Ерагон. Спадок, або Склеп душ - Паолини Кристофер (читать книги онлайн бесплатно полные версии .txt) 📗
— Роране,— посмикав ватажка за плече Бальдор, але той ще й досі ніяк не міг відвести погляду від мертвого нападника.— Роране, послухай мене! Тебе не поранено? Роране, що сталося?
— Що? — прийшов до тями ватажок, коли схвильований голос Бальдора нарешті привернув його увагу.
— Роране, тебе поранено?
«І чого це він таке питає?» — спантеличено зиркнув Роран на себе й ледь не обімлів від жаху.
Усі його груди були заляпані кров’ю, а червоні патьоки вкривали його руки й майже всю білизну.
— Та наче ні,— відповів він, насилу вимовляючи слова.— Іще на когось напали чи тільки на мене?
Від гурту солдатів мовчки відійшли Делвін і Гемунд, винісши за собою на ковдрі чиєсь мертве тіло. Це був той самий хлопчина, котрий доправив Роранові послання.
— Ох...— вирвалось у Міцного Молота.— Ну чого ж він тут вештався серед глупої ночі?
— Я ділив з ним намет, капітане,— сказав один із воїнів, зробивши крок уперед — Уночі він завжди виходив справити малу нужду, бо перед сном пив багато чаю. Мати сказала йому, що так він менше хворітиме... Він був гарний хлопець, капітане, і не мав би загинути через якогось підлого боягуза.
— Не мав би...— буркнув Роран, а сам подумав:
«Якби він не загинув, то зараз із перерізаною горлянкою лежав би я».— То що, ніхто більше не постраждав? — спитав він уже трохи бадьоріше, підійшовши до тіла нападника.
Воїни закрутили головами, намагаючись зрозуміти, чи всі їхні товариші живі.
— Здається, всі цілі,— мовив Бальдор після нетривалої мовчанки.
— Ви перевірили?
— Ні...
— Ну то перевірте! І спробуйте нікого не будити. Солдатам треба виспатись. Біля всіх командирських наметів поставити варту!
«Міг би й раніше це зробити»,— подумки докоряв сам собі Роран, почуваючись повним дурнем, коли Бальдор віддавав накази.
Біля нього залишились Карн, Мелвін і Гемунд. Четверо солдатів підняли бездиханне тіло юнака й понесли його за межі табору, щоб поховати.
Переступаючи через нападника, Гемунд ненароком зачепив носком чобота кинджал, що стирчав із грудей здорованя.
— Схоже, кіннота, з якою ти сьогодні мав справу. не так уже тебе й злякалася...— сказав воїн, відновлюючи рівновагу.
— Твоя правда,— кивнув Міцний Молот. Він дрібно тремтів, його руки та ноги були холодні як лід.
— Ось,— сказав Карн, збігавши за покривалом і накинувши його Роранові на плечі— Так буде краще. Ходімо, посидиш біля багаття, а я тим часом нагрію води, щоб ти помився. Гаразд?
Роран мовчки кивнув, бо в горлі в нього пересохло, а язик прилип до піднебіння. Маг підставив йому своє плече, і вони пішли до багаття. Проте Карн несподівано зупинився, не зробивши й десятка кроків.
— Делвіне, Гемунде! — гукнув він — Мені потрібен лежак, стільчик, кухоль меду й кілька пов’язок. І все це негайно!
Нічого не питаючи, двійко воїнів зникли поміж наметів.
— Якщо тебе не поранено, то що це тоді таке? — насупившись, глянув Карн на груди ватажка.
Роран і собі опустив голову й побачив довгий глибокий поріз, що починався майже біля правого плеча, тягнувся через усі груди й закінчувався над лівим соском. Краї рани розійшлися десь на чверть дюйма й нагадували беззубий рот, що скривився в якійсь сумній, приреченій посмішці. Найбільше дивувало те, що поблизу самої рани взагалі не було крові: з порізу просочилась усього одна краплинка. Роран чітко бачив під своєю шкірою шар жовтого жиру, а під ним м’язи, що за кольором нагадували шмат сирої оленини.
Міцний Молот звик до жахливих ран, завданих мечами, списами й іншою зброєю, яка розсікала плоть і нівечила кістки, проте на свій поріз спокійно дивитись не міг. За час війни з Імперією він сам отримав безліч ран. До сьогодні найжахливішим був удар у праве плече, завданий разаком, коли той схопив Катріну в Карвахолі. Але цей глибочезний поріз на грудях міг цілком із ним позмагатися.
— Болить? — спитав Карн.
Ні,— заперечно похитав головою Роран, не зводячи очей з рани.
Його серце ще й досі не заспокоїлось. Воно билось так швидко, що один удар було неможливо відрізнити від іншого.
«Невже мене полоснули отруєним ножем?» — думав Міцний Молот.
— Роране, опануй себе,— спокійно мовив Карн, помітивши його хвилювання — Я зможу тебе вилікувати. Головне, аби ти не відмовлявся від лікування.
Маг підвів Рорана до лежака, який Гемунд приніс із сусіднього намету, і змусив його сісти. Роран не пручався.
— Як же я себе опаную? — сумно й тривожно посміхнувся він.
— Просто. Глибоко дихай і уяви, що ти видихаєш усе погане в землю. Повір, це спрацює.
Роран вирішив не перечити. Після третього видиху м’язи ватажка розслабились, і з порізу бризнула кров прямо Карнові в лице. Маг відскочив на крок, зашепотівши якесь закляття, але кров і далі стікала по голому животу Міцного Молота.
— Почало боліти,— зціпивши зуби, прошипів він.
— От халепа! — скрикнув Карн і замахав руками до Мелвіна, який наближався до намету, тримаючи в руках пов’язки.
Не можна було гаяти жодної секунди. І тількино Мелвін був на місці, маг вихопив у нього найдовшу пов’язку й наклав її ватажкові на груди.
— Лягай,— наказав він Міцному Молоту.
Роран покірно ліг, а Гемунд тим часом приніс для Карна стільчик. Той сів на нього поруч із Рораном, ще й досі притримуючи скривавлену пов’язку.
— Відкрий пляшку з медом і давай її сюди,— попрохав маг Делвіна, замислено клацнувши пальцями вільної руки.
Делвін миттю виконав наказ і передав Карнові плящину з міцним питвом.
— Перш ніж лікувати твою рану магією, мені доведеться почистити її медом. Гаразд? — пильно глянув на Рорана Карн.
— Дай щось прикусити...— приречено кивнув Роран. Делвін брязнув пряжками й вклав ватажкові між зуби свій тонкий шкіряний ремінь.
— Зроби це,— прохрипів Роран, міцно стиснувши щелепи.
Не встиг ватажок і оком змигнути, як Карн уже здер із його грудей пов’язку й хлюпнув на рану меду. Біль був нестерпний. Роран учепився за лежак, вигнувшись так сильно, що почало здаватися, ніби його хребет осьось трісне.
— Все-все, я скінчив,— заспокоїв його Карн і відставив пляшку подалі.
Кожен Роранів м’яз тремтів від напруги. Тамувати біль було надзвичайно важко, тож маг швиденько приклав свої руки до рани й зашепотів довгі речення прадавньою мовою.
Спливло не більше десяти секунд, як ватажок відчув у грудях нестерпне свербіння, що бігало його шкірою, ніби тисяча спантеличених мурашок. Воно дужчало, дужчало й дужчало, аж раптом узагалі зникло, сягнувши якоїсь критичної точки. Роран полегшено зітхнув, бо вже почав боятися, що не витримає й роздере собі груди до самісіньких кісток.
Упоравшись із нелегким завданням, Карн обхопив голову руками й, похитуючись, відійшов убік. Ватажок тим часом звісив з лежака ноги, обмацуючи свої груди. На них не лишилося жодного сліду. Вони виглядали так само, як і раніше. Можна було подумати, що напад одноокого зухвальця був усього лиш жахливим сном.
«Магія...» — не переставав дивуватись Роран.
Делвін і Гемунд, що стовбичили поруч, аж роти пороззявляли від подиву, хоч і намагалися не виказувати своїх емоцій.
— Ідіть відпочиньте...— гукнув до них Міцний Молот.— Ми виступаємо за кілька годин, а ви потрібні мені бадьорими!
— Ти впевнений, що з тобою все гаразд? — спитав Делвін.
— Авжеж, інакше й бути не може,— збрехав Роран.— Дякую за допомогу. А тепер ідіть. Як мені відпочити, коли ви панькаєтеся зі мною, ніби з маленькою дитиною?
Коли солдати пішли, ватажок витер обличчя й зиркнув на свої заляпані кров’ю руки. Тіло було виснажене, як перед смертю, а на душі — порожньо.
— Ти зможеш битися? — спитав він у Карна.
— Зможу. Та, мабуть, не так завзято, як досі...— знизав плечима маг.— Як не крути, а я мав віддати тобі свою силу. Хіба ж ми зможемо вести війну без тебе?
— Тобі треба відпочити. Невдовзі світатиме,— розчулився Роран.
— А як же ти?
— Я помиюся, потім одягнуся в щось чисте й піду до Бальдора. Подивлюсь, чи він, бува, не знайшов нових убивць.
