Повернення Тарзана - Берроуз Эдгар Райс (читать книги онлайн бесплатно без сокращение бесплатно txt) 📗
Слова дівчини дещо заспокоїли чоловіків, і врешті було вирішено, що два барильця з водою і чотири бляшанки з їжею вони поділять навпіл, — між матросами і трьома пасажирами.
Таким чином маленьке товариство поділилося на два стани, і кожна група заходилася ділити між собою їжу та воду. Матроси перші розкрили одну з бляшанок, і Клейтон почув вигуки подиву, люті й розчарування.
— В чому справа? — запитав він.
— Біда! — пронизливо скрикнув Снайдер. — Біда! Гірше, ніж біда, це — смерть! У цій бляшанці — мазут.
Клейтон і Тюран похапливо відкрили ще одну зі своїх бляшанок, але тільки для того, щоб пересвідчитись — в ній також не їжа, а мазут. Вони відкрили одну за одною всі чотири бляшанки. У міру того, як вони відкривали бляшанки, вигуки люті дужчали, сповіщаючи жорстоку істину — у всьому човні ані грама їжі.
— Слава Богові, що в нас є все-таки вода, — сказав Томпкінс. — Легше обійтися без їжі, ніж без води. В найгіршому випадку ми гризтимемо своє взуття, а от пити його вже ніяк не зможемо.
У цей час Вільсон дірявив одне з барилець, і коли Снайдер подав бляшану кружку, він нахилив барильце, щоб хлюпнути в неї трохи рідини. Тонкий струмінь темної сухої речовини став повільно точитися крізь маленький отвір на дно кружки. Вільсон скрикнув, випустив з рук барильце; завмер і втупився у чорний горбочок на денці кружки. Він неначе занімів із жаху.
— У барильцях порох, — тихо мовив Снайдер і повернувся до решти.
Те саме виявилося і в другому барильці.
— Мазут і порох! — закричав Тюран. — Чорт забирай! Непогане меню для моряків, що зазнали аварії!
Щойно до людей дійшло, що на човні не було ані краплини води й анітрохи їжі, муки голоду і спрага зразу посилилися. І у перший день після їхньої трагічної пригоди почалися справжні муки. Всі нещастя, які випадають на долю тих, що зазнали корабельної аварії, довелося пережити й пасажирам рятувального човна.
Минали дні, і становище дедалі гіршало. День і ніч запалені очі людей вдивлялися в обрій, доки ослаблі спостерігачі падали цілковито змучені на дно човна і там у неспокійному, кошмарному напівзабутті знаходили короткий перепочинок від жахливої дійсності.
Спонукані муками голоду, матроси поїли свої шкіряні паски, черевики, ремінці з картузів, не зважаючи на вмовляння Клейтона й Тюрана, які всіляко намагалися переконати їх, що в такій спосіб вони лише посилять свої страждання.
Люди лежали цілковито знесилені й зневірені під промінням безжального тропічного сонця, з потрісканими губами й розпухлими язиками, очікуючи смерті, яка стала для них вже жаданою. Страждання трьох пасажирів, які взагалі нічого не їли, з часом дещо пригасли, а от муки матросів були нестерпні, бо їхні слабкі знесилені шлунки намагалися справитися зі шматками шкіри, якими їх було наповнено. Першим не витримав Томпкінс. Рівно через тиждень, відколи затонула “Леді Еліс”, матрос помер у страшних муках.
Кілька годин його спотворене обличчя з моторошною гримасою дивилося на людей, що скупчилися на кормі маленького човна. Нарешті Джейн Портер не витримала.
— Чи не могли б ви скинути його за борт, Вільяме? — спитала вона.
Клейтон підвівся і, хитаючись, рушив до покійника. Двоє матросів стежили за його рухами з дивними похмурими виразами запалих очей. Англієць марно намагався підняти тіло і скинути його за борт. Це завдання виявилося для нього не під силу.
— Будь ласка, допоможи мені, - звернувся він до Вільсона, який лежав поруч.
— Чому ви хочете його викинути? — прохрипів матрос.
— Ми повинні зробити це, доки ще є сила. На завтра він буде страшний. Адже йому цілий день доведеться лежати під цим жахливим сонцем.
— Краще облиште його, — пробурмотів Вільсон. — До завтрашнього дня він нам ще придасться.
Сенс цих слів не зразу дійшов до свідомості Клейтона.
Нарешті він зрозумів, чому матрос був проти його плану.
— Господи, — прошепотів Клейтон. — Ви що, думаєте…
— А чому б і ні? — рикнув Вільсон. — Ми ще живі, а він мертвий. Йому вже однаково.
— Ходіть-но сюди, Тюране, — покликав Клейтон. — Нас чекає щось страшніше, ніж смерть, якщо ми до того, як стемніє, не позбудемося цього трупа.
Вільсон загрозливо рушив на них, щоб перешкодити Клейтонові здійснити задумане, але коли його товариш Снайдер перейшов на бік Кдейтона й Тюрана, він здався, стих і невідривне дивився на мерця жадібним, голодним поглядом. Тоді як троє чоловіків спільними зусиллями намагалися і врешті перекинули тіло за борт.
Всю решту дня Вільсон просидів нерухомо, втупившись у Клейтона поглядом, в якому зблискував вогонь божевілля.
Надвечір, коли сонце стало сідати в океан, він почав хихотіти й бурчати щось собі під ніс, але його очі ані на мить не відривалися від Клейтона.
Коли стемніло, Клейтон і далі відчував на собі цей страшний погляд. Він боявся заснути, але був такий знесилений, що йому доводилося безупинно боротися з самим собою, щоб не знепритомніти. Він так страждав, що хвилини ставали для нього вічністю. Нарешті його голова схилилася на сидіння човна і він заснув. Він не знав, скільки часу проспав.
Його розбудив якийсь шурхіт неподалік. Зійшов місяць.
Злякано розплющивши очі, Клейтон побачив Вільсона, який тихо підповз до нього, вишкірившись і висолопивши язика.
Легкий шум збудив і Джейн Портер. Вона побачила страшну картину й пронизливо зойкнула. В цю мить матрос кинувся на Клейтона, мов дикий звір: його зуби шукали горло жертви. Не зважаючи на свою слабкість, Клейтон знайшов у собі достатньо сили, щоб не дозволити шаленцеві вкусити його.
Крик Джейн Портер розбудив Тюрана й Снайдера. Побачивши, в чому справа, вони кинулися на допомогу Клей тонові, утрьох подужали Вільсона й кинули його на дно човна. Кілька хвилин той лежав, щось лепечучи й сміючись, потім пронизливо й страшно закричав, скочив на ноги і кинувся в море.
Реакція після великого напруження була такою сильною, що четверо людей, які лишилися в човні, відчули себе геть знесиленими. Снайдер опустився на дно човна і гірко заплакав. Джейн Портер молилася, Клейтон тихо лаявся. Тюран глибоко замислився, обнявши голову руками. Наслідком його задуми була пропозиція, яку він зробив наступного ранку Снайдерові та Клейтонові.
— Панове, — сказав він, — ви бачите, що нас чекає, якщо ближчим часом нас не підберуть. Надії на це дуже мало. Адже впродовж усіх цих днів ми не бачили на обрії ані вітрила, ані диму з корабельного димаря. Ми, звичайно, мали б якісь шанси на порятунок, якби в нас була їжа. але без їжі — надії ніякої. Отже нам треба вибрати одне з двох: або ми всі помремо впродовж кількох найближчих днів, або один з нас повинен принести себе в жертву, щоб продовжити життя іншим. Сподіваюсь, вам зрозуміло, про що йдеться?
Джейн Портер огорнула лихоманка страху. Якби така пропозиція виходила від бідолашного матроса-невігласа, то вона була б не так вражена, але те, що це запропонував джентльмен, людина, представник витонченої культури — цього вона ніяк не могла усвідомити.
— Тоді краще нам всім померти разом. сказав Клейтон.
— Вирішуватиме більшість, — заперечив Тюран, — оскільки жертва буде лише одна. Вирішувати повинні всі. А панна Портер виключається, їй не загрожує небезпека.
— Як ми довідаємося, хто буде перший? — спитав Снайдер.
— Ми визначимо це за допомогою жеребка, — відповів Тюран. — У моїй кишені кілька монет. З них ми виберемо монету з певною датою. Той, хто витягне монету з обраною датою, буде перший.
— Я не можу брати участь в такому пекельному плані, - пробурмотів Клейтон. — Зараз може з’явитися земля або ми побачимо якийсь корабель.
— Ви робитимете те, чого захоче більшість, або станете першим без усяких зайвих формальностей жеребкування, — загрозливо сказав Тюран.
— Давайте голосувати. Я за цей план. А ви, Снайдере?
— Я теж, — відповів матрос.
— Це воля більшості, - сповістив Тюран, — а зараз почнемо жеребкування. В ньому всі однаково зацікавлені. Для того, щоб троє лишилися живими, один з нас умре, можливо, кількома годинами раніше своєї природної смерті.
