Буремний Перевал - Бронте Эмили Джейн (электронную книгу бесплатно без регистрации .txt) 📗
Думаю, він упізнав мене також: вітально тицьнув свій писок мені в лице, а потім кинувся доїдати вівсянку, в той час як я повзала по сходах, збираючи друзки розбитого глечика, і носовичком витирала з билець молочні плями. Ледве ми завершили свою сумлінну працю, як я почула в коридорі кроки Ерншо. Мій помічник підібгав хвоста і скулився під стіною; я вислизнула в найближчі двері. Сподівання пса уникнути зустрічі зхазяїном виявилися марними: я здогадалася про це з вовтузці ні на сходах і жалібного скавчання. Мені пощастило більше! Він пройшов далі, відчинив двері своєї кімнати і замкнувся в ній. Одразу ж потому нагору пішов Джозеф із Гортоном, аби 3 вкласти хлопчика спати. Виявилося, що я знайшла притулок у кімнаті Гортона, і старий, побачивши мене, прорік:
— Отуто вже місця для обох вистачить, і для вас, і для вашої пихи: аж тут порожньо. Мо лише Господь буде третім у такім злім товаристві!
Я радо прийняла запрошення — і, кинувшись у крісло біля коминка, тієї ж миті почала куняти й заснула. Мій сон був міцним і солодким, але обірвався надто скоро. Містер Гіткліф розбудив мене; він увійшов і спитав у своїй люб'язній манері, що я тут роблю. Я сказала йому, що досі не лягаю спати, бо ключ від нашої спальні у нього в кишені. Слово «наша» завдало йому смертельної образи. Він клявся, що ця кімната не моя і ніколи моєю не буде; і він… але не буду ні повторювати його виразів, ні описувати його звичної поведінки: він напрочуд вигадливо і невтомно відшукує все нові засоби, щоб збудити в мені огиду до нього! Іноді я так із нього дивуюся, що подив навіть убиває в мені страх. І все ж таки, запевняю тебе, тигр чи гадюка не викликали б у мене такого страху, який я відчуваю перед ним. Він сказав мені про хворобу Катрини, звинувативши в ній мого брата, і пообіцяв, що я страждатиму замість Едгара, поки він не добереться і до нього також.
Я так його не навиджу… я така нещасна… я була дурна! Тільки боронь тебе Боже обмовитись про це комусь у Грейнджі! Я чекатиму на тебе щодня — не розчаровуй моїх сподівань!
Ізабелла».
Розділ чотирнадцятий
Щойно прочитавши це послання, я пішла до хазяїна і повідомила, що його сестра приїхала до Буремного Перевалу і вислала мені листа, в якому висловлює співчуття місіс Катрині Лінтон і палке бажання побачитися з братом; і що вона прагне якомога скоріше отримати через мене якесь свідчення на знак братового прощення.
— Прощення! — луною повторив Лінтон. — Мені нема чого їй прощати, Неллі. Ви можете піти до Буремного Перевалу цього пообіддя, якщо хочете, і сказати їй, що я не гніваюся, але сумую, що її втратив, так само як ніколи не зможу уявити її з ним щасливою. Стосовно мого туди візиту сумнівів немає: ми розлучилися навіки. Якщо вона справді хоче чимось засвідчити своє добре ставлення, то нехай умовить негідника, за якого вийшла заміж, покинути цю місцину.
– І ви не напишете їй жодного рядка, сер? — благально мовила я.
— Ні,— прозвучало у відповідь. — Це ні до чого. Мої стосунки з родиною Гіткліфа мають бути так само обмежені, як і його родини — з моєю: їх не має існувати взагалі.
Холодність містера Едгара засмутила мене надзвичайно; на шляху від Грейнджу до Перевалу я ламала голову над тим, як мені вкласти в його слова хоч трошки більше душевної теплоти, коли я їх переказуватиму; як пом'якшити його відмову написати Ізабеллі бодай кілька рядків. А вона, маю сміливість думати, виглядала мене з самого ранку: ідучи садом до будинку, я побачила дівчину біля вікна і кивнула їй, та вона відсахнулася назад, ніби боялася бути поміченою. Я увійшла без стуку. Цей у минулому осяйний будинок ніколи не справляв такого гнітючого враження, як зараз! Мушу зізнатися, на місці нашої молодої леді я б хоч промела віником біля вогнища та витерла пилюку зі столу. Але сам її вигляд тільки підкреслював той всепереможний дух занедбаності, який панував у будинку. її гарне обличчя стало сірим і безживним, волосся не було завите: кілька пасом неохайно спадали долі, інші були недбало закручені на потилиці. Свого вбрання вона, мабуть, не торкалася з учорашнього вечора. Гіндлі там не було. Містер Гіткліф сидів за столом і перекладав якісь папери у своєму записнику; але він підвівся, коли я ввійшла, і ці запропонував мені стільця. Він вирізнявся зі свого оточення доволі-таки пристойним виглядом, і я подумала, що він ніколи не виглядав краще. Так усе помінялося місцями під владою обставин — і людині, яка бачила його вперше, він міг би видатися природженим джентльменом, натомість його У дружина — просто нікчемною задрипанкою. Вона підійшла до мене привітатись і нетерпляче простягла руку по очікуваного листа. Я хитнула головою. Вона, навіть не пробуючи зрозуміти цей знак, пройшла за мною до шафи, куди я хотіла покласти свого капелюшка, і пошепки почала канючити, аби я просто зараз віддала їй те, що в мене з собою. Гіткліф, відгадавши мету її маневрів, мовив:
— Якщо у вас є щось для Ізабелли (а я певен, що є, Неллі), віддайте їй це. Не варт тримати це в таємниці: в нас із нею немає секретів.
— О, та в мене нічого нема, — відповіла я, гадаючи, що краще відразу сказати правду. — Мій хазяїн попросив мене сказати його сестрі, щоб вона тепер не чекала від нього ні листів, ні візитів. Він засвідчує вам свою любов, мем, і зичить щастя, і прощає горе, причиною якого були ви; але він вважає, що віднині всі зв'язки між його домом і вашим мають бути розірвані, оскільки нічого доброго з них не вийде.
Губи місіс Гіткліф ледь помітно затремтіли, і вона повернулася на своє місце біля до вікна. її чоловік став поруч зі мною біля вогнища і почав розпитувати про Катрину. Я розповіла йому про її хворобу рівно стільки, скільки вважала за потрібне; але він, влаштувавши справжній допит, витяг із мене усі подробиці, пов'язані з причиною захворювання. Я звинуватила її — цілком заслужено — в тому, що вона сама доклала рук для розвитку своєї недуги; насамкінець висловила надію, що він візьме за приклад рішення містера Лінтона і уникатиме будь-яких стосунків із його родиною — дружніх чи ворожих.
— Місіс Лінтон щойно почала одужувати, — мовила я, — вона ніколи не буде такою, як раніше, але її життя врятоване; і якщо ви справді небайдужі до неї, ваші шляхи не мусять й перетинатись; а краще б ви взагалі поїхали звідси. А щоб ви не вагалися, скажу вам щиро: Катрина Лінтон тепер так само А схожа на вашу давню товаришку Катрину Ерншо, як оця молода леді — на мене. її зовнішність змінилась надзвичайно, а вдача змінилася ще більше; і чоловік, якого пов'язала з нею доля, відтепер може живити свої почування до жінки лише спогадами про те, чим вона була колись, простою людяністю Сита відчуттям обов'язку!
— Цілком можливо, — відказав Гіткліф, змушуючи себе здаватися спокійним. — Цілком можливо, що твоєму хазяїнові не потрібно нічого, окрім людяності й відчуття обов'язку. Та невже ти справді гадаєш, що я можу покинути Катрину на його відчуття обов'язку й людяність? І ти можеш порівнювати мої почування до Катрини із його почуваннями? Перш ніж ти залишиш мій дім, я хочу взяти з тебе слово, що ти влаштуєш мені зустріч із нею: згодна ти на це чи ні, я все одно її побачу! Що скажеш?
— Скажу, містере Гіткліф, — відповіла я, — що ви не мусите зустрічатися з нею, і через моє посередництво цього не буде. Ще одна сутичка між вами і моїм хазяїном уб'є її на місці.
— З твоєю допомогою цього можна буде уникнути, — він і далі гнув своєї. — А якщо постане така загроза — якщо Лінтон наважиться хоч якоюсь дрібницею порушити рівновагу її існування, — що ж, буде лише справедливим, якщо я вдамся до крайнощів! Я хочу, щоб ти була відверта зі мною: скажи, Катрина дуже страждатиме, якщо втратить його? Мене зупиняє лише страх, що вона страждатиме. І в цьому відмінність між його та моїм почуттям: якби я був на його місці, а він — на моєму, то я, хоч би й ненавидів його найпекельнішою ненавистю, ніколи б не підняв на нього руки. Можеш ставитися до моїх слів із недовірою — як знаєш! Та я б ніколи не розлучив його з нею, поки він їй любий. У мить, коли її захоплення ці мине, я ладен вирвати у нього з грудей серце і пити його кров! Але доти — якщо ти мені не віриш, ти мене не знаєш, — доти я радше ладен померти, аніж дозволю собі зачепити хоч волосину на його голові!
