Історія України-Руси. Том 9. Книга 1 - Грушевський Михайло Сергійович (мир бесплатных книг TXT) 📗
Примітки
1) Польські справи 1650 р. стовп. 8.
2) Се мабуть треба так розуміти, що вони тому 12 днів як поїхали від гетьмана. Инакше їх свідчення не зійдуться з хронольоґією молдавського походу.
3) Литовський полон тут може означати тільки полон з українських земель, що Татари набрали торік після Збаразької кампанії. Се характеристично, що казакам прийшлось представити, що вони ходили на Волощину помагати Татарам карати Волохів за таке християнське діло. Крутими стежками приходилося ходити козацькій дипльоматії!
4) Акты Ю. З. Р. VIII с. 326.
5) В друков. “сентября” (с. 341), але ся явна помилка, замість "октября”.
6) В друк. Болеваченко. Волевачі - родовита чигринська родина; в 1653 р. Іван Волеваченко “наказний чигиринський полковник”.
7) Жерела XII с. 139
8) Лист сей виданий з двох ріжних копій — з книги Міхаловского с. 372, і з копії Коронної Метрики в Жерелах XII с. 137; він не має дати, але лист хана до Потоцкого буквально подібного змісту привезений до нього тим самим татарським послом (він зветься в копіях Tochtamisz-aga, Boktamisz-aga, Wechtamisz-aga — перша транскрипція, в копії Kop. Метрики, повторяється в инших документах і єдино правдоподібна), має поміту, що до підканцлєра його привезено 18 жовтня. Потоцкий переслав його мабуть 12 жовтня, а з ханської канцелярії його вислано мабуть в самих перших днях жовтня (Торрео згадує про сей ханський лист в депеші 12. XI: видно довідався про нього між 5 і 12 листопада — с. 94-5).
9) Осол. 225 л. 335 об.: Zaczym gdy iusz zaporowski hetman na kon wsiadac prawie byl gotowy, przyszla wtym wiadomosc o wielkiem woysku waszym. Gdy sie tym hetman zaporowski galdze-sultanowi wymowil z tey woyny, ze dla boiazni od woysk waszych na te-tu woyne stawic sie nie mogl. A woysko Tatarskie iako wlasny trib iego: kiedy na kon wsiedzie, niepodobna aby sie bez zdobyczy nazad wracac mialo. — Ze Wolosza w przeszlym roku y woysku naszemu dala dyla wielka przyczyne, — pod taki czas wszyscy beiowie y murzowie y prawie wszystko woysko, padszy do nog galgi-sultana wielka y ulsilna prozba zaprowadzili go do Wloch. I to sie z tey okazyey stalo. Продовженнє листу див. нижче.
10) Жерела XII c. 141 = Michalowski c. 578.
11) Що орда таки пішла була на Московщину, доносить курфирстові брандербурському його аґент Адерсбах — Acte si fragmente Йорґи с. 202.
12) Monumenta Hungariae XXIII с. 667-8.
13) Kogalniceanu, Chronicele Romaniei, I c. 319.
14) Жерела XVI c. 80 i 91.
15) Transsylvania et bellum boreo-orientale c. 109 i 112.
16) vasallorum Mix., Walachiorum Жер.
17) Жерела XII c. 142 = Michalowski c. 578.
18) Жерела XII с. 144, лист з 26. X. 1650.
19) Жерела XII с. 144, депеша з 29. X 1650.
20) Тамже с. 139.
21) Вище с. 64.
22) C. 355: “новини зі Львова і з України, 4 октобра читав п. Охоцкий райця краківський у п. Ясовского, що мав зі Львова”. Продовженнє подаю далі, с. 103.
23) Гетьман був пяний, пояснює Протасієв.
24) Той было войнЂ быть въ Московскомъ государствЂ.
25) Див. нижче посольське звідомленнє Протасієва.
26) Стат. список Суханова в Христ. Чтении 1883, XI, с. 685.
27) Див. вище с. 80-1, козацькі оповідання, що передавали сю інтерпретацію.
Свідомо обминув я, розсліджуючи мотиви молдавського походу, романтичне мотивуваннє, досить широко розвинене в літературі XIX віку: мовляв Лупул відмовив своєї доньки Хмельницькому, що сватав її за свого сина ще перед походом, і тим накликав на себе сю війну. В сучасних звістках про похід на Молдаву — дуже численних — я не знайшов про се згадки. Тільки такі хроністи як Мирон Костин і Весп. Коховскнй, пишучи ретроспективно згадують про раніші переговори. Костин каже, що Хмельницький вже перед тим мав охоту посвоячитися з Лупулом, і сватав його доньку для сина, а тепер зробив формальну пропозицію. Коховский теж доволі глухо згадує що давніше господар відмовив, а тепер сам мусів просити сього посвоячення. Але ціле оповіданнє Коховского про сю кампанію, як нижче зазначено, має цілком літературний, властиво — белєтристичний характер, що зложився під впливами пізнішої траґічної історії обох наречених. Короткий і глухий натяк Коховского потім так само свобідно розвинув в своїм теж на-пів белєтристичнім оповіданню Шайноха (Domna Rozanda 1862, передр. в III т. його творів варшавського видання 1876 р.). Шукаючи до чого б причепити се попереднє сватаннє Хмельницького, він зовсім довільно звязує се з тріумфами Хмельницького після зимової кампанії 1648 р.: посольство Лупула, мовляв, дало Хмельницькому притоку запропонувати Лупулові посвояченнє, і “негайно” (се негайно одначе не знати чи було до Збаразької війни, чи після неї) “вислані були козацькі свати по Розанду до Яс” (с.293). Лупул відмовив, вимовляючи ся тим, що без згоди Порти доньки видати не може. Хмельницький вислав до султана проханнє про дозвіл, а заразом став готуватися до війни, і не дочекавшися відповіди з Царгороду, пустив ся в похід.
Наш Костомаров опираючися на Історію Русов представляє справу так, що Лупул свого часу (невідомо ближче коли) прохав у Хмельницького помочи проти якогось претендента на його господарство, і Хмельницький посилав йому в поміч сина Тимоша з козацьким військом і Тугай-бея з Татарами. Виратований ним Лупул дав тоді згоду видати доньку за Тимоша, але потім став отягатись, вимовляючися тим, що не сміє сього зробити без згоди султана; а коли Хмельницький добився не тільки дозволу турецького двору на сей шлюб, а навіть і наказу Лупулові видати доньку за Тимоша, — тоді Лупул звязався з Поляками й почав працювати на шкоду Хмельницького. Турки повідомляли Хмельницького про сі ворожі заходи, розгніваний Хмельницький загрозив походом 100 тисяч сватів, коли Лупул не виконає свого приречення. Лупул звернувся по поміч до Потоцкого, а Хмельницький тоді запросив Татар помогти йому в поході на Волощину (с. 257 і 365-6).
А. Накко в своїй “Истории Бессарабии” розвинув сі “історії” далі, пояснивши, що Василь Лупул просив помочи Хмельницького підчас походу “на Львів і Збараж”, і Тиміш бувши тоді на чолі козацького війська в Молдавії, “пристрасно закохався в доньці Лупула Розанді й просив її руки, але йому відмовлено під тою вимівкою, що султанові сей шлюб буде неприємний”.
Пок. Семен Венгржиновський, автор статті “Свадьба Тимоша Хмельницкаго” (Кіев. Старина, 1887, III і V), дальше снуючи сі романтичні плетіння, представляє, як далі коханнє Тимоша роспалялося залицяннєм сина гетьмана Потоцкого — Петра старости камінецького, котрого хотів бачити зятем Лупула варшавський двір, і він упадав коло Лупулівни, коли вона того року гостювала з матірю в Радивила, і Тиміш всіми силами добивався її, і т. д.
Я не спинився б на всій сій белєтристиці, коли б в певній мірі вона не відбивалась і на праці, що має репутацію найбільш наукового оброблення історії Хмельниччини, але в дійсности теж нераз збочує на шляхи белєтристики — на “Начерках” Кубалі. В своїм начерку Krwawe swaty, присвяченім історії женячки Тимоша (надр. вперше в Przewodniku Naukowym 1876 р., передр. в Szkice, 1881), він теж пише: “1650 року Хмельницький вислав був сватів до Яс, жадаючи руки Домни Розанди для свого старшого сина Тимофія. Господар почув себе ображеним, але боячися могутности запорозького гетмана, відповів, що не може видати доньки без згоди султана. Хмельницький тоді мав велике значіннє і ласки Порти, отже зловивши Лупула за слово, против усіх заходів господаря виробив собі не тільки згоду султана, але й наказ, щоб той шлюб здійснено. Лупул, покладаючись на своїх приятелів в Польщі, просто відмовив. Тоді Хмельницький вислав оден обсерваційний корпус проти гетьмана Потоцкого, а другий разом з 20 тис. Орди вислав сватами на Волощину”, і т. д. (пяте вид. 1923 с. 311).
