Чумацький шлях - Малик Владимир Кириллович (книга жизни .txt) 📗
Катерина вже почала сердитися і німим поглядом закликала Безбородька втрутитися в розмову.
Граф Олександр Андрійович сам був хитрий, мов сто чортів разом, і враз поспішив на допомогу патронесі.
— Ваша величність, мосьє Сегюр, здається мені, на цей раз, не доїхавши до Парижа, спішно повернув голоблі назад, до Петербурга,— тому він і не знає останніх паризьких пліток. Тож марна праця розпитувати його про те, чим зараз живе паризький двір.
Грубувата прямолінійність керівника дипломатичної служби Росії зачепила за живе де Сегюра, але звична приязна усмішка не зникла з його обличчя. Він підкреслено галантно вклонився через стіл графові і сказав навпростець, щоб розвіяти сумніви, що він давно розгадав наміри цариці:
— Графе, я таки побував у Парижі, а на зворотному шляху — у Копенгагені і навіть чував там, що не французька, а англійська ескадра адмірала Грейга курсує в Середземному морі, пильно пантруючи за всіма перипетіями російсько-турецької війни,— і повернувся до Катерини.— Здається, це, ваша величність, хотіли ви почути від мене?.. Більше того, на зворотному шляху я побував у Копенгагені і мав зустріч з вельми цікавою особою — американським капітаном Полем Джонсом, про якого ви, ваша величність, кілька років тому, коли британські колонії в Північній Америці вели війну за незалежність з метрополією, напевно, чигали в тогочасних газетах.
— Поль Джонс?— Катерина підняла брови.— Справді, це ім’я мені відоме. Здається він прославився тим, що прорвав англійську блокаду Нью-Йорка і доставив генералові Джорджу Вашингтону боєприпаси.
— Не тільки, ваша величність. Його життя сповнене пригод незвичайних!
Катерина оживилася.
— Ось як? Цікаво послухати... Якщо, звичайно, це вас не затруднить, мосьє.
— Що ви, що ви, ваша величність!—вигукнув де Сегюр.— Я з радістю розповім те, що чув від самого капітана.
— Зробіть ласку, мосьє,— Катерина відпила з келиха ковток вина і зручніше вмостилася в кріслі.— Я вас слухаю.
Сегюр понизив голос і зробив вибачливу міну на обличчі.
— Мова йтиме, ваша величність, про справді людину незвичайну, про її доблесть та самопожертву, а з іншого боку — про людську забудькуватість та невдячність.
— Це в природі людській, мосьє,— погодилась імператриця.— Але давайте без передмов! Я все розумію і без них.
— Гаразд,— схилив голову Сегюр.— Отож по суті... Коли я зійшов у Копенгагені на берег, то не мав найменшого наміру відвідати матроську таверну, а тим більше пити вино і бесідувати з одним із постійних, як я зрозумів, відвідувачів її. Мені просто хотілося після морської хитавиці, яку я погано переношу, відчути під ногами тверду землю. Разом з тим я не міг залишити порт і відправитися в центр міста, бо зупинка наша була нетривала і корабель міг кожної хвилини подати сигнал про відчалення. Отож я помалу ступав по набережній, призвичаюючись до твердої землі під ногами, як раптом в лице зіткнувся з чоловіком, котрий несподівано зупинився і, розвівши руки, радісно-здивовано вигукнув:
— Хеллоу! Містер Сегюр? От не чекав зустріти вас тут!
Я зупинився, намагаючись пригадати цього середніх років чоловіка з рудуватими бакенбардами, в доволі пошарпаному одязі, і не міг пригадати, хоча обличчя його здавалося мені знайомим.
Помітивши мою розгубленість, він з гідністю простягнув руку й відрекомендувався:
— Капітан Поль Джонс!
Це ім’я вмить повернуло мене на кілька років назад, коли знаменитий капітан Поль Джонс прибув з Америки до Франції, щоб очолити французьку ескадру і блокувати порти Англії. Тоді йому було за тридцять, тримався він впевнено, бо був у зеніті слави та фізичних сил. Тепер же переді мною стояв схудлий, постарілий і досить обшарпаний чоловік з погаслим поглядом голубих очей і невпевненістю в голосі. Не таким він був, коли я вперше познайомився з ним десять років тому!
Я був вражений його теперішнім виглядом і, не стримавшись, вигукнув:
— Капітане! Що з вами? Чому ви тут?
Він сумно усміхнувся і розвів руками.
— Що поробиш, мосьє! Сів на мілину. Звичайна історія.
— А точніше?
Він оглянувся, і я помітив, що його погляд упав на двері найближчої таверни.
— Цього одним словом не скажеш,—відповів він.— Якщо маєте час, то...
Я зрозумів і сказав:
— Гаразд, зайдемо. Тільки сядемо так, щоб я бачив борт свого корабля.
Ми сіли біля вікна, так що я в першу-ліпшу хвилину міг помітити на кораблі сигнал про відплиття. Я замовив дві склянки вина, і Поль Джонс розповів мені свою історію. Вона варта того, щоб її описати в романах, але він розповів її скупо і стримано. Я перекажу її своїми словами.
Народився він у Шотландії, і, як виявилося, справжнє його наймення було Джон Пол. Наділений від природи розумом та фізичною силою, схильний до авантюр, але зубожілий тринадцятилітній підліток приїздить до Америки і поступає юнгою на корабель, що займався работоргівлею. Кмітливість допомогла йому швидко освоїти науку, шотландська заощадливість — збити деякий капітал. Після багатьох пригод, маючи за плечима вже двадцять п’ять років, він залишає морську службу і, прибравши собі ім’я Поля Джонса та купивши землю, стає плантатором в Віргінії. Але не минуло і трьох років, як спалахнула війна американських штатів проти Англії за незалежність. Поль Джонс негайно пропонує свої послуги конгресу і отримує під свою команду шість невеликих суден та чин лейтенанта і вперше в історії піднімає на флагманському кораблі зоряно-смугастий прапор новоутворених Сполучених Штатів Америки.
Здавалося б, що можна зробити з такою слабосилою ескадрою? Хіба що десь із затишного місця наглядати за діями британського флоту!
Та не в натурі Поля Джонса було відсиджуватися в затишному місці. Він ув’язався в бій при першій же зручній нагоді, і не тільки з “купцями”, на яких нагнав страху, що вони почали уникати рейсів до берегів Америки, а й з великими військовими кораблями.
Про нього незабаром рознеслася слава по всій Америці та долетіла й до Англії. А коли він через рік на кораблі “Провидіння” прорвав морську блокаду Нью-Йорка і доставив військам генерала Джорджа Вашингтона боєзапаси, йому першому було присвоєно звання капітана флоту, хоча морського флоту Америка ще не мала.
Тепер про нього дізналася вся Європа.
У листопаді 1777 року його посилають з воєнно-дипломатичною місією до Франції — схилити Людовика XVI до війни з Англією. Людовик давно обіцяв це зробити, але все вагався.
Продавши плантацію, Поль Джонс на власні кошти придбав і спорядив корабель “Альфред”, озброїв його і прибув у Брест. Звідти їде в Париж та у Версаль на переговори з французькими властями. Там і довелося мені познайомитися з ним.
Він довго і марно випрошував у короля французьку ескадру для нападу на туманний Альбіон. Король відмовив. Тоді капітан Джонс на власний страх і ризик на своєму 18-гарматному корветі сам відправився в небезпечний рейс до північних берегів Англії. Висадив десант у Вайтгафені — наробив там страшного переполоху, спалив у гавані кілька кораблів, узяв замок графа Селькірка і захопив британський корвет.
Все англійське побережжя тремтіло від страху перед грізним і невловимим шотландцем.
Ця акція Джонса прискорила вступ Франції у війну. В серпні 1779 року він, нарешті, отримав 40-гарматний корабель та об’єднану ескадру, що складалася з французьких та американських військових суден і взяв курс на Ліверпуль. Самого міста, правда, захопити йому не пощастило, але він нещадно пошарпав узбережжя Англії та Шотландії, взяв багату здобич, в тім числі військовий корабель, і з тріумфом повернувся в Брест. Хвалені британські адмірали не посміли вступити з ним у відкритий бій, і “володарка морів" була осоромлена перед світовим співтовариством.
— Я це пам’ятаю,— сказала Катерина, зацікавлена розповіддю.— Що ж далі?
— А що далі?.. Королева Марія-Антуанетта похвалила відважного моряка, а король Людовик XVI присвоїв йому звання лицаря Франції та вручив золоту шпагу з латинським написом: “Переможцеві моря — Людовик XVI”. Американський конгрес постановив вибити на честь свого першого військового капітана бронзову медаль. Але ніхто не згадав, що віддав він Америці і свої кращі роки, і кров свою, і маєток у Віргінії, залишившись без долара в кишені.
