Історія України-Руси. Том 9. Книга 2 - Грушевський Михайло Сергійович (книги без регистрации бесплатно полностью .TXT) 📗
“Я великому государеві вірний підданий, служу всею душею, гетьмана і полковників укріпляючи відвожу від усякої шатости. На знак своєї щирої служби я тепер женився з донькою Богдана Стеткевича, у котрого на ґрунтах в Орші побудовані Кутеїнські монастирі. Хочу просити милости вел. государя, щоб дав мені й жінці моїй маєтности її батька Богдана, за стародавніми привилеями, а я вел. государеві вірний підданий до кінця життя мого: як зачав служити і працювати, так працюватиму невідступно. Иншій шляхті, яка цар. в-ву й не служила, була така царська милость і жалуваннє: й. цар. вел. велів їм володіти маєтностями за королівськими привилеями”.
Се було досить виразна ціна писаревої служби, але посли, не мавши в сій справі виразної директиви, не пішли далі загальних запевнень, що цар за всяку заслугу милостиво жалує, а натомість доручили писареві вистаратися у гетьмана нову авдієнцію, аби він вислухав инші справи, а на те що було йому сказано в першій розмові, “учинив відповідь совершенну”. Писар “відклонившися звичайно” пішов з тим до гетьмана 22).
Примітки
1) їх звідомленнє, дуже інтересне, писане дуже докладно, на жаль не заховалося в цілости; початок його надруковано в Актах Ю.З.Р. III с. 554 дд., докінченнє, з иншого списку тамже т. XI с. 81 дд., але все таки богато бракує.
2) Гетьман чи гетьманич? з тексту не ясно.
3) Промови записані в звідомленню то в першій то в третій особі, я перевожу першу для одностанности де можна.
4) Акты III с. 558-561.
5) Тамже с. 563-4.
6) “и зычимъ того, абы”... дяк старався записати автентичні слова.
7) Завоюваннєм себто, а не вибором.
8) Тамже с. 564-5.
9) “в свои, великого государя Малыя россіи войска Запорозкаго городы”. Складна формула.
10) Тамже с. 566-7.
11) Се місце відповіди гетьмана особливо лихо перекладене в московськім звідомленню. Загальний зміст досить ясний, і відповідно до того я постарався реставрувати і сю фразу.
12) Акты III с. 568.
13) Тамже с. 568-9. Дальше я подаю промову гетьмана можливо близько до Бутурлинового звідомлення, тільки переводячи з третьої особи на першу.
14) “Над ним, гетьманом і надо всЂм войском Запорожским учинул было немилосердіє свое”-з контексту ясно, що сі слова вжито для чемнішого виразу замісць того щоб сказати виразно, що цар слово зломив (зрадив) і договору не додержав.
15) Тут гетьман очевидно розумів головно події 1650 року-як він не пристав до походу на Москву і відвернув Орду, справивши замісць Москви на Молдаву.
16) Акты III с. 569-540.
17) “говориш с большими пыхами невЂдомо по какой мЂрЂ”.
18) “был добрЂ низок и к нам держал любовь свою большую”.
19) “трудности ради належащіе на мнЂ”. Яка шкода, що все се в перекладі.
20) На московські поняття річ не пристойна.
21) Акты ЮЗР III с. 570-1.
22) Тамже с. 571-3.
ПРИЇЗД ЛІЛІЄКРОНИ І ШЕБЕШІ-ВИВІДИ ПРО НИХ БУТУРЛИНА І ТОВ., АВДІЄНЦІЯ БУТУРЛИНА 23 ЧЕРВНЯ (3 ЛИПНЯ), ЗГАДКИ ПРО КАМПАНІЮ 1655 Р., ЖАЛІ НА НЕЧАЯ, ПОЯСНЕНННЯ ПРО ВИБІР ЮРКА ХМЕЛЬНИЧЕНКА, СПРАВА ОСЕЛЬ ДЛЯ КИЇВСЬКИХ СТРІЛЬЦІВ, УТЕЧІ МОСКОВСЬКИХ ПІДДАНИХ НА УКРАЇНУ. ВІДПРАВА БУТУРЛИНА.
Тим часом другого дня, 21 н. с. червня, “послЂ обЂда в вечернях” приїхав до гетьмана післанець від шведського посла і зараз же був прийнятий у дворі гетьмана, і з ним понесено дарунки гетьманові: оправне сідло, чепрак і меч (колчер)-як довідалися московські посли. Оповідали їм гетьманські челядники, що сього післанця вислав перед собою великий шведський посол, що стоїть в 6 милях від Чигрина. Гетьман вислухав його промову лежучи, велів подарки прийняти і зараз його відправив. Другого дня приїхали самі посли: від шведського короля і від Ракоція (їхали вісім тижнів!) Стрічав їx за дві верстви від Чигрина писар і осавул. Шведський посол був зараз же у гетьмана, а після нього посол Ракоція, але не їли у гетьмана (московські посли очевидно пильно слідять за сими подробицями-кого з більшою честю прийняв гетьман: їx чи тих).
Московські посли розпитували у челядників, з чим ті посли приїхали, що говорили гетьманові, і що той оповідав. Челядники казали, що були тільки етикетальні фрази (о отданім поклону и о поздравленіи), і не відомо, з чим приїхав шведський посол, а Ракоцій з-часта послів присилає-“щоб іменуватись йому королем польським”.
Тоді Бутурлин і дяк послали до підлисків гетьманської канцелярії: до Остафія Федцковича і Захара Миськовича, довідатися що було на авдієнції і що є в листах? Обіцяли за те царську милость і дали наперед по 2 пари соболів. Підписки сказали, що Ракоцій прислав з тим, щоб йому іменуватись королем польським і венгерським. Воєвода волоський і мунтянський нагадують гетьманові, щоб їх охоронив від наступу турецького і татарського: вислав напротив свої війська, щоб не допустити до землі Волоської і Мунтянської, не дати зруйнувати. А з чим прийшов шведський посол, того ніяк довідатися не можна: при гетьмані він нічого не говорив, а з писарем розмовляв сам на сам, промов не записувано, товмача не було: говорив з писарем латинською мовою.
Бутурлин і ВасильМихайлів попросили прийти самого писаря, і спитали про все: “Объяви подлинно”. Писар сказав: що від Карла-Ґустава приїхав його підскарбій Лілієкрона, з вірчим листом. На переговори гетьман відіслав його до нього, писаря. Писареві Лілієкрона сказав, що Карло-Ґустав прислав його для приязни і любови з гетьманом і військом Запорізьким: побачивши промисел, мужність і перемогу Запорізького війська над Поляками захотів він бути й собі “в приязни, дружбі і любови з гетьманом і з усім військом Запорізьким” 1).
Другого дня, 23 н. с. червня, прийшов осавул Ковалевський, приведено з ним гетьманських коней і запрошено до гетьмана на розмову. На ґанку стрів Виговський і завів до гетьмана. Очевидно, він сим разом приймав на ногах. Посли “поклонились звичайно”, і гетьман говорив:
“Я певен, що не тільки я, але ніхто в Малій Росії не має заміру відступити від царської високої руки 2), і ми просимо вас донести наше проханнє-щоб цар. вел. не вірив, коли хтось нас невинно удаватиме (наговорюватиме). А що ми війшли в товариство з Шведом і з Ракоцієм не попередивши царя, і цар. вел. за се на нас (гнівається) 3), то зробили ми се страха ради-тому що Ляхи задаючи фантазії великі 4), під клятвою мовили (нам) власне так, що цар. вел. вернув нас Ляхам. Також і для того, щоб Ляхи не з'єдналися з Шведами і з Ракоцієм на знищеннє наше. А того щоб вони 5) заволоділи Короною Польською, ми ніколи не жичили і не жичимо,-тільки аби й. цар. вел, вчинив мир і згоду з Шведом. Думаємо, що Швед буде до мирного договору прихильний, а коли не буде годитись, знайдемо на нього инший спосіб. Тепер же треба розпочату з Ляхами справу до кінця привести, так щоб всею силою з обох сторін: з одної царське військо, а з другої шведське били Ляхів, аби їх до кінця викорінити і з заграничними державами з'єднатися не позволити. Бо ми то знаємо добре: хоч вони на словах вибирали цар. вел. на Корону Польську, а ділом той вибір ніколи б не стався. Се вони тільки задумали своїм лукавим вимислом на заспокоєннє, поки житиме Казимир: вони б увійшли в змову з заграничними державами і знову виступили б против. Сей їх лукавий замисел саме свідоцтво виявляє-листи писані до турецького цісаря, що я післав цар. вел. з своїми послами, з Фед. Коробкою” 6).
Очевидно слова гетьмана і инших осіб, яких їм довелося чути, перед усім писаря, кінець кінцем переконали Бутурлина і дяка, що гетьман не мав заміру піддержувати претенсій Ракоція на польську корону, а ставить своїм завданнєм повне знищеннє Річипосполитої і поділ її між сусідами (се ми далі побачимо з їх реляції). Против такого непримиреного становища гетьмана супроти Поляків почали вони йому пригадувати похід 1655 р.-як тоді сам гетьман тримався того погляду, що польських городів не треба нищити, а вдоволятись їx покорою і підданством-так було під Львовом, під Люблином: гетьман вдоволився окупом, підданством і стримував московських воєвод від кровопролиття 7). А тепер що діється? Шляхту, що присягала цареві й одержала від нього привілеї, Нечаєві козаки руйнують і з маєтностей виганяють, селян від ріллі відводять (записуючи в козаки), і тим привели до голоду, а бачучи таке инші Поляки на Литві бояться піддаватись цареві. На виленській комісії польські комісари заявили охоту вибрати царя польським королем, аби тільки він не нарушав їх прав і вільностей, не відбирав маєтностей,-“і ти, гетьмане, тоді віддавав все те на волю государську”. “А тепер говорив єси Кикину і Фомину: “Коли навіть цар. вел. помириться з польським королем, я з ним в згоді не буду-або ми їx знищимо, або, самі пропадемо!” З того видко, що твої слова стали непостійні і змінні! Давніше-під Гусятином говорив ти так, що “не тільки Поляки, але й Татари, Жиди якби піддавалися під царську руку, чому їx не прийняти?” Хоч би й сам король піддався, ви б його радо прийняли під царську руку-і в приклад ти давав шведського короля, що нічим не кривдив тих, що йому піддавалися. А тепер Поляки ж самі бажають бути під царською рукою. І який же тобі прибуток з того (що ти їx не вважаючи на те нищиш?). Від вашого гоненія і тісноти Поляки піддадуться шведському королеві і Ракоцієві, та й тільки!”
