Остання крапля - Цикіна Галина (книги без сокращений .txt, .fb2) 📗
Темна постать, незважаючи на чоловікову лайку та голосний супротив автомобіля, через розбите вікно відчинила двері й залізла до салону.
«Ключі однаково в мене», — подумав Андрій.
Але за мить зловмисник знову стояв на березі, а Андрій побачив, як його автівка, набираючи швидкості, беззвучно покотилася до річки похилим схилом.
Андрій кинувся бігти до другого берега, коли його позашляховик із гуркотом улетів на річкове плесо. Кількатонне авто нещадно проламало кригу і спинилося, загрузши по бампер у річковий мул.
«Цей засранець і не прагнув викрасти позашляховик», — промайнуло в голові.
Чоловік на мить озирнувся, а тоді почув, як під ногами тріснув лід. Андрій не встиг ні вилаятися, ні обдумати все як слід. Його прийняла у свої обійми крижана вода.
Розділ 52
Софія тяжко зітхнула, спостерігаючи, як Андрій різко пішов під воду.
— Вибач, — промовила вона, — але ти даремно сюди приїхав.
Після того як Вероніка знепритомніла, Софія швидко вийшла з будинку й замкнула його. Бачачи, що позашляховик повільно проїжджає берегом річки, Соня зрозуміла, що це не просто проїжджий автомобіль. Водій шукав місток. Місток, що мав привести його до мисливського дому.
Дівчина стиснула руків’я зброї і кинулася навперейми, але коли перетинала водойму, побачила, що позашляховик до містка не доїхав. Хекаючи, дівчина на мить спинилася і затихла, щоб чоловік, який вийшов із позашляховика, не помітив її. Обличчя його не було видно, але він роззирався, розшукуючи шлях.
Софія швидко перейшла на той берег і сховалася за деревом, очікуючи, доки незнайомець підійде ближче. І роздратовано видихнула, помітивши, що чоловік не збирається на місток, а попрямував до мисливського будиночка замерзлою річкою.
Соня цмокнула й побігла до автівки. Звичайно, повертатися не було сенсу. Дівчина розуміла, що чоловік повільним кроком через річку швидше дістанеться будинку, аніж вона спринтерським бігом через місток. Забігши до чоловіка зі спини, Софія прицілилася, але за мить опустила зброю. Дівчина зрозуміла, що не влучить.
«Чорт, і обігнати його я не встигну, — думала Софія, аналізуючи ситуацію, — от якби під ним проламався лід, було б круто. Вирішилася бодай би одна проблема».
Дівчина поглянула, як чоловік упевнено продовжував пересуватися річкою, крига під ним здавалася бетонною. Софія спересердя гепнула ногою по його автівці. Вона скривилася, відчуваючи, як біль пронизує пальці ніг, а потім її обличчя осяяла посмішка.
Софія знайшла палицю і без проблем розбила бокове скло.
«Тепер головне — діяти швидко!» — думала вона, кривлячись від голосної сигналізації автомобіля.
Позашляховик стояв під нахилом. Софія відімкнула двері й одним рухом зняла автівку з ручного гальма. Позашляховик смикнувся, але руху не було.
«Автомобіль на швидкості», — зрозуміла дівчина.
Вона знову поставила автівку на ручник, залізла в салон, увімкнула нейтральну швидкість. Коли вибралася з автомобіля, чоловік, що стояв на кризі, закричав у її бік щось погрозливе. За голосом Софія впізнала Андрія. Вона спинилася на мить, а потім знову вимкнула ручне гальмо.
Автівка відразу покотилася вниз. Коли в’їхала в річку, на кризі з’явилося ціле павутиння із тріщин.
Софії згори відкрився неймовірний краєвид. Дівчина захоплено спостерігала, як ця павутиняча мережа шириться все далі, аж доки не почувся сплеск, і Андрій зник із поля зору. Запала тиша.
Софія видихнула, з її рота здійнялася невеличка хмарка пари.
«Що ж мені робити з Веронікою? — задумалася вона, повільно повертаючись на місток. — І вбити її не можу, і відпустити теж. А може… забрати її із собою. Вона спершу буде проти, але потім змириться. Допомагатиме мені. Буде круто. Тільки спочатку треба зламати їй ногу, щоб не втекла. Використаю капкан. Вона потім зрозуміє. Попрошу пробачення…».
Дівчина повернулася зі своїх мрій, почувши якесь хлюпання. Вона сердито спостерігала, як Андрій випірнув із води й тепер хапався руками за лід.
— Чорт забирай! — заревіла Софія і побігла містком на інший берег.
Андрій борсався у крижаній воді. Холод колючками впивався в тіло, здавлював ребра, забивав подих. Під ногами була безодня.
Посинілими від холоду руками Андрій спробував схопитися за кригу, щоб вилізти, але вона обламалася під його натиском.
— Fuck! — вилаявся чоловік, намагаючись не втрачати самовладання.
Він знову спробував вилізти, але, як і очікував, лід не витримував його і обламувався.
Андрій видихнув, відчуваючи, як холод дедалі міцніше стискає легені.
«До берега залишилося не так уже й далеко», — подумав чоловік і навалився на кригу, але вона розкришилася і вчергове кинула його у крижану воду.
«Ну добре, — промайнула в голові навдивовижу спокійна думка, — так, то й так».
Андрій знову випірнув, і знову під його тілом обламався лід. Чоловік продовжив свої дії. У Штатах він дуже любив відвідувати басейн, де проводив значну частину часу. Його улюблений стиль плавання — брас — розвивав дихання, витривалість та й до того ж робив тіло рельєфним, попереджував передчасне старіння.
Зараз чоловік зрозумів, що єдиний спосіб вижити в цій ситуації — скористатися принципом улюбленого стилю плавання.
Уникаючи пірнання, Андрій усе навалювався і навалювався на лід, грудьми проломлюючи собі шлях до суші.
Згодом чоловік помітив, що берег насувається на нього. Повільно, наче сонний черв’як, але насувається. Водночас Андрій відчув, як із кожним ривком слабне, і щоразу діаметр трощення льоду зменшується.
Коли до землі лишилося кілька метрів, чоловік спробував ногою відчути дно, але зрозумів — дна не було, і це розуміння відібрало останні сили. Андріїв подих забивало, руки вже не здіймалися, а в голові паморочилося.
«Може, мені ввижалося, що я добираюся до берега? — втомлено подумав він. — Може, насправді я тону, і це останні фантазії мозку, який не може отримати достатньо кисню?»
Андрій зробив останній вдих і відчув, як крижана вода змикається над його головою.
«Вероніка, що ж буде з нею? Я ж їй так і не сказав…» — холодна важка вода скувала тіло і штовхала донизу. Чоловік відчував, як у легенях закінчується кисень.
«Що це?» — Андрій ніби прийшов до тями, коли відчув під ногами дно.
«Вероніка!»
З останніх сил чоловік відштовхнувся від річкового мулу й випірнув із води. Він завалився на лід, крига під ним проламалася, але цього разу Андрій уже не впав, а став на ноги.
«Я живий!» — подумав чоловік, задерши голову, щоб вода не потрапляла до очей та носа.
Проламуючи кригу, він зробив ще кілька кроків, доки нарешті дістався до берега. Андрій безсило впав на сніг. Він відсапувався, тоді як тіло інстинктивно зіщулилося, дрібно затремтіло, намагаючись зігрітися.
— Я вражена! — почув він знайомий голос і звів голову.
Спершу чоловік побачив зброю, націлену в його обличчя, а потім уже дівчину, що стояла перед ним.
«Софія?» — подумав він. Андрій хотів здійнятися на ноги, але організм був проти, вимагаючи відпочинку після екстремального плавання.
Хоч у жилах і бомбив адреналін, м’язи відмовлялися слухатися. Андрій устиг лише видихнути, коли палець дівчини потягнувся до гачка, але замість пострілу почувся удар. Хтось збив Софію з ніг. Пістолет упав у сніг.
Розділ 53
Вероніка саме вчасно помітила, як Софія цілить в Андрія. Вона встигла вибити зброю з рук за мить до того, як дівчина натиснула на гачок. Тепер же намагалася якомога сильніше притиснути Соню до землі, але їй це погано вдавалося.
Софія хоч і виглядала маленькою і тендітною, але все ж була сильнішою за Вероніку. Та й поранення жінки давалося взнаки.
Вероніка скрикнула, коли Софія вдарила її лобом у груди, і послабила хватку. Соня цим скористалася, випростала руку й поцілила кулаком Вероніці в поранення. Жінка скрикнула, відчуваючи, як від болю темніє в очах. Софія відштовхнула її плечем.
