Декамерон - Боккаччо Джованни (читать книги бесплатно txt) 📗
Сеє сказавши, розкудлала собі на голові волосся, роздерла пазуху і залементувала непутнім голосом:
? Рятуйте мене, рятуйте! Граф Антверпенський хоче надо мною ґвалт учинити!
Як побачив те граф, то, боячися, що чисте сумління його проти заздрощів придворних не встоїть і що вони не його невинності, а її неправедності повірять, вийшов якомога швидше з кімнати і з палацу і подався мерщій додому, де, не довго думавши, взяв своїх дітей, сів із ними на коня й поїхав до Кале. На гукання ж тієї дами назбігалось багато двораків; побачивши її і почувши причину крику, вони не тільки через те словам її повірили, а ще й стали казати, що тою своєю люб'язністю та нарядністю граф уже віддавна до неї примилитися намагався. Розлютованим натовпом кинулись вони до графового дому, щоб його там схопити, та, нікого не заставши, сплюндрували той будинок і зрівняли його з землею.
Новина та дійшла перебрехом і до війська, до самого короля й королевича. Упавши в великий гнів, вони засудили графа й нащадків його на вічне вигнання і пообіцяли щедру винагороду тому, хто його до них припровадить живого чи мертвого.
Граф, засмучений тим, що втечею своєю із невинного винуватим став, приїхав із дітьми своїми, ніким не впізнаний і нікому не одкрившись, до міста Кале, а звідти перехопився чимскорше в Англію. У вбогому перевдязі подався він до Лондона з малими дітьми своїми, давши їм заздалегідь добру науку, як вони себе поводити мають: перше, щоб терпляче зносили злидні, у які їх безневинно лиха доля з ним разом укинула, а друге, щоб, крий боже, ніде нікому не виявляли, звідки вони й чиї, коли хочуть іще на світі жити. Синові, що звався Луї, було, може, років дев'ять, а дочці Віоланті сім, чи що; скільки їм малолітство дозволяло, втямили вони гаразд батькову науку і згодом те на ділі показали. А щоб се легше було зорудувати, надумав він дітям ім'я перемінити: хлопчика назвав П'єро, а дівчинку Жанетта. Прибувши до Лондона у вбогому рам'ї, почали вони старцювати на вулицях, як то роблять французькі жебраки.
Раз якось жебрували вони отак під церквою, і трапилось, що одна поважна леді, дружина одного з маршалів англійського короля, ідучи з служби Божої, помітила графа з двома дітьми, що прохали милостині. Вона спитала, звідки він родом і чи то його діти. Той одказав, що він із Пікардії, звідки мусив через злочин свого старшого сина-гультяя утекти вкупі з меншими дітьми. Пані та була доброго серця; скинувши оком на дівчинку, вподобала її вельми (бо то була мила, гарна й чемна дитина) і сказала:
? Чоловіче добрий, чи не оддав би ти сю дівчинку мені ? вона така гарненька. Я взяла б її залюбки, нехай росте у мене; як вилюдніє і на порі стане, оддам її своїм ладом заміж.
Те прохання було графові до мислі; він одразу погодився і з сльозами на очах оддав дівчину тій панії, благаючи її добре про неї дбати.
Улаштувавши таким чином доньку і добре знаючи, в кого, він вирішив, що годі йому тут лишатися, тож побрався з хлопчиком далі по острову, жебраним хлібом живучи, і дійшов аж до Уельсу, добре натомившись, бо не звиклий був піхотою ходити. Тут жив другий королівський маршал, що тримав великий дім і багато челяді; до нього у двір навідувався часом граф із сином на ласкавий хліб. У дворі тому грався маршалів син та діти інших значних людей, і як вони там бігали собі наввипередки чи стрибали, устрявав до них і П'єро, і в усіх тих змаганнях їхніх не одставав од них умінням і спритністю, а інколи то й перед вів. Маршал звернув увагу на те метке і любе хлоп'я і спитав, чиє воно. Йому одказали, що то син одного нищуна, який заходить сюди часом їжі розбогарадити. Тоді маршал попрохав його через людей лишити хлопця при ньому; граф, який не бажав для свого сина нічого кращого, пристав на те залюбки, хоч і тяжко було йому з ним розставатися.
Влаштувавши таким чином сина й дочку, граф вирішив перебратися з Англії до Ірландії, тож, прибившися з тяжкою бідою до Стемфорда, став у найми до одного рицаря, васала тамтешнього графа. Тут прожив він довго, ніким не впізнаний, у великій нужді та притузі челядникуючи.
Віоланта, прозвана Жанеттою, росла собі тим часом у тої вельможної пані в Лондоні, рік од року хорошіючи, і в таку ласку увійшла у неї, і в мужа її, і в усіх домівників, і в будь-кого, хто її знав, що просто диво; усякий, хто бачив її чемність і ввічливість, зичив їй всілякого добра і щастя. Тим-то пані, що взяла її од батька і знала про нього тільки те, що він сам сказав, вирішила одружити її пристойно і згідно з тим станом, до якого, на її думку, дівчина належала. Та Господь, праведний видець цінноти людської, відаючи, що вона роду вельможного і безневинно за чужі гріхи страждає, розсудив по-інакшому і з добротливості своєї не попустив графівни в руки посполитому чоловікові.
Та вельможна пані, що в неї жила Жанетта, мала од свого мужа сина-одинака, якого батьки дуже любили не тим тільки, що він їхня рідна дитина, а й тим, що він тої ласки понад усякого іншого достоїнствами своїми заслуговував, ? на вроду був дуже гарний, на звичай добрий, на вдачу смілий і мужній. Юнакові було років на шість більше, ніж Жанетті; він так закохався в ту милу і вродливу дівчину, що за нею вже й світу не бачив. Гадаючи, однак, що вона походить із простого роду, він на тільки не насмілився в батька-матері руки її просити, але й таїв якомога кохання своє, щоб не осудили його, що на таку низоту очі звернув, та від того таїння пристрасть його ще дужче розгорялася. З того жалю великого юнак тяжко занедужав.
Кинулись до лікарів, давай вони різні ознаки хвороби досліджувати, да так і не змогли її причини встановити і жодної вже на уздоровлення надії не мали. Батько й мати так горювали, так тяжко журилися, що далі вже нікуди; не раз і не два словами благущими допитувались вони у нього причини тих болещів, а він тільки зітхне, бувало, або скаже: «От собі в'яну, та й годі».
Одного разу сидів при ньому лікар, молодий іще, проте велико вчений, і тримав його за руку, живчика намацував, аж тут до покою, де лежав хворий, увійшла за чимось Жанетта, що з пошани до матері юнакової дбайливо його доглядала. Як побачив він дівчину, то й слова не промовив і не ворухнувся, проте відчув, як у серці його пломінь любовний розжеврівся, і живчик йому закидався дужче; лікар одразу те постеріг, здивувався і став мовчки пильнувати, чи довго воно так буде. Коли Жанетта вийшла з покою, живчик угамувався, і лікар почав догадуватися, що в юнака за хвороба. Перечасувавши трохи, він, не випускаючи руки болящого, гукнув Жанетту, нібито хотів щось у неї спитати. Жанетта з'явилась на виклик не гаючись; не встигла вона й порога переступити, як живчик у юнака знову сильно забився, а як дівчина вийшла, биття знов ущухло. Тут уже лікар остаточно упевнився у своїй догадці; він устав, пішов до батьків юнакових і сказав їм:
? Здоров'я сина вашого не од лікаря залежить, воно в руках у Жанетти. З деяких прикмет я напевне дізнався, що він кохає її жагуче, а вона, як я бачу, про те й гадки не має. Тепер відомо вам, що маєте робити, коли вам дороге його життя.
Сеє почувши, маршал з дружиною дуже зраділи, що знайшовся-таки синові рятунок, хоч і прикро їм було, що доведеться, може, одинака свого з Жанеттою одружити. От як пішов лікар, побігли вони зразу до недужого, і мати сказала йому:
? Сину мій, не ждала я й не сподівалася, щоб ти якесь бажання своє од мене приховував, а найпаче таке, що сухотою тебе сушить! Будь же певен, що нема на світі такої речі, якої я для тебе не вчинила б, як для себе самої, хоч би та річ і неподобна була. Та хоч ти од мене й таївси, Господь був милостивіший до тебе, ніж ти сам, і, щоб тебе од смерті порятувати, з'ясував мені причину хвороби твоєї; не од чого іншого вона прикинулась, як од надмірної любові до одної дівчини, сам знаєш якої. Того соромитись аж ніяк не треба, у твої роки се діло світове; щоб ти не був закоханий, я невисокої була б про тебе думки. Тож не крийся од мене, дитино моя, сміло признайся, чого ти бажаєш; розмай свою тугу і думки сумнії, що тебе зв'ялили, утішся і вір мені ? нема такого нічого, щоб я по спромозі своїй не зробила для твого задоволу, бо люблю тебе, як свою душу. Не бійся ж, не соромся, скажи мені, як і чим можу я допомогти тобі в любові твоїй. Коли побачиш, що я не докладу всіх сил моїх, щоб тебе щасливим учинити, назви мене найлихішою матір'ю, яка будь-коли привела на світ сина.
