Садівник з Очакова - Курков Андрей Юрьевич (книги онлайн читать бесплатно .TXT) 📗
Залізо дзенькнуло об бетонний поріг. Зарипіли, відчиняючись, двері, і відразу стукнула хвіртка.
Ігор зрадів, зрозумівши, що Фіма зайшов у дім сам. Сам-на-сам і говорити легше, і очима бігати туди-сюди не треба. Він пригадав всі щойно почуті звуки. Серед них не було дзвякання засува чи замка. Невже вхідні двері він не замкнув?
Над головою, за освітленим віконечком, почулися звуки життя: пляшка вдарилася дном об стіл, потім забулькала рідина.
«Саме час», — подумав Ігор.
Швидко встав, дивуючись бадьорості своїх рухів. Витягнув з сумки гроші, порозпихав у кишені галіфе. Залишив пусту сумку під вікном, прокрався за кут будинку, вийшов на поріг і потягнув обережно вхідні двері на себе. Здавалося, вони зараз відчиняться, проте коли в щілину вже можна було просунути долоню, двері застопорилися, наче їх тримав ланцюжок чи гачок. Ігор швидко просунув руку в темряву і намацав довгий гачок. Підважив його, вивільнивши з вбитої у двері скоби, широко відкрив двері, зробив крок вперед і відразу почув, що хтось поспішає назустріч. Озирнувся, закриваючи за собою двері. В коридорі засвітилася слабка лампочка під стелею. Раптове світло на мить засліпило Ігора.
Навпроти, в двох метрах від нього, стояв з застиглим недобрим виразом обличчя Фіма. В правій руці — пустий гранчак, а з рота — невидиме, інтенсивне тепло від щойно випитої горілки. Пальці лівої руки розчепірені, наче він збирався щось взяти і не встиг. Напевно, закуску. Погляд його враз пожвавішав і зупинився на кобурі Ігора.
— Я прийшов поговорити, — промовив Ігор придушено.
— За шо? — запитав Фіма.
— Що «за шо»?
— За шо поговорити хтів? За Санька, що вбив?
— Ні, — заперечив Ігор.
Забарність Фіми допомогла Ігореві зібратися з думками.
— За Вальку… В нас з нею нічого нема… Я їй допомагаю… Ти її не чіпай!
— Допомагаєш? — повторив Фіма так, наче не розумів значення цього слова.
— Вона дуже хвора, я для неї ліки діставав…
— Мент дістає ліки?! — очі Фіми п’яно вирячились. Він озирнувся, подивився на пусту склянку в руці. Зробив крок до стільця, що стояв у кутку, поставив склянку на оббите витертою коричневою тканиною сидіння.
— Я — не мент, — якомога переконливіше промовив Ігор.
Фіма скривив губи, п’яним поглядом обмацав Ігора. Їх очі знову зустрілися.
— А якщо ти не мент, то зі злодієм випити можеш? — запитав Фіма, і його губи розповзлися в дивній, неконтрольованій посмішці.
— Можу, — погодився Ігор. — Заразом і поговоримо.
Фіма простяг руку за спину, намацав кімнатні двері, широко розчахнув їх перед Ігорем.
— Пра-а-шу заходити, — протягнув знущально Фіма, проте Ігор, хоч і напружився, пройшов неквапом повз господаря, знову відчувши запах спирту з його рота.
За спиною Ігора дзвякнув залізний гачок, замкнувши зсередини вхідні двері. Непевними кроками Фіма наздогнав Ігора, і той прискорив ходу. Зупинився лише біля вікна у вітальні. Оглянув кімнату, стоячи спиною до вікна: овальний стіл з напівпорожньою півлітрою, тарілка з квашеними огірками, накраяний чорний хліб на газеті, поруч фаянсова сільничка. Під протилежною стіною — дубовий буфет з гранчастими скляними вставками в дерев’яних дверцятах. Фіма відчинив дверцята і взяв звідти склянки. Підійшов до столу, одну поставив біля Ігора, другу — на протилежну сторону. Присунув стілець так, щоб сісти між буфетом і гостем. Вилив всю горілку з пляшки в свою склянку.
— О-о! — удавано здивувався. — Забракло! Доведеться нову відкривати.
Встав і вийшов з вітальні.
Ігор скористався з його відсутності і ще раз оглянув кімнату. Його погляд прикипів до саморобної дитячої іграшки — машинки, зробленої з розрізаних жерстяних консервних бляшанок. Машинка стояла в кутку, справа від буфету, наче її там забула якась дитина.
Фіма повернувся з новою вже відкритою півлітровкою в руці. Наповнив склянку Ігора, потім повернувся на свій бік столу, сів на стілець.
— Присідайте, шановний, — промовив, прискаливши око.
Ігор сів.
— Ну шо, за знайомство? — запитав Фіма.
— Давай спочатку поговоримо, — Ігор говорив спокійним доброзичливим голосом.
— Знов за Вальку?
— Так, — кивнув Ігор. — Ти її вбити погрожував… Вона тепер боїться…
— Я? Вбити? Та ти шо! — театрально сплеснув руками Фіма. — Може, це вирвалось звідси, — він вказав пальцем на свій рот. — Здуру. Могло таке бути… але я так… погарячкував!
— То як, ти її не чіпатимеш?
— Не чіпатиму? Нє, я такого не говорив! Чіпати суку буду!
— Слухай, ти мене тут бачиш востаннє. Обіцяю, — знову заговорив Ігор, намагаючись, щоб голос лунав твердо, проте не вороже. — Пообіцяй, що ти її не чіпатимеш, а я пообіцяю, що більше тут не з’явлюся. По руках?
Фіма замислився. На його обличчі застигла здивована усмішка.
— Нє, я шось не розумію, — по паузі похитав він головою. — Треба випити! Давай! — він підніс свою склянку. — За знайомство!
Вони випили одночасно. Фіма одним ковтком, Ігор — трьома. В роті Ігора спалахнула пожежа, яка мала страшенно бридкий смак.
— Закуси, — Фіма вказав на хліб. — А ти думав, шо я казьонкою пригощатиму?!
Ігор зажував самогон хлібом, потім закусив квашеним огірком. Пожежу загасив, але бридкий смак на язиці лишився.
— Шо я ще буду мати за те, що Вальку не чіпатиму? — Фіма поклав руки на стіл і нахилився вперед, спершись на складені руки гострим підборіддям.
— Ще? — перепитав Ігор. — Грошей можу дати.
— Скільки?
Ігор швидко прикинув, скільки соток в нього зараз лежить у кишенях.
— Десять тисяч!
Фіма шарпнувся від несподіванки.
— На понт береш? — запитав вороже.
Ігор мовчки витягнув з лівої кишені банківську пачку грошей. Поклав на стіл.
— О-па! — здивовано вигукнув Фіма. Він встав, підійшов до Ігора, схилився над пачкою, уважно її оглянув, мало не обнюхав, проте до рук не взяв. Після цього підніс пляшку і вилив весь самогон в склянку Ігора. — Знову закінчилася! — усміхнувся. — Треба нову!
Вийшов, за мить повернувся з повною. Налив у свою склянку, сів на стілець.
— Схоже, ми з тобою домовимося, — сказав і вишкірився, виставивши нерівні передні зуби. — П’ємо!
Вони випили ще по склянці. Вогонь, що спалахнув у горлі Ігора, цього разу дійшов до ніг. Ігореві стало тепліше, і він перестав відчувати вологість свого одягу.
— Добре, — закусивши хлібом самогонку, сказав Фіма. — Даю чесне злодійське слово, що не чіпатиму цю суку! Задоволений?
Ігор кивнув. Його затуманений через випите погляд знову впав на машинку, скручену з жерстянок.
— Своєму пацану зробив? — вказав рукою в куток, де стояла іграшка.
Фіма прослідкував за рухом гостя. Губи розійшлися в черговій дивній посмішці.
— Угу, — притакнув він. — Тільки не свому, я не маю своїх пацанят…
— А цього пацана, часом, не Стьопкою кличуть?
Посмішка миттєво злетіла з обличчя Фіми. Він знову шарпнувся, ніби його вдарило струмом.
— Ти ж не мент, шо ти мені питання ставиш?
Фіма виліз з-за столу, його рука схопила пляшку, проте відразу відпустила, поставила на місце.
Він знову сів на стілець.
— Шось я зденервований сьодні, панімаєш? — миролюбно сказав він. — День такий! Сусідського пацана Санька вбито дідько зна за що… Суку цю Вальку я з ментом на березі засік… Ой, пардон… Це я так…
Голос Фіми знов забринів погрозою. Ігор її чув, та водночас нервово дослухався до свого тіла, яке, здавалося, відмовлялося його слухатися. Руки затерпли, ноги заніміли. Пальців на ногах він не відчував, а в животі виникло неприємне тепло, і майже одразу сильно запекло. Ця печія підіймалася вгору, до рота. Ігор почав жадібно хапати ротом повітря і шукати поглядом воду. Захотілося випити води, звичайної води.
— А-а-а, — обличчя Фіми раптом стало зовсім нормальним, без гримас і п’яних усмішок.
— Ну ось, цаца, час і прощацца… Ти ж сам обіцяв, шо я тебе більше не побачу! Ніхто тебе більше не побачить!
Фіма встав, повільно підійшов до Ігора, поклав йому на плече праву руку і раптом з силою штовхнув. Ігор разом із стільцем гримнувся на дерев’яну підлогу і залишився лежати. Тіло більше не слухалось його, тільки очі все бачили, і слух повнився реальними і нереальними звуками, які він поки що міг розрізняти.
