі, і вона взяла його під руку.

— Я б хотіла, щоб ми могли все почати спочатку, — зі­т­хнула вона. — Удати, що нічого не було.

— Я знаю.

— А ще ти знаєш, що нічого з цього не вийде.

Вона спробувала промовити це ствердно, але в її голосі та словах все одно заховався маленький знак питання.

— Я хочу поїхати, — сказав він.

— Он як? Куди?

— Не знаю. Не шукай мене. Особливо у Північній Африці.

— У Північній Африці?

— Це репліка Марті Фельдмана з фільму «Красень Жест». Він хоче заховатися, але так, щоб його знайшли.

— Розумію.

Над ними в бік жовто-зеленого розмитого узлісся пропливла тінь. Вони поглянули нагору: це був один із лебедів.

— Ну і як там, у цьому фільмі, — запитала Ракель, — знайшли вони одне одного?

— Звісно.

— Ти повернешся?

— Ні, — відповів Харрі. — Я ніколи не повернуся.

У холодному підвалі одного з будинків району Тьойєн стояли два схвильованих представники місцевого самоуправління та дивилися на чоловіка в комбінезоні з товстезними окулярами на носі. Чоловік говорив, а з його рота виривалася пара, як хмарка крейдяного пороху.

— З домовим грибком завжди так: його не видно, але він є.

Чоловік зробив паузу, відкинув середнім пальцем косе пасмо, що впало на чоло, і повторив:

— Але він є!