Історія України-Руси. Том 9. Книга 2 - Грушевський Михайло Сергійович (книги без регистрации бесплатно полностью .TXT) 📗
Яких небудь заходів коло приведення Львова і тутешнього краю в залежність від козацького війська з боку Ждановича або Зарудного досі незвісно. Гетьман попробував своїх впливів. 9 (19) березня вислав він до Львова свого фінансового агента Тодоса Томковича з листами до маґістрату від себе і від Виговського. Гетьман і писар радили львівській громаді не вповати на теперішню ситуацію і не забувати показаної свого часу науки, инакше сказавши: не легковажити собі патронату Запорізького війська (для прикладу нагадували Старий Бихів, що як тримався, а таки мусів піддатися козакам):
“Не зрікаємось раз обіцяної вам приязни”-писав гетьман-“навпаки, тим певніше її тримаємо, що маємо зчаста відомости про добру охоту ваших милостів до нас. Бо таки й справді годиться, щоб за зичливу прихильність, показану в обставинах небезпечних і дійсно таки відстражданих, і за заслону від явної загибелі ті що приймають добродійство відплачували найщирішою вдячністю тим що їм те добродійство показали. Нагадуємо і вам, аби памятали нашу приязнь і не давали себе звести ніякими аплявзами щастя і його оборотами: відміни як у місяця, так і у фортуни часті, а ви майте перед очима, що ми пильнуємо цілости вашого міста завсіди, і запобігаємо тому, щоб в. м. не терпіли ніяких інфестацій від чат і від головного війська нашого. На се ми звернули увагу і недавно висланого полковника Антона, аби так військо своє стримував, аби найменшої кривди в. м. не сталось не тільки від війська Запорізького, але і від війська князя Ракоція, з котрим сполучені наші гадки і наша сила 7). Тому радив би зчаста приглядатись нашій охоті до вас і мати на увазі Бихівську фортуну. Але як рівняти простий і грубий нарід з людьми полірованими й освіченими! 8). Ми про вас инакшої гадки і певні, що ви зіставатиметесь в однаковій мірі зичливости до нас. А про наш невигаслий афект до вас доручили ми розповісти вам п.Теодозію, слузі й екзакторові нашому. Бажаючи і т.д.” 9).
Виговський теж нагадував колишні послуги і радив не покладатися на змінливу фортуну. Застерігався, що не думав, аби такі статочні й мудрі люде як львівські маґістратські дали себе провадити як малих дітей,-але все таки вважав потрібним пригадати їм потребу обережности і розваги,-а з рештою відсилав до устних представлень Томковича.
Було таких листів мабуть і більше-до Львовян і до инших міст. Кушевич заховав листа Виговського писаного до нього приватно, 10 (20) березня. Просив “показати приятельське серце тому Теодозію, що їде в справах наших військових і в деяких приватних” і передати через нього якийсь дзиґарок відданий у Львові для направи-“коли вже вийшов з рук ремісничих” 10). Охоронний лист для Львова, котрим мав Томкович похвалитися перед маґістратом, виглядав так:
“Богдан Хмельницкий гетман з войськом й. ц. пресв. в. Запорозким-ознаймуємо тим писанєм нашим кождому кому о тим вЂдати належить, а меновите пану Антонови наказному нашому и при ним будучим полковником, осавулом, сотником, атаманом і залогам по мистах будучим: старшим і черни войска нашого Запорозкого і всему нашому товариству.-Иж якосмы през першоє постановенє року прешлого мисто Львов зо всими обивателями взяли в свою оборону, обЂцуючи их-поки бы вирне и ведлуг слова ку нам преречоного ся заховывали, од вшеляких так своєго яко и обцых войска наЂздов заступати так і тепер сурово приказуєм, абы ся жаден так з пЂших яко и Ђздных не важил набЂгати, любо произдом якимкольвек способом ани в домах шарпал. Але овшем абы ся з людьми миста Львова як з власными нашими обходили, де вшелякого гандлю и купецтва (не) чинячи перешкоды.-Иначей гдыбы хто мал з ними постутовать над выразноє наше розказанє, и тоє было до нас донесено,-сурово таковый кождый без фольги и одпусту караны будет ведлуг заслуги и учинку своєго-бы теж и на горло” 11).
16 квітня маґістрат сповіщав про приїзд Томковича з сими листами кор. гетьмана і Чарнєцкого-свого воєводу, але на жаль нічого не знаємо про зміст устних розмов, що відкривали властиву мету його місії. Ясно, що козацький гетьман поновляв через Томковича свої попередні заходи коло утворення козацького протекторату над галицькими містами; було б надзвичайно інтересно почути щось з його пропозицій, побачити ті форми, які пропонувалися з козацької сторони. На жаль нема нічого-за те результат ясний: нічого більше понад чемні фрази Томкович в тодішніх обставинах не міг зі Львова привезти. Козацьке військо було далеко і не могло з свого боку зробити ніякого особливого впливу на настрої львівських батьків міста.
Ми вже знаємо, що Ракоцій тільки й чекав козацького війська, щоб рушити на Краків. Се важно було для його престіжу: заволодіти старою столицею Польщі, резіденцією Семигородця Баторія, прийняти її з рук Шведів і показати тим, що він, а не Карло являється наступником Казимира. Надавав він сьому також і велике економічне значіннє, хотячи заволодіти краківськими салінями і нагромадженими в них запасами соли. Уперто він торгувався за них з Карлом при складанні союзного трактату і тепер ж найскорше хотів вступити в фактичне володіннє ними. Тим більше, що шведська залога Кракова, обложена польським військом, з свого боку кликала Ракоція як скорше прибувати в поміч, бо більше як шість тижнів на могла триматись 12). Все се змушувало Ракоція спішитися яко мога на захід. Коли козаки Антона в середніх днях лютого з'явилися в околицях Львова і звязалися з його стрийською кватирою, він рушив зі Стрия на Самбір, покликавши і Кеменя з його відділами, щоб іти разом на Краків, а поперед себе вістником приходу вислав відділ кінноти під проводом Фр. Ішпана13).
Під Самбором одначе вийшла неприємна пригода, котру учасник походу Ґрондский представляв критичним моментом кампанії. Досі мовляв все йшло як найкраще. Руське воєвідство було з обох сторін признано фактично нейтральним, уставлено добрі відносини з шляхтою і міщанством Галиччини (важну, ролю в сих переговорах Ґрондский приписує собі і очевидно старається представити її в можливо найкращому світлі). “Але не довго так ішло бо козаки і помічні полки волоські прийшовши до табору почали все перевертати догори ногами, а початком тому послужила пригода під Самбором”. Коли мовляв Ракоцій зближившися під Самбір запропонував місцевій шляхті і міщанству замиреннє на таких же умовах як се сталось у Львові, і вони “обома руками ухопилися за сю пропозицію”, підчас приготовань до сих переговорів, в припадковій сутичці вбито брата Януша Кеменя Вальтазара. Хоча пригода сталася властиво з його власної вини, угорське військо було незвичайно тим уражене і домагалося крівавої пімсти на Самборянах. Ракоцій же не хотів псувати відносин з-за сього інціденту, в котрім Самборяне властиво не були винні, і зложив з ними все таки замиреннє, на львівських умовах. Се страшенно обурило військо, почались крики, що Ракоцій дбає тільки про те, щоб приподобатися Полякам, а угорську кров цінить гірше собачої, водить своїх Угрів як псів на шнурку не даючи їм ніякої свободи, і т. д. 14).
За сим пішла доводі неприємна для Угрів сутичка з Поляками на Сяні під Перемишлем. Гетьман Потоцкий громадив військо під Ярославом, і Ракоцій, маючи вже при собі козаків і Волохів 15) хотів викликати його на рішучу битву. Але Поляки побачивши перевагу Ракоція, ухилились від бою відступивши долі Сяном на північ, і Ракоцій не став гонити за ним. Під Перемишлем лишив Кеменя договорится з перемиською шляхтою і міщанами щодо нейтральности (договір про се зложено з ними 3 березня-в першім пункті його Перемишляне обовязувалися не мститися після війни ні Уграм, ні козакам, ні Волохам, ні иншим учасникам її) 16). А сам Ракоцій з своїми союзниками в 20-х числах лютого став під Перемишлем і Ярославом, лагодячи похід на захід.
Він так писав про се Карлові 27 лютого з Ярослава: “Чекаючи козаків я мусів якийсь час лишитися в Стрию, тепер я зійшовся з ними за милю за Перемишлем, прийшов сюди і якнайскорше піду в середину Польщі-працюватиму в спільних наших інтересах. Чутка про мій прихід, як свідчить лист п. маршалка до вельм. п. Вірца (коменданта краківської залоги) звільнила Краків від неприятельського війська, я дуже з того тішусь і сподіваюсь, що за божою поміччю также успішно піде мині і з польським військом” 17).
