Декамерон - Боккаччо Джованни (читать книги бесплатно txt) 📗
Обізветься тоді Антігон до султана:
? Ясновельможний пане, як вона мені не раз розповідала, як мені ті почтиві кавалери й дами, що з ними вона прибула, розказували, так достоту вона й вам отсе тепер з'ясувала. Про одне тільки промовчала ? тому, мабуть, що не випадає їй самій про те говорити, ? як ті кавалери й дами, що з нею приїхали, її святе життя в монастирі, її цноту і звичаї похваляли, як плакали ті люди й ридали, коли, мені її вручивши, з нею розставалися. Якби я почав вам те все, що од них чув, переказувати, то мало було б на се цілого дня, треба було б іще й ночі доточити; скажу тільки, що, судячи з того, що я чув і сам бачив, у жодного вінценосця на світі немає дочки такої гарної, і чесної, і доброї, як у вас.
Султан ізрадів усім тим речам невимовно і благав Аллаха, щоб дав йому змогу по заслузі оддячитись усім благодійникам дочки своєї, особливо ж королю кіпрському, що повернув її до нього з такими почестями. Через кілька день він одпустив Антігона додому, дарами пребагатими його обмисливши, а королю і листами й посланцями нарочитими дяку свою найщирішу за ту його послугу склав. А опісля, бажаючи довершити почате діло, себто одруження дочки з королем Альгарбії, з'ясував він йому листовно всю ту справу, додавши, що, як він того хоче, нехай людей по неї посилає. Король альгарбський вельми зрадів тій вісті, послав по неї людей і прийняв її з великою утіхою. Вона ж, переспавши досі, може, десять тисяч разів із вісьмома чоловіками, лягла до нього на ложе нібито непочата, а він тому й повірив. Так стала вона королевою і довго ще жила з ним щасливо. Як той казав: «Цілуйтесь, губи, не буде згуби: місяць новиться, то й вам годиться».
Оповідка восьма
Граф Антверпенський {112}, неправедно звинувачений, іде в вигнання і лишає дітей своїх в Англії в різних місцях; невпізнаним до них повернувшись, знаходить їх у доброму гаразді; потім служить пахолком у війську короля французького і, як вийшла на яв його безневинність, знову колишнє своє становище займає
Зітхалося раз у раз нашим паніям, різних пригод тої красуні слухаючи; та хто зна, яка була причина тих зітхань? Може, котора не так із жалощів, як із заздрощів до її частого ходіння заміж зітхала. Та як би вже воно там не було, а коли пересміялися всі з останніх Панфілових слів і королева побачила, що на тім його історія скінчилась, вона звернулась до Елізи і наказала їй заведеним порядком свою розповісти. Та залюбки се вчинила і почала такими словами:
? Широке те поле, по якому ми з вами сьогодні думкою гуляємо, і кожний зміг би по ньому в охотку не одні гони, а гонів із десятеро пробігати, ? так щедро засіяла його доля превсякими своїми химерами та несподіванками; отсе ж, одну таку бувальщину із безлічі вибравши, хочу я вам її розповісти.
Як перейшла імперія римська од французів до німців {113}, то повстала межи сими двома народами превелика ворожнеча і запекла та безугавна війна. Тим-то для оборони краю свого, та й для нападу на чужий, згромадив король французький із королевичем з усього царства свого силу-силенну війська і, закликавши на допомогу родичів і спільників своїх, зібрався на ворога рушати. Та перше ніж у похід виступити, щоб не лишити держави своєї без урядування, настановив він своїм генеральним намісником на все французьке королівство вірного приятеля й слугу свого графа Антверпенського Готьє, котрого знав за чоловіка благородного і мудрого і до такого делікатного діла найбільше здатного, хоч граф досить добре розумівся й на військовій справі.
От і почав Готьє уряд свій розумно і статечно справувати. У всякім ділі радився він завжди з королевою та її синовою ? хоч вони були віддані під його опіку й оруду, проте шанував він їх, яко сюзеренок і володарок своїх.
Собою був той Готьє дуже хороший, літ мав сорок, чи що; ґречністю і люб'язністю перевершував він будь-якого іншого вельможу, а привабністю та оздобністю був першим серед тогочасного рицарства, бо вроду свою дбало плекав і в уборах розкішних без міри кохався.
Отож, коли французький король із сином були, як сказано, в поході, а Готьє (у якого саме вмерла жінка, лишивши йому двох дітей-малоліток, хлопчика й дівчинку) учащав до двору тих ясновельможних володарок своїх, з ними про справи державні розмовляючи, сталося так, що впав він у око жінці королевого сина. З великою уподобою на вроду його і звичаї позираючи, запалилась вона до нього потайною жагою, а що сама була молода та яра і знала, що він овдовів, то гадала, що легко їй буде бажання своє вдовольнити ? варто їй тільки сором свій перемогти і йому все, що на мислі має, виявити.
Одного разу, вигодивши хвилю, коли була сама дома, покликала вона його до себе нібито у якійсь важливій справі. Граф і гадки не мав про ті її любощі і негайно з'явився на її виклик. Вона сказала йому сісти біля себе і сиділа мовчки. Коли він раз і вдруге спитав її, для чого вона його викликала, вона довго не могла прийти до слова; нарешті, умліваючи з любові, паленіючи з сорому, обізвалась вона до нього, немов крізь плач, тремтячим і уривчастим голосом:
? Ласкавий приятелю і пане мій любий! Яко мудра людина, знаєте ви певне, які нестатечні бувають із різних причин чоловіки й жінки, котрі більше, котрі менше; тим, як по щирій правді судити, за ту саму провину різного стану особи неоднакову мають прийняти кару. Хто ж буде заперечувати, що бідний чоловік чи вбога жінка, які в поті чола хліб собі добувати мусять, більшої варті догани, коли в любощі незаконні вкинуться, аніж багата дама, якій нема чого робити і в якої є все, чого душа бажає? Думаю, ніхто. Тим-то я міркую, що, коли жінка має достаток і дозвілля, се значною мірою виправдує її любовні захоплення, а правильний вибір коханця (якщо зуміє вона знайти собі до любості розумного й путящого чоловіка) ще й надто зменшить її провину. Сі дві обставини, здається мені, цілком до мене приходяться; ба є ще й інші, які мене до любощів нахиляють, ? се вік мій молодий і неприсутність мужа мого; нехай же сі причини стануть в очах ваших оправданням і захистом пристрасті моєї любовної, нехай вони переконають вас, як повинні б переконати кожну розумну людину. Якщо, так станеться, благаю вас дати мені певну пораду в сій справі. Річ у тім, що не змогла я в розлуці з мужем моїм похотям тілесним і владі кохання опору вчинити, бо тій могутній силі підлягали й щодня підлягають не лише тендітні жінки, а й найміцніші мужчини. Отож і я, живучи, як самі здорові бачите, в розкошах і в безділлі, незчулась, як піддалася жаданням утіх любовних ? і закохалася; знаю, що се діло неподобне, коли б воно виявилось, та поки воно буде скрите, не вбачаю в ньому сливе ніякого безчестя, тим більше, що Амур був до мене дуже зичливий і не тільки не відобрав мені розуму, потрібного для вибору коханця, а ще й допоміг мені в тому, звівши мені на очі вас, яко чоловіка, гідного кохання такої жінки, як я; та й справді, якщо мушу вірити серцю моєму, то ви ? найкращий, найлюбіший, наймиліший і найрозумніший рицар на все французьке королівство. Я живу, можна сказати, без мужа, ви без жони. Благаю ж вас в ім'я тої великої любові, що я до вас маю, ? дайте мені свою, згляньтесь на молодощі мої, що через вас, мов лід на вогні, тануть.
По сій мові дама розлилася буйними сльозами; багато чого думала вона ще сказати, та вже не змогла. Опустила очі і, заплакана, знеможена, схилила голову графові на груди.
Будучи правим рицарем, граф почав суворими словами її за ту безрозумну пристрасть ганити, а як вона готова вже була кинутись йому на шию, відштовхнув її і заклявся, що радше дасть себе четвертувати, як таку образу честі володаря свого сам учинить або комусь іншому вчинити дозволить. Почувши сеє, дама одразу забула любов свою і запалала лютим гнівом.
? Отак, негідний рицарю, ? гукнула вона, ? гордуєш ти моїм коханням? Ти, певне, смерті моєї хочеш, та я, Богом святим присягаюся, сама тебе з світа зжену!
