Історія України-Руси. Том 9. Книга 2 - Грушевський Михайло Сергійович (книги без регистрации бесплатно полностью .TXT) 📗
Ситуацію тодішню досить добре малює шведський резидент при Ракоцію Штернбах, в реляції свому королеві “з Семигородського табору між Ярославом і Перемишлем 12 (22) лютого”. “Хмельницький, як я зрозумів з його листів 2 січнч і 10 лютого, мавши нагоду бачити і читати їx в автографах, головно того прагне, щоб в. кор. вел. не мирилися з Поляками як спільним ворогом. Але бажає, щоб було замиреннє і з Москвою, і прохає князя (Ракоція) посередничати в сій справі у в. вел. Князь сього також, здається, бажає серіозно, між иншим з тих мотивів, що коли замиритися з Москвою, то вона може стримати Татар від помочи Польщі. Він боїться сеї помочи, бо Поляки дуже прохають хана, а Порта дає на се згоду, і тепер в дорозі турецький посол,-присланий до князя з тим щоб намовами і погрозами відкликати його з Польщі. Князь доручив своїм урядникам полишеним в Семигороді щоб повели його обводними дорогами, аби він не скорше доїхав до нього як у Кракові. Бо князь так думає, що при трудних обставинах Туреччини вона не виступить против нього, коли йому пощастить (у Польщі). Тому було б спільним інтересом щоб в. вел. прислали частину війська на сполученнє, аби в потребі боронити власні землі і помагати спільним плянам.
“На мій скромний погляд князь занадто боязький, і при нинішнім (великім) числі війська всетаки не рішається рискувати, тому все покладає на сполученнє з Шведами. Думав, що як прийде до Польщі, так маґнати, особливо приграничні, між ними Любомірский, стрінуть його по приятельськи для того він поводився з усіми ласкаво. Але тепер він уже бачить, що все йде инакше, і ніхто тої ласки не приймає, крім окремих одиниць, котрим загрожували шкоди від війська; тому він так і клопочеться про збільшеннє сил.
“11 (21) лютого, наближаючися до Перемишля, мали ми відомість, що Любомірский кинув Краків, налякавшися наближення князя, але заразом були вказівки, що тойже Любомірский, Потоцкий, Чарнєцкий й инші мають стягатися над Сяном. Відбулася рада з начальниками Козаків і Волохів, в моїй присутности, і однодушно рішено всіми силами йти на ворога, як що він дасть нагоду з ним зійтися. Отже такий уложили порядок, що князь з своєю кіннотою вестиме праве крило, козаки ліве, піше військо з арматами в середині, і обоз буде так уряджений, щоб і він в потребі міг послужити; Волохам же, що з своєю кватирою були далеко, наказано поспішати за військом. Війська князя я нарахував на 18 тисяч кінних і 5 тис. піших, крім самого князя провадить ними Кемень Янош і Бакош Ґабор. Козаків в лавах, з самопалами 18) 20 тис.; челядь їх полишено в обозі-число її не мале, вона має рушниці і не менше здатна до бою які инші. Волохів рахувалося на 6 тис. Коли передні полки стали над Сяном й почали гарці, неприятель відійшов-було його коло 3 тисяч. Найблизший день покаже, чи сі відомости бранців були вірні, чи того напливу ворогів треба, ще сподіватися.
“Коли я зрозумів, що князь кинувши Перемишль хоче йти просто на Краків і хоче зараз заволодіти містом, а може й прибутками від соли-я став стримувати його доказуючи що туди спішити нема чого, а треба приступити до Ланцута, де засів з військом Любомірский, а головне військо післати на Литву. Але нічого я не міг добитись. Мушу сказати що нестає гармат для мурів-вони мають бути привезені до Кракова з Патаку і з инших угорських замків. Але головно нестає проводу (concilium), і було б в спільнім інтересі, щоб в. в. прислали кілька полків з ґенералом, що поміг би сим операціям своїм розумом” 19).
Примітки
1) Охоронний лист Станіславскому з датою 2 лютого, в Стрию, й обіжник до польських вояків з датою 4 лютого тамже-ркп. Осолін. 3568 л. 56-7, листи до львівської шляхти і міщан з дня 2 лютого-Осол. 2346-про них нижче.
2) Листуваннє м. Львова з часів Ракоцієвого наступу зібрав звісний нам райця львівський Кушевич для задуманої, але не докінченої історії його, збірка переховується в бібл. Осоліньских під ч. 2346, дещо з того видано в VI “Жерел”.
3) Ясно, що се проєкт деклярації; Кубаля думає, що делєґати її підписали (Wojna Brandenburska c. 142); але се безпідставно, взяти хочби реляцію Ожґи, одного з депутатів, що їздили до Ракоція, про результати подорожі, в копіярії Четвертинського, Чортор. 2446 л. 30: “Вернули ми минулого вторка в ночи (з 13 під 14 н. с. лютого) від кн. Ракоція-вдячно нас приймав, приязнь офірував, щоб для своєї безпеки війська в тил (не посилати); такі кондиції подав (додаються осібно); їх м. Львовяне приймати не хочуть, і звідти велика турбація між їх м-ми. Ми пригадували слова сказані при прощанню гетьманом Ракоція: “Коли сі кондиції не будуть підписані, прийдеться послам инакше пити, і прийдеться потім инакші кондиції давати”. Попрощавшися Ракоцій вівторок рушив під Краків з усім військом, має його разом 30000, козаків 20000, волоського й мунтянського-при нас і минали”.
4) Се проєкт листу, замість нього вислано инший, але текст сей має всю вагу для ситуації. Жерела VI с. 225.
5) 7 лютого козаків ще не було під Львовом; п. Ляхович, що їздив до львівських єзуїтів з якимись дорученнями від кн. Четвертинського і поїхав зі Львова вечером в середу 7 лютого, коли збирались висилати депутацію до Ракоція, висловляєтья так: “Львів в страху, а коли б і нам не дісталося того, як прийде до нього (Ракоція) козацьке військо (kozackie posilki), котрих він сподівається” (Чортор. 2446 л. 27). А 13 лютого Ракоцій рушив зпід Стрия під Краків, вже війшовши в стичність з козацьким військом-як бачимо з листу Ожґи, вище.
6) Листи Ракоція і Кеменя з Торків під Перемишлем 22 лютого-в збірці Кушевича надруковані в VI т. Жерел. с 226.
7) z ktorym sie umysly i potega ziednoczyla.
8) Грубий нарід-се старобихівська залога, очевидно, a ludzie polerowani geniique illustrioris-се львівські маґістратські.
9) Видано в додатках Кубалі Wojna brandenb. s. 430
10) Осол. 2346 л. 239 і 379, виривки у Кубалі с. 342 і 430.
11) У Кубалі дод. 23, с. 429; в виправленій формі видав Антонович-Сборник лЂтописей с. 265. Я не йшов так далеко в виправці, але все таки мусів справляти спольщену транскрипцію Кушевича.
12) Лист Штернбаха з стрийської кватири 3 (13) лютого-се остання дата побуту Ракоція під Стриєм. Тrаnnsуlv. 11 с. 268.
13) Ґрондский с. 187.
14) Ґрондский с. 395-3.
15) Їх згадує договір з Перемишлянами, зараз нижче.
16) Текст договору в Ос. 3568 л. 90.
17) Тrаnssуlvаnіа II с. 274.
18) in acie stantium et samopallis utentium.
19) Transsylvania II c. 272-3, передр. в Архиві ЮЗР. III. VI с. 210-2.
НЕБЕЗПЕЧНІ СИМПТОМИ-БЕЗПЛЯНОВІСТЬ, ДОБИЧНИЦЬКІ ПОТЯГИ, ГРАБУВАННЯ І РОЗБОЇ, ОПОВІДАННЯ ПРО НЕЛЮДСЬКУ ПОВЕДІНКУ, ШУКАННЯ КОЗАЦЬКОГО ПРОТЕКТОРАТУ НА ВОЛИНІ.
Проводу, пляну, політичного розуму дійсно бракувало очевидно і Ракоцієві, і його ґенералам і нашому Ждановичу,-та не виявив його й Карло-Ґустав у своїх операціях у Польщі.
З становища українських плянів було великою дурницею, що козацьке військо замість виконувати свою функцію патронату над Західнє-українськими землями і прихиляти на свій бік місцеву шляхту, міщан і селянство, намісто того лишило сі краї на призволяще і пустилося з Ракоцієм на Краківське Підгірє, що не могло нічого дати крім здобичи. Ракоцій мабуть спирався на букві конвенції, котрою гетьман обіцяв дати в його розпорядженнє своє військо. Але се власне й була політична помилка Хмельницького чи Виговського, що вони взяли на себе обовязок помагати Ракоцієві, не застерігши собі права рішати про стратеґічні і політичні пляни акції і таким чином позбавили себе ініціятиви в такий одвічальний момент. Не забезпечивши своїх політичних інтересів, вони потім тільки “заднім числом” нарікали, що Ракоцій робив на власну руку не радячися і не питаючи їх, і тому йому не варто більше помагати.
