Повії теж виходять заміж - Кононенко Евгения (е книги txt) 📗
- Слухай, між іншим, я думаю віддавати малу у садочок! Набридли мені твої дорікання! Ти все одно нічого не даєш дитині! Не розвиваєш її належним чином! Годуєш її хріново! Тільки цілуєш у сідницю!
- У дитячий садок! Ти здуріла! Там, де дітей харчують брудним і радіаційним! Де дітей голих ставлять на стільці! Разом з дітьми сантехніків!
- Це тебе треба голу поставити на стілець перед сантехніками! От була б Венера Мілоська!
- Мене можна куди завгодно! Але дитя!.. Ти для дитячого садка родила дитину?!
- А скільки я можу слухати, що ти утримуєш на світі і мене, і мою дитину?! Ти маєш бути щаслива, що я тобі дозволяю наближатись до неї!
- Я щаслива! Я найщасливіша людина на світі! Така дочка! Такий чоловік! Я дуже щаслива! – І чоловік тебе не влаштовує?! Та ти була хоч на одній його виставці?!
- Не була! Мені воно не треба! Але всі коньяки на його вернісажах були куплені на мої гроші! Я всі статті про нього складаю у папку!
- А ти запитувала, чи йому це потрібно?!
- А ти знаєш, чого мені було варто, щоб він впер тебе до інституту! Це не він, це я тебе влаштувала! Без мене ти б училася в інституті нафти і газу разом із сантехніками!
– І нічого страшного! І в нафті-і-газі є люди! Я в Татарії була на виставці робіт нафтовиків! Така експресія!
- Ну от, і ти б сиділа зі своєю експресією, а твій батько зі своєю пляшкою! Бачила б ти той живопис! Бачила б ти те мистецтвознавство! Як це ти сказала?! Пляшка на трьох і темний льох!
- Геніальна пам'ять! Просто фантастична! Ну, так ти знаєш, чим годувати дитину?! Даси їй 150 грамів пюре, тільки не смій давати 200, одну тефтельку, яблучко потреш на морквяну терку, тільки щоб не терла на бурякову! Почитаєш їй про індика! Ні, про індика не треба, то неестетична казка!
- Я сама розберуся, що читати дитині!
- Вона розбереться! А минулого разу читала їй про скелетів! Додумалася, стара вішалка!
- А ти знову на Щекавицю?! Ти ж там усе побачила?!
- Вона знає, що я бачила, а що ні! Та то ж була хмарна ніч, а мені потрібна зоряна!
- Так зараз же іде дощ! Де ж твої зорі!?
- Слухай, ти вирішила сьогодні мене добити?! Ти ще зранку з мене знущалася! О другій розвіються хмари, буде повний місяць!
- Коли вже над моїм життям розвіються хмари?! І коли ти вернешся?!
- Ні, це вже неможливо терпіти! Ти батька все життя добивала отим «коли ти вернешся?», а тепер узялася за мене?!
- Доню, одягни теплу куртку, не сунь у плащі!.. Ти чуєш, повернися, переодягни куртку!.. Ну, як схопиш пневмонію, я з дитиною не сидітиму! Сама будеш її глядіти!
- Чого ти кричиш на цілий під'їзд! Горлопанка!
Внизу грюкнули двері. Бабуся розгублено повернулася до помешкання. У грудях клекотіли рефрени сварки, але треба було готувати дитині вечерю. Вона попленталася на кухню.
- А де мама?
- А мама пішла на роботу.
- На ляботу? А цьому ти на неї клицяла?
– Я не кричала. Ми просто розмовляли.
- Пльосто льозмовляли?
Після вечері читали книжечки. Потім пішли до ліжечка.
Почали переодягатися у нічну піжамку. Дитя було милемиле, найдорожче за все на світі і гарненьке, як амурчик з іноземної листівки. Бабуся не втрималася, ретельно витерла губи від помади і…
- Ну сцьо ти таке льобис, бабусю?.. – зареготала мала.
