Щоденник моєї секретарки - Капранови Брати (лучшие книги читать онлайн бесплатно без регистрации .txt) 📗

Дівчатам, напевне, пояснили, з ким вони мають справу, тому вони старалися одна поперед іншу. Але з усіх трьох хіба що руденька викликала думки про можливий секс — я давно помітив, що жінки, яким насправді є що показати, не схильні до ексгібіціонизму. У той час, як відсутність виразної фігури примушує нав’язливо демонструвати свою сексуальність та розкутість. Ні, я не святенник і не лицемір, і з задоволенням відпочиваю з гарними дівчатами, але маю на цей жанр власні погляди.

— Ей ти! — покликав Паша до себе руденьку, найсимпатичнішу з трьох. Вона підійшла з посмішкою, переможно похитуючи стегнами. Олесь ковтнув слину.

— Іді на хуй отсюда, — звелів Паша.

— Шо? — розгубилася дівчина.

— Іді, щоб я тєбя не відєл. Гуляй! — Паша махнув рукою у напрямку виходу. Руда озирнулася, немовби не довіряючи почутому. Дві подруги спостерігали за цією картиною не без задоволення — ще б пак, вони значно програвали рудій не тільки у зовнішності, але й у пластиці.

— А ви сідайте з нами! — звелів Паша білявці та брюнетці, і ті радісно взялися виконувати наказ.

Паша гуляв. Віскі лилося рікою, і якби не те, що я на власному досвіді знаю, скільки він може випити, вже давно б треба було викликати реанімацію.

— Дівчата, знаєте, хто це? — запитав Павлюк-паша, піднявши чарку. Пальцем вільної руки він вказував на Олеся.

— Ні, — одразу перейшли на українську дівчата. Що воно — сервіс, усе для клієнта, хоч мова, хоч язик!

— Це — відомий поет. Олекса Довгань. Знаєте такого?

— Ні, — розгубилися стриптизерки.

— Як це? Ви не знаєте українських поетів?

— Знаємо, — невпевнено заперечила брюнетка. — Шевченко.

— Коцюбинський, — додала білявка.

— Дура! Коцюбинський був письменник. Олесь, покажи їм! — наказав Паша.

Олесь знічено підвівся. Це було зворушливе видовище — немовби відмінника нагородили відвідинами стрип-клубу. На хлопцевому обличчі читалася внутрішня боротьба, однак не так часто сучасні поети отримують свої п’ять хвилин слави, навіть перед повіями. Тому врешті він прокашлявся й почав:

— Як гарно! — замріяно сказала осміліла брюнетка. Білявка про всяк випадок промовчала — певно, мала великий професійний досвід, тому просто спостерігала за подіями.

— Давай іще! — наказав Паша.

Олесь дав іще. Після вірша про маму на очах у брюнетки забриніли сльози.

Паша налив собі чергову порцію.

розійшовся Олесь, який побачив перед собою справжню слухачку.

— Так, сядь, не маяч! — раптом обірвав його шеф і, коли той послухався, зупинивши вірш на півслові, запитав. — А ви можете нам показати кохання удвох?

— В смислі? — перепитала простіша білявка.

— Ти що, не розумієш? Ну, як ви одна з одною там. Щоб ми подивилися.

— З нею? — кивнула дівчина у бік подруги.

— Ні, блядь, зі мною! — вийшов з себе Паша. — З нею, а з ким іще?!

Білявка засумнівалася:

— Ну, ми вдвох не працюємо. Аня у нас новенька. Але у мене є подруга, ми живемо разом, і якщо ви хочете за нею послати…

— На хуй подругу, — сказав Паша, дістаючи з внутрішньої кишені триста доларів. — Залазьте на стіл.

Бажання клієнта — закон. Переконавшись у серйозності намірів, дівчата перейшли до справи: намагаючись не перекинути посуд, вони вибралися на стільницю і заходилися танцювати, пестячи руками одна одну, спочатку несміливо, більш для проформи, але потроху входячи у раж — адже стриптиз теж вимагає натхнення. Білявка стягнула з подруги ліфчик і зайнялася її грудьми. Перед очима у мене крутилися худорляві стегна, а в голові — ідіотське питання: перекинуть вони пляшки чи все-таки ні? Брюнетка була менш сміливою чи то менш досвідченою, тому білявці довелося зробити наступний хід — і на землю полетіли блискучі трусики подруги. Пляшки загрозливо захиталися. Справа набирала серйозних обертів.

Паша нахилився до мене:

— Серьога, слухай, здається, вони лесбіянки.

— Навряд чи, — заперечив я.

— Ні, ну точно лесбіянки. Ти диви, що виробляють. Егей, слухайте! — він гукнув так гучно, що дівчата перелякано завмерли. — Ви що, лесбіянки?

Білявка розгублено виструнчилася.

— Але ж ви самі…

— Точно лесбіянки. Слухай, кого ти нам привів? — запитав він чомусь у Олеся, який помітно очманів від побаченого.

Той не знайшовся з відповіддю.

— Так, ану давайте звідси! — обурено скомандував Паша. — Що це за збочення, га?

Дівчата зовсім втратили орієнтацію і тільки розгублено кліпали очима. Сцена було гідною пензля майстрів Відродження — абсолютно гола брюнетка та білявка у блискучій білизні, які розгублено кліпають очима, стоячи на столі VIР-зали. Чоловіки ж годилися позувати Гойї чи Діксу — шакалорилий обпечений коктейлем п’яно-цинічний Паша та білявий янгелик Олесь, що не може відірвати очей від дівчачих тіл.

Для того, щоб допомогти відновити живописну гармонію, я взяв зі стільниці триста доларів і засунув за гумку трусиків білявки.

— Давайте, давайте! Теж мені, розвели тут разврат! — підігнав нетерплячий Паша.

У брюнетки на очах знову забриніли сльози. Ні, все-таки на подібній роботі не можна бути настільки чутливою. Це непрофесійно.

Зібравши з підлоги одяг, дівчата вийшли. Білявка пошепки лаяла нас останніми словами, але Паша цього не чув. Він запитав Олеся:

— А де твоя?

— Хто?

— Ну та, третя, що була. Де вона?

— Не знаю, — зізнався розгублений поет.

— Так поклич. Блін, всьому тебе вчити!

Хлопець невпевнено підвівся та пішов до виходу.

Закладаюся, він буде тинятися коридорами, не наважуючись навіть звернутися до обслуги.

— Серьога, з ким приходиться работать! Ти тока глянь! — і тут я зрозумів, що доведеться досидіти до кінця цієї частини вистави. Адже Олесь сам не впорається з шефом і під гарячу руку наробить дурощів, не дай Боже, ще й без роботи залишиться.

— Наше життя — це груповуха! — підняв Паша келих з віскі. — Поняв? Груповуха! Тому треба всіх їбати, інакше виїбуть тебе!.. А ти де ходиш? — напустився він на руденьку стриптизерку, яка повернулася тим часом до зали — певно, була десь недалеко.