Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Разное » Історія України-Руси. Том 9. Книга 1 - Грушевський Михайло Сергійович (мир бесплатных книг TXT) 📗

Історія України-Руси. Том 9. Книга 1 - Грушевський Михайло Сергійович (мир бесплатных книг TXT) 📗

Тут можно читать бесплатно Історія України-Руси. Том 9. Книга 1 - Грушевський Михайло Сергійович (мир бесплатных книг TXT) 📗. Жанр: Разное. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

Польський резідент при цісарськім дворі, Вісконті, на, підставі отриманих від свого уряду відомостей інформував цісаря в 20-х днях жовтня н. с., що се відомо вже напевно, що Хмельницький напав на Волощину за виразним дозволом Порти, а то за щирі відносини, що господарь молдавський підтримував з Польщею, і від нього вона отримувала завсіди докладні відомости про переговори, які Хмельницький вів на шкоду свого прирожденого пана. Завязавши такі тісні зносини з Отаманською Портою, він похваляється тепер не тільки підбити Польщу, за обіцяною йому підтримкою отоманської зброї, але й Західню Імперію з самим Римом. Хоч як се може здаватись гіперболічним, король польський доручив свому резідентові представити цісареві всю небезпеку, яка може виникнути з нової війни з українською людністю, піднесеною останніми успіхами в Молдавії. Коли ся війна буде Польщею програна, фурія сих людей не обмежиться границями Польщі. Король старається не подавати з сього боку ніякого приводу, трактуючи їх як добрих і послушних підданих, але се нічого не помагає. В той момент коли писалась варшавська депеша, польська армія вже могла бути атакована козаками. В інтересах цілого християнства король звертає увагу цісаря на сю небезпеку 18).

Очевидно в звязку з сими варшавськими алярмами венецький посол у Відні, кавалєр Саґредо, мав розмови з віденським спеціялістом в турецьких справах, колишнім послом в Царгороді, тепер членом цісарської воєнної ради бароном Шмідом, і той пообіцяв занятись польськими справами в Царгороді. Через одного приятеля, що їхав до Царгороду, він остеріг султанський диван, яка се небезпечна для Туреччини справа — помогти піднестися ханові і Хмельницькому. Амбіції Хмельницького звісні! Він Грек (себ то православний), і треба рахуватися з тим, що збільшивши свій авторитет, він став би головою “Греків” (православного світу) і викликав би повстаннє против Туреччини серед балканських християн 19).

Так протектори балканських християн і автори против-турецької ліґи остерігали отаманський диван против можливого християнського повстання!

Та до сього поки що було далеко. Хмельницький зробив свій напад на Молдавію без згоди і відому турецького двора. Цісарський посол в Царгороді доносив цісареві 10 жовтня, що турецький двір опинився в немалім клопоті, коли разом з принесеними посольством Хмельницького проханнями, щоб султан прийняв козацьке військо у свою ласку й протекцію, він отримав відомість, що се козацьке військо воює його підвладний край. Посли Хмельницького теж були в великім клопоті, не можучи дати оправдань сього походу; вони вимовлялись, що нічого про се не знають, але сподіваються, що до їх повороту все буде полагодженне. Великий візир не рішився заходити з ним в який небудь конфлікт і спішно відправив нагородивши кафтанами і ріжними уборами на знак султанської ласки. 20)

Взагалі Хмельницький вчинив свій похід на Волощину без попередньої дипльоматичної підготовки. Не тільки для його послів, висланих на початку серпня с. с. до Царгороду, але і для всеї старшини і для нього самого сей похід був несподіванкою, викликаною непередбаченим рішеннєм хана, принесеним у слід за його посольством: що замість походу на Черкесів він визначив козацькому війську похід на Москву. Такого походу Хмельницькій і старшина не могли прийняти: Москва зіставалась їх резервом, котрий вони раніш чи пізніш сподівалися втягнути в свою розправу з Польщею. Експромтом відрікаючись від сього походу, з огляду на польське зброєннє, Хмельницький очевидно запропонував Татарам похід на Молдаву. З становища козацької політики він не був потрібний, і в українських кругах такий розбійницький напад на одновірну, православну країну не міг викликати симпатій, як далі побачимо. Але тісна приязнь Лупула з Потоцким будила в козацьких кругах неприязні настрої, котрі Хмельницький і постарався, як ми бачили, всяко роздмухати, аби псіхольоґічно оправдати сей крок. А якийсь добичницький похід Татарам, супроти того що вони вже рушились, він мусів запропонувати, з тих мотивів, які так добре схарактеризували сам хан з калґою. Похід на Москву був поданий ними в такій імперативній формі, що треба було спорудити зараз експромтом щось инше, рівно корисне з добичницького погляду. І Хмельницький запропонував Молдаву.

Тим ратував він Москву, як будучого союзника — властиво свою можливість союзу з нею.

Се відчув уже польський вістун підчас з'їзду в Іркліїві 21).У Ґолінського теж єсть досить влучне (в головнім, а не в подробицях) поясненнє з сього становища молдавського походу: “У Хмельницького був московський посол, і він одержав великі дарунки від Москви за те що не нападав з Татарами на Московські землі. З тої причини як султан калґа з своїми Татарами і з козаками, злучившися разом, хотів іти на московські краї, Хмельницький відрадив того калзі: мовляв тепер недогідний час іти на Москву, вона має військо на поготові. А порадив напасти на Волощину — “Бо там застанемо Волохів не приготованими, а земля богата, була довго в спокою.” А привід війни з Волохами такий, що господар заступив з військом (дорогу) татарському війську, як ішло з Польщі з полоном, бив Татар на переправах і полон у них відбирав. Отже радив (Хмельницький) калзі, щоб пімстився за свою кривду. Калґа легко дав себе на те намовити, обернув військо на Волощину і з ним пішли козаки” 22).

З ситуації се виходить зовсім ясно, і сам Хмельницький під чаркою 23) відкрив сей секрет московському гонцеві, потихеньку, щоб инші не чули, на обіді в Браславі, підчас повороту з молдавського походу. В голос, так щоб чув присутній королівський дворянин Єрмолич, гетьман погрозився походом на Москву, а московському післанцеві потиху пояснив:

Говорив я сі похвальні слова умисно, аби королівський дворянин не знав про мою службу й піклування про великого государя; а Ляхи мені великі неприятелі: говорити й жити з сими Ляхами правдою ніяк не можна. Я давно хотів бути під государською високою рукою — піддатися йому з усім військом і городами. Та великий государ прийняти мене не зволив, і мене тим образив. Але я і за сю государеву неласку ніякої шкоди не вчинив, а ще більш ніж перше правду свою показав: котра тепер руїна і війна сталася в Молдавській землі, та війна мала бути в Московській державі 24). До мене присилав кримський цар своїх послів, щоб я йшов на Московське государство; писав з погрозами, що коли не піду, то брацтво і приятельство своє розірве. Та я, служачи великому государеві і забезпечуючи собі його государеву ласку наперед, кримського царя відмовив і Московське государство охоронив, а замість нього ходив з кримським царем на Волохів 25).

Се “з клятвою” потвердив потім Виговський в розмові з московським старцем Арсеніем Сухановим в листопаді:

Кримський (хан) з усею ордою виступив був на Москву і тричі присилав до гетьмана, щоб ішов з ним: “Коли не підеш зо мною на Москву, я тебе теж не послухаю”. Гетьманові то було дуже прикро, говорив: “Краще мині смерть, як на Московське государство йти!” а не йти не можна було, бо гетьман ханові, а хан гетьманові на те присяг, що хоч би на рід, на брата оден другого покликав — то йти! Отже гетьман післав до хана, що на Москву йому йти не можна, бо Ляхи про се довідались: на нас наступають. Так на велику силу хан від Москви відмовився, але приставши до гетьмана став говорити: “Коли ти на Москву не йдеш, а Ляхи наступають, то ходім на Ляхів!” І так пішли на Волохів, за те що воєвода Василь мав порозуміннє на нас з Ляхами, а вернувши з Волощини хотіли вдарити на лядський обоз — та король написав до гетьмана, прохав, щоб на Ляхів не йшли, бо стоять вони на границі не для війни. І от ви самі бачили, що сталось у Волохів — все се лихо мало бути на Москві, і се зробив гетьман: не хотів против царя піти (на государя посягнуть) і християнську кров пролити 26).

Сьому можна вповні вірити; але се цікаво, що прохопившися з сим “по пяному”, в явних розмовах з московськими послами, тверезих і прилюдних, гетьман сею прислугою московському царству більше не похвалявся, а перед козацтвом і перед Польщею взагалі перед західнім світом всю ініціятиву складав на Татар 27).

Перейти на страницу:

Грушевський Михайло Сергійович читать все книги автора по порядку

Грушевський Михайло Сергійович - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Історія України-Руси. Том 9. Книга 1 отзывы

Отзывы читателей о книге Історія України-Руси. Том 9. Книга 1, автор: Грушевський Михайло Сергійович. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*