Українсько-французькі зв'язки в особах, подіях та легендах - Ткаченко Анатолий Федорович (полные книги TXT) 📗
десятилітньої
солдатчи-
ни до Петербурґа. У сво-
єму щоденнику («Жур-
налі») він 18 лютого 1858
Тарас Григорович
року (за старим стилем)
Шевченко
(1814-1861).
209
записав: «Какое возвышенно прекрасное создание эта
женщина... Необходимо будет ей написать письмо и
благодарить ее за доставленную радость чтением ее
вдохновенной книги». А 22 лютого пише листа М.Ла-
заревському, в якому просить довідатися про адресу
Марка Вовчка: «Треба буде хоч письмом подякувати
їй за ї ї сердечні, щирії «Оповідання».
Влітку 1858 року Т.Г. Шевченко зі своїми друзями
надіслав Марку Вовчку в Немирів цінний подарунок —
золотий браслет і присвячений їй вірш «Сон» («На пан-
щині пшеницю ж а л а . » ) .
Петербурзькі шанувальники українського слова
запрошували її у столицю, і 23 січня 1859 року (за ста-
рим стилем) Марковичі приїхали до Петербурґа, де
вони перебували понад три місяці. На другий день піс-
ля приїзду відбулася зустріч Марка Вовчка з Тарасом
Шевченком. На пам'ять про цей день Шевченко напи-
сав вірш «Марку Вовчку», в якому Великий Кобзар з
батьківською ніжністю говорить про письменницю, як
про свою наступницю, називаючи ї ї своєю зоренькою,
своєю молодою силою і донею:
Недавно я поза Уралом
Блукав і господа благав,
Щоб наша правда не пропала,
Щоб наше слово не вмирало;
І виблагав. Господь послав
Тебе нам, кроткого пророка
І обличителя жестоких
Людей неситих. Світе мій!
Моя ти зоренько святая!
Моя ти сило молодая!
210
Світи на мене, і огрій,
І оживи моє побите
Убоге серце, неукрите,
Голоднеє. І оживу,
І думу вольную на волю
Із домовини воззову.
І думу вольную. О доле!
Пророче наш! Моя ти доне!
Твоєю думу назову.
У Петербурзі Марко Вовчок познайомилася з ба-
гатьма українськими і російськими діячами культури.
У цей час було підготовлене видання ї ї українських
оповідань у перекладі І.Тургенєва і збірка російсь-
ких оповідань «Рассказы из народного русского быта».
Обидві книжки вийшли з друку у 1859 році і були зу-
стрінуті
прогресивною
громадськістю із
захопленням,
ї ї літературне ім'я — Марко Вовчок — стало відоме всій
Росії. Російський революціонер-анархіст П.Кропоткін
у 1907 році згадував: «...в те годы вся просвещенная
Россия восхищалась повестями Марка Вовчка и рыда-
ла над судьбой ее героинь-крестьянок». У Петербурзі
вона закінчила свій видатний антикріпосницький твір
«Інститутка», присвятивши його Т.Г. Шевченкові. На
повісті «Інститутка», як і на всіх творах письменниці,
позначився ідейний та художній вплив великого поета.
Повість спершу була надрукована російською мовою у
перекладі І.Тургенєва в журналі «Отечественные за-
писки» (1860), а потім українською мовою в журналі
«Основа» (1862).
Першими критиками Марка Вовчка були П.Куліш і
211
І.Тургенєв, Ф.Достоєвський і М.Костомаров, М.Добро-
любов і Д.Писарєв, О.Писемський і О.Герцен.
29 квітня 1859 року (за старим стилем) Марія Олек-
сандрівна виїхала з чоловіком і сином у супроводі
І.Тургенєва до Німеччини на лікування. Перед від'їз-
дом із Петербурга Т.Г.Шевченко подарував їй свій пор-
трет і автограф поеми «Неофіти» з написом: «Любій
моїй єдиній доні Марусі Маркович. На пам'ять 3 апре-
ля 1859 р. Т.Шевченко». У 1860 році він переслав їй за
кордон примірник нового видання «Кобзаря» з дарчим
написом: «Моїй єдиній доні Марусі Маркович — і рід-
ний, і хрещений батько Тарас Шевченко».
За кордоном Марко Вовчок побувала в Німеччині,
Бельгії, Англії, Швейцарії, Італії, Франції. Її закор-
донне оточення складалося з визначних діячів куль-
тури, науки, мистецтва і літератури. Вона зустрічала-
ся із видатними російськими діячами: революційними
демократами О.Герценом і М.Огарьовим, композито-
ром О.Бородіним, професорами Д.Менделєєвим, І.Сє-
ченовим і С.Єшевським, анархістом М.Бакуніним.
У Парижі письменниця знайомиться з російським
письменником Л.Толстим, польськими революціоне-
рами Е.Желіговським, А.Бенні та іншими, чеським по-
етом Й.Фрічем, російськими художниками В.Якобі,
К.Гуном, Г.Мясоєдовим, В.Перовим, О.Боголюбовим,
І.Шишкіним, К.Флавицьким та іншими.
Оселившись 1860 року в Парижі, Марко Вовчок ча-
сто зустрічається з І.Тургенєвим, знайомиться і спіл-
кується з багатьма французькими діячами культури,
серед яких були славнозвісна співачка Поліна Віардо,
письменники Ґюстав Флобер, Жорж Санд, Жуль Верн,
212
прогресивний видавець і дитячий письменник П'єр
Жуль Етцель (літературний псевдонім П.Ж. Сталь).
Живучи в Парижі, письменниця стежить за поді-
ями, які відбувалися в Росії і Україні, за визвольною
боротьбою італійського народу проти чужоземних за-
гарбників, за революційною діяльністю Джузеппе Ґа-
рібальді, з великим співчуттям ставиться до визволь-
них рухів у країнах Європи. Вона бере діяльну участь
у поширенні в Росії революційних видань О.Герцена,
передає до редакції «Колокола» в Лондоні матеріали
від таємних кореспондентів з Росії та України.
У Парижі гостро виявилася несумісність натур і від-
мінність ідейних поглядів між нею та О.Марковичем і
вони змушені були у 1860 році розлучитися. Маркович
повернувся в Росію, а Марія Олександрівна із сином
Богданом залишилася у Франції.
У 1861 році Марія Олександрівна пережила дві тяж-
кі втрати. 10 березня в Петербурзі помер її названий
батько Тарас Григорович Шевченко. За бажанням по-
ета його «Біблію», з якою він не розлучався в Аральсь-
ких степах, було передано письменниці. 29 листопада в
Петербурзі помер ї ї друг, літературний критик і рево-
люційний демократ Микола Олександрович
Добролю-
бов (1836-1861), який виступав на захист письменниці
від нападів реакційної критики.
Виїжджаючи за кордон, Марко Вовчок сподівала-
ся швидко повернутися на батьківщину. Але після се-
лянської реформи 1861 року царизм розпочав наступ
на прогресивні суспільні сили, які викривали її гра-
біжницький характер. Почалася розправа над борця-
ми проти самодержавно-кріпосницької системи, закри-
213
валися прогресивні видавництва, заборонялися твори
революційних демократів. 1862 року був заарештова-
ний і ув'язнений у Петропавлівську фортецю М.Чер-
нишевський (1828-1889), якого у 1864 році засудили
на сім років каторги і довічне поселення в Сибіру. 1883
року його поселили в Астрахані, а 1889 року дозволи-
ли жити в Саратові, де він і помер того ж року. За ре-
волюційну публіцистику у тому ж 1862 році був ув'яз-
нений у Петропавлівській фортеці відомий критик та
ідейний керівник журналу «Русское слово» Д.Писарєв
(1840-1868). Український журнал «Основа» (1861-1862),
в якому протягом двох років друкувалися твори Мар-
ка Вовчка, був заборонений. Російські журнали «Совре-
менник» та «Русское слово», де також публікувалися її
твори, зазнали утисків.
Особливо посилилась реакція після придушен-
ня польського національно-визвольного повстання
1863-1864 років проти російського царизму. У 1863
році в Росії обмежили друкування книжок українсь-
кою мовою, їх видання майже припинилося.
За таких обставин від'їзд Марка Вовчка на батьків-
щину затягнувся майже на вісім років.
Перебування Марка Вовчка за кордоном було на-
повнене напруженою творчою працею. У Парижі вона
закінчила оповідання «Ледащиця» і «Пройдисвіт», на-
