Тістечка з ягодами - Сова Ізабелла (читать книги онлайн без сокращений txt) 📗

— Багато, пані Ягодо, але це навіть класна забава, отакі пошуки власного місця в житті. Пошуки мети. Часом навіть класніші, ніж сама мета.

Тридцять перше

— Ягідко, чи ти щаслива з тим своїм Бартеком?

Ну нічого собі. Навіть не знаю, чи я взагалі з ним, а що вже тут розводитися про щастя.

— Чому ти питаєш, тату?

Я зиркнула на годинник. За п’ятнадцять хвилин треба бути на станції, а тут заповідається на серйозну розмову.

— І сам не знаю.

Ой, це прозвучало нещиро.

— Ти його не любиш?

— Я завжди сподівався, що ти вийдеш заміж за військового. Ті хлопці і справді мають впорядковане життя.

— А Бартек?

— Ну що ж, мені здається, що він чогось посилено шукає. І я побоююсь, що шукаючи, втрачає те, що й насправді цінне.

— Ти так гадаєш?

— Але ти, Ягідко, не переймайся. Неподалік нас є чудово облаштовані казарми.

ВЕРЕСЕНЬ

Перше

Я не люблю вересень. У цьому місяці мій день народження. Він схиляє до непотрібних роздумів і невтішних підсумків. Ти починаєш порівнювати себе зі знайомими, і… завжди виходить не на твою користь. Потім намагаєшся підсумувати те, чого спромоглася досягнути впродовж останніх двадцяти років. Атестат, диплом, постійна робота (тепер уже ні), гадано стабільні стосунки, квартира на виплат, власний кактус, відеомагнітофон і півтонни мудрих книжок у пивниці. А також перші зморшки. Уф, годі. Тому цей вересень буде іншим від попередніх. Безхмарний, оптимістичний, просто інший.

Наразі він нудний. Юлька мовчить, захоплена шиттям халатів. Мацек теж, поглинутий згадуванням своєї гадюки підколодної. Маріоля, втупившись у телевізор, вивчає реклами нової овочерізки. Ядзя дрімає в диспетчерській. А Болека немає. Він проводить свою напіввідпустку в Кракові. Зате є доктор Акула. Він зачинився у своїй ординаторській і наказав кликати його тільки в серйозних випадках.

— І нехай Юліан мені не заважає. І ніхто інший теж, бо я буду змушений удатися до стетоскопа, — закінчив він.

Тож я і не заважаю, а надто тому, що мене щойно відвідав Маріуш. Усівся, подряпав свою бороду й повідомив, що це його останній візит.

— Я повертаюся до лимонів, пані Ягодо.

— Але чому?

— Бо Мартинка сказала, що або я знову буду вести свідоме життя, або вона повернеться до Геника, свого колишнього. Я не маю вибору.

— Маєте, тільки що треба…

— Пані Ягодо, ви поїдете за місяць, за два, як і той, як його там… Морквина. А я зостануся на кораблі. Може, і без лимонів, але й без близької людини.

— Таж Мартина вас шантажує, — рознервувалась я.

— Бо вона до мене не байдужа. І хоче бути зі мною. Я вже все обдумав і волію рутину непевності. Боюся, що траплю на щось іще гірше, приміром на таку собі Юлію. А тут я принаймні знаю, що Мартинка є справжньою жінкою.

— Половина населення земної кулі є справжніми жінками.

— Але вона має кілька інших принад. Наприклад, вона… передбачувана. Ну, і постійна. А людина, пані Ягідко, повинна мати в житті якийсь постійний пункт.

Друге

— А я поставив на самотнє життя й посилене качання, — зізнався мені Мацек під час ранкової прогулянки верхи. — Я бачив у «Айроні» нові вправи для сідниць. Кажу тобі, Ягодо, вони виглядають, як ребра батареї.

— Чому самотнє? Хіба ти не можеш знайти когось іншого?

Він зітхнув.

— Не так легко її забути. Крім того, де я знайду другу таку гадюку? В «качалці»?

— Може, на дискотеці? — запропонувала я.

— Я не люблю ні дискотек, ані нічних клубів. У таких клубах, Ягодо, кожен має іншого за повного недоумка. Мені шкода витрачати півночі на забаву серед п’ятисот пупців світу. Поза тим, я маю прикрий досвід, колись я провів один вечір у «нічнику».

Мацек одержав першу, тяжко зароблену тижневу платню і вирішив розважитися. Не якісь там дитячі бавлянки, а тільки стовідсоткова розрада для дорослих. Разом із друзяками він вибрався до нічного клубу «Едем», десь у Шльонську. Їх привітали порожні столики і три сумних Барбарелли у сріблястих костюмах.

— Чому тут так сумно? — поцікавився Мацек, для посилення ефекту бавлячись стосом двадцятизлотових купюр.

— Тому, що середина тижня, — відказала рудоволоса Барбарелла, найжвавіша з цілої трійці.

— Окрім того, це і справді дорогий клуб, — докинула білявка. — Тільки для знавців.

— Вам пощастило, бо саме сьогодні ми маємо промоційний вхід за ціною нуль злотих, — просвітила їх брюнетка.

— Може, познайомимося, — запропонував друзяка Мацека Вітек.

— Луїза, — брюнетка подала їм червонаву долоню різника, яка закінчувалася хижими гачками.

— Саманта. Анджела, — представилася решта дівчат.

— Вітек, Мацек і Анджей.

— Привітання позаду, то, може, перехилимо по келишку на честь прекрасних дам, — запалився Анджей.

— Ну, якщо ви наполягаєте… — Анджела невинно всміхнулась, опускаючи повіки, обважені срібними віями. — Але попереджаємо, що тут не дешево.

— Заклад налаштований на інтенсивну експлуатацію багатих клієнтів, — заявила білявка Саманта.

— І правильно. Так їм і треба, набундюченим гладунам у «бумерах», — зареготав Вітек. — Тож вип’ємо за ефективне доїння. Принеси нам, маленька, по парі гальб пивця.

— І вибери якесь винце для дівчаток. Як забава, то забава! — заволав Мацек.

— То, може, якесь шампанське, — замислилась Анджела. — «Дорота» чи «Ігрістоє».

— Може бути і те, і друге, — Анджей показав грубий стос десятизлотових купюр.

— А для вас шість гальб пива?

— Для початку може бути.

Протягом наступних трьох годин було випито обидва шампанських і наступні шість пив. Саманта станцювала на столі, на мить відкриваючи свої неймовірні перса, наповнені фізіологічною сіллю. Луїза пообіцяла продемонструвати свої іншого разу, коли вони ближче познайомляться.

— Бо коли хлопець мені подобається, я соромлюся наготи, — зізналася вона, кліпаючи ліловими повіками.

Анджела розважала їх оповідками про недоумків:

— Підстаркуваті грубасики. Думають, що, коли прийдуть і замиготять грошенятами, зразу матимуть усе, як на таці. Оце ми їх і чистимо. Від бабок та ілюзій.

— Правильно, правильно, — реготали хлопці.

Зрештою вибила перша, і настав час розраховуватися.

— Шістсот вісімдесят злотих, — поінформувала їх Саманта.

— О’кей, — Мацек впевнено поліз до кишені. Відрахував гроші, старанно намагаючись приховати ошелешення величиною рахунку. Докинув іще дві десятки на чай.

Вони облишили заклад, сердечно простившись із сяючими, розжеврілими від вина Барбареллами.

— Кльові дівки, — кинув Вітек.

— Тільки що трохи задорогі, — додав Анджей.

Повернувшись додому, вони порахували, що гулянка в «Едемі» коштувала стільки ж, що й новорічна забава в гарній кнайпі. З наїдками, музикою й шампанським.

— Вони нарахували вам тисячу процентів націнки, — прикинула Юлька. — Незле.

— Найсмішніше, що ми весь час стібалися з чуваків, котрі так необачно дозволяють себе обдирати. Тому я волію інші розваги.

Третє

Ну і я впала. Несподівано, стрімко й досить болісно. Навіть не встигла згадати святого Юрія. А все тому, що Шкатула побачив потойбіч річки плямисту корову. Став як укопаний. Глянув іще раз, а потім несподівано рвонув убік. А я залишилась у повітрі. На долю секунди, бо зараз же беркицьнула на свіжоскошену луку.

— А я вже збиралася не одягати пілотку.

— Вибач за Шкатулу, але він страшенно боїться корів, — виправдовував коня Мацек.

— А чому?

— Бо мало того, що вони великі й цицькаті, то ще й мукають. А на додачу може виявитися, що основою їхнього меню є польський коник.

— Хіба стрибунець, — буркнула я, не перестаючи масувати зболілий хребет.