Садівник з Очакова - Курков Андрей Юрьевич (книги онлайн читать бесплатно .TXT) 📗
— Червоне домашнє, натуральне домашнє! — вигукувала вона і хазяйським поглядом оцінювала простір довкола себе, ніби готувалася керувати ним одноосібно. — Кому на свято, кому на тризну! Куштуємо задурно, п’ємо залюбки!!!
Ігор перебіг поглядом винний ряд. Мати Івана здавалася тут наймолодшою і найжвавішою. По обидві боки від неї стояло кілька бабусь, виставивши перед собою слоїки з вином; останнім зліва горбився над прилавком дідусь з двома допотопними скляними суліями.
Відсапавшись, Ігор попростував до рибного ряду. Тут продавці були голосистішими, проте в їх хорі він відразу вирізнив голос Вальки. Ноги самі прискорили крок.
— Доброго ранку, — Ігор зупинився збоку, бо місце перед Валькою було зайняте худорлявою жінкою років сорока з двома цупкими заплетеними косичками на голові.
— Добрий ранок починається о шостій, а не о дев’ятій! — посміхнулася Валя. І знову перевела погляд на жінку з косичками. — Я йому скажу! Він знайде і обов’язково поверне! — сказала вона жінці.
— Не можна ж так! — незадоволено говорила жінка з косичками. — Я не можу за кожним бігати! Ось напишу заяву в міліцію, — тут вона багатозначно глянула на Ігора, — і повісять його на дошку ганьби. Тоді все місто буде над ним сміятися!
Жінка розвернулася і пішла геть.
— Проблеми? — посміхнувся Ігор.
— Чоловік бібліотечну книгу загубив, а вона знадобилася парторгу консервного заводу.
— А глосики маєте? — Ігор «зіскочив» з бібліотечної тематики.
Валька заперечливо похитала головою.
— Лише бички, та й то залишки! В чоловіка спина болить, ледве ходить. Вийшов вчора в лиман і за дві години назад прийшов. Торгувати майже нема чим…
Ігор вперше помітив в очах Вальки відсутність вогника і завзяття.
— То треба лікувати чоловіка, — сказав він.
— Є одна бабка в Кам’янці, та вона сто рублів бере…
Ігор навпомацки витягнув сторублівку з пачки в правій кишені штанів, простягнув Валі, згорнувши руркою.
— Дайте з десяток бичків, будь ласка, — підвищивши голос, сказав він. — Здачі не треба, — додав пошепки.
Вона загорнула бичків у газету.
— Ледь не забув, — Ігор поклав на прилавок пакетик. — Тут ліки для вас і приписи, коли і як приймати…
— Мої ліки? — розгублено повторила Валя.
— Так, від вашої хвороби.
— А звідки ви знаєте? — тепер і вона говорила пошепки.
— Ви мені самі сказали, — прошепотів Ігор у відповідь. — Увечері в парку на лавці?
— О шостій — погодилась вона.
— Шампанське взяти?
— Яка жінка шампанського не любить? — промовила. В погляді — теплота, на обличчі — розгубленість.
Після базару ноги самі привели Ігора до будинку Фіми Чагіна. Він зупинився навпроти будинку на протилежному боці вулиці. Одразу згадалося, як вони зустрілися з Чагіним поглядами минулого разу, коли він так само стояв на цьому місці. І, злякавшись, що ситуація може повторитися, Ігор пройшов метрів сто далі і присів на лавку поряд з чиїмись ворітьми. Руки вже не нили, хоч плечі пам’ятали і міх з вином, і дві сумки.
20
Ігор поблукав містом і опинився біля робітничої їдальні. Зїв борщу, гречку з лангетом, запив компотом, виклавши за все сім рублів.
Морський вітерець лоскотав ніздрі. Ранкове сонце сховалося за хмари, які, підганяючи і підштовхуючи одна одну, заповнювали небо над Очаковим.
Надвечір стало прохолодно. Ігор купив у гастрономі пляшку шампанського і велику двохсотграмову плитку шоколаду «Ленінград». Зайшов у «Госптовари» і купив дві склянки і шматяну сумку з надписом «На згадку про курорт». Склав у неї покупки і пішов у парк біля базару. Сів на лавку. За спиною почувся шурхіт, і теплі сильні долоні закрили його очі. Ігор завмер, налякавшись. Він аж ніяк не чекав такого сюрпризу, і якби долоні лягли ніжно і легко, він би підіграв. Але ця сила, з якою вони притиснулися до його обличчя!?
— Валя? — запитав він обережно.
В потилицю вдарив теплий видих повітря. І тільки після цього — знайомий неголосний сміх.
— Але ж ти мене налякала! — заспокоївся Ігор.
Долоні звільнили очі, залишивши на повіках тепло чужих рук. Ігор озирнувся — перед ним стояла Валя в хусточці салатового кольору поверх рудого волосся, в зеленій сукні нижче колін, в білих лакованих лодочках і з білою сумочкою в руці. Вона обійшла лавку і сіла поруч.
— Ходімо до моря? — запропонував Ігор.
Валя подивилася на небо.
— Дощик може початися, — жваво промовила і одразу, махнувши рукою, додала: — То й що? Не з цукру ж ми, не розтанемо! Та й чужих очей там не буде!
Рішуче встала, озирнулася на Ігора. Ігор швидко піднявся, в сумці дзенькнули склянки. Чи одна об другу, чи об пляшку.
Валя повела Ігора до моря вузенькими нерівними стежинами, які ніби спеціально були протоптані для таємних коханців серед острівців кущів і балок, оточених городами приватних будинків або закинутими парканами якихось підприємств. Кілька разів стежина вибігала на загальну міську алею, але й там було в цей вечір безлюдно. Вибігала, і метрів через двадцять знову пірнала убік. Двічі провела їх стежина крізь дірки в парканах. «Це лікарня», — обернувшись на ходу, пояснила Валя.
Нарешті стежина вивела їх до крутого спуску, і вони опинилися під навислою над їх головами похмурою скелею. Перед ними хлюпалося темне тихе море. Було дивно не бачити на поверхні води жодного вогника, жодного тремтливого відбитку місяця й зірок. Та відбиватися у воді цього вечора не було чому.
Сіли на пісок. Ігор дістав склянки, шампанське. Розгорнув шоколадку і розломив її на квадратики.
— Чоловік тебе не шукатиме? — раптом запитав Ігор.
— Ні, — зітхнула Валя. — Він лежить, бідака. Спиною мучиться. Завтра повезу його в Кам’янку до бабки. Може, виправить!? Бо якщо він не зможе по рибу ходити, то й я без діла залишусь!
— Іншу роботу знайдеш, — промовив Ігор, узяв пляшку шампанського і почав розкручувати дротик, що тримав корок на скляній шийці.
— Яку роботу? — неголосно розсміялася Валя. — В мене освіта — вісім класів. Я коли закохалася у нього в восьмому, більше вчитися не змогла! Така пристрасть! Добре, що батько з війни безруким повернувся, бо ж, напевно, ременем би знівечив! Він матері ще до війни офіцерським ременем лікоть перебив!
— Батьки також в Очакові живуть? — запитав Ігор.
— Поховані тут, на цвинтарі.
Ігор зняв дротик і труснув пляшкою. Корок, бахнувши, злетів у небо. Ігор наповнив піною обидві склянки і вправно затиснув шийку пляшки великим пальцем правої руки, залишивши міліметровий отвір, щоб тихенько випускати газ. Лівою рукою подав склянку Валі, взяв свою.
— За тебе! — Ігор схилився над обличчям Валі, зазираючи їй в очі.
— І що ж ти в мені таке знайшов? — вона грайливо повела плечем, піднесла склянку до уст, відпила.
Ігор потримав у роті іскристе шампанське, потім ковтнув. «І що я в ній таке знайшов?» — подумав її голосом, ніби ще раз прослухав магнітофонний запис.
— Чому ви на мене так дивитеся? — запитала вже не грайливо, а ледь напружено Валя.
— Ми ж домовились на «ти» розмовляти, — сказав, усміхаючись, Ігор.
— Тоді п’ємо на брудершафт! — засміялася Валя.
Випили.
Ігор зняв палець з шийки пляшки — газ вже не виходив, і піни більше не було. «Вкрутив» пляшку дном у пісок. Стягнув чоботи, зняв шкарпетки, спробував закатати галіфе. Зайшов по кісточки у воду.
— Вода нехолодна! — промовив здивовано.
— Звичайно, не холодна, — сказала Валя. — Хлопчаки ще місяці два купатися будуть!
— А дівчатка? — зі смішком у голосі запитав Ігор.
— Ті, які сміливіші, також!
— А ти з тих, які сміливіші? Чи з других?
— Ті, які мало вчилися, завжди сміливіші від тих, які з університету вийшли!
— Це особистим досвідом перевірено?
— Налий краще ще шампанського! — попросила Валя.
Ігор налив. Собі і їй.
— Ну, за що вип’ємо? — запитав.
— За мого чоловіка, Петра, щоб не хворів, — запропонувала Валя.
