Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Разное » Щоденник моєї секретарки - Капранови Брати (лучшие книги читать онлайн бесплатно без регистрации .txt) 📗

Щоденник моєї секретарки - Капранови Брати (лучшие книги читать онлайн бесплатно без регистрации .txt) 📗

Тут можно читать бесплатно Щоденник моєї секретарки - Капранови Брати (лучшие книги читать онлайн бесплатно без регистрации .txt) 📗. Жанр: Разное. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

— Ну? Хваліться, звідки взялася ваша «Фінансова Україна» у міністерських заліках?

— Яка ще Україна? — погрозливо звів брови Паша і тут-таки смикнувся й долонею обережно торкнувся опіку на щоці. Певно, болить.

— Зараз вони самі все розкажуть, — пообіцяв я, насолоджуючись запланованим ефектом несподіванки.

Але несподіванки не вийшло. Менший з гуманоїдів, кучерявий рихлий Вовчик, мовчки поліз до товстої шкіряної теки й узявся діставати звідти документи. Другий — дебелий, з наслідками ресторанного способу життя на боках, Сашко подивився на Пашу прозорими очима, які бувають у майданщиків — вагонних шулерів.

— Павле Олександровичу, ми вам принесли усі папери, щоб ви самі могли подивитися.

Які, в біса, папери? Звідки вони довідалися, про що буде розмова?

Вовчик ретельно розкладав перед Павлюком пасьянс з якихось бланків — накладних чи то декларацій. На мене обидва банкіри навіть не глянули.

— Що це? — поцікавився Паша.

— Декларації на цистерни. Ті, які нам ставлять в заставу.

— Ну і що?

— А ви подивіться, — запросив огрядний Сашко. — Цистерни ці знамениті. їх усі банки знають.

Паша зітхнув. Я подивився на нього і на них, намагаючись зрозуміти, що тут відбувається.

— Ну? — підсунув до нас папери Сашко.

Паша навіть не простягнув руки. Він дивився кудись у стелю. Я глянув на документи, але скажу чесно, не зрозумів, про що йдеться.

— І що? — нарешті вийшов із задумливості мій партнер. — Що з того?

— Як це, Павле Олександровичу? Як ми можемо взяти у заставу цистерни з перебитими номерами? Ваші нафтовики з цими цистернами побували вже в усіх банках, і їх скрізь послали. Тому що це лівак. Тому що цистерни ці під арештом ще від банку «Україна», і всі про це знають.

— Ну і що? — уперто перепитав Паша.

— Як, що? Це підсудна справа.

— Для вас? — Павлюк-паша, хоч і обпечений коктейлем Б-52, не збирався так просто капітулювати.

— Не для нас. А для них.

— Так і не вийобуйтесь. Ваше діло — давати гроші.

— Павле Олександровичу, але ми ж не якийсь там «Циганський кредит», нас Нацбанк дрючить за ліквідність.

— Слухай, я не поняв, — раптом визвірився Паша. — Ви — не «Циганський кредит», ви гірше. Бо я вас з петлі витягнув! А ви вийобуєтесь!!!

— Це не ми, — трохи пригальмував Сашко. — Це Нацбанк вийобується. У нас звіти тріщать. Завтра ліцензію зупинять — як будемо працювати?

Цей аргумент справив потрібне враження. Павлюк-паша нахилився вперед, взяв пучками пальців один з аркушиків, що лежали на столі, і підняв вгору, немовби намагаючись визначити вагу гуманоїдівської аргументації. Я потрошку став прозрівати. Справа полягала в тому, що Паша без мого відома спробував просунути через їхній банк якийсь свій лівий кредит, але його впіймали на гарячому. Звісно, він не повинен переді мною звітуватися, врешті-решт він депутат і має право на власний бізнес. Але гуманоїди — великі майстри грати на неузгодженостях у керівництві. І якщо домовилися, що я їх курую, то робити щось за моєю спиною — як мінімум недалекоглядно.

Я просто-таки відчував, як втрачаю контроль над ситуацією. А десь там, за стінкою, принишкли авіатори, що їхній літак доводився рідним братом цим от нафтовим цистернам.

— Ваші пропозиції? — запитав після паузи Паша.

— Треба іншу заставу, — обережно сказав меншенький Вовчик-гуманоїд. — Гроші є, тільки хай знайдуть інші цистерни. Може, не такі відомі.

— Добре, — замислився Павлюк. — Пошукаємо інші цистерни. А поки що гроші дасте їм, — він вказав пальцем у бік зимового саду.

Цікаво, звідки у них гроші? Чи це часом не залишки на рахунках нашого підприємства, отримані по гарантії «не бзді, тьотка»?

Спритні гуманоїди просто на очах все міцніше вростали у структуру бізнесу. Державний банк вже без них не може, бо в нього нормативи. А у наступній серії вони шантажуватимуть цим міністерство.

Господи! Звідки вони взялися на мою голову? Є такий кущ — деревогубець — ліана середніх широт. Вона настільки міцно обплітає гілки дерев, на які спирається, що дуже часто ті не витримують і сохнуть. Сподіваюсь, я не стану таким деревом, і зможу-таки відрізати ці згубні паростки.

Але це відбудеться не зараз. Тепер вже без сумнівів. Я мовчки підвівся й відсунув складані двері оранжереї, запрошуючи Гришу зі своїм хлопцем до загальної розмови.

— О, привіт! — радісно підскочив назустріч кучерявий Сашко-гуманоїд. — А я проти сонця і не бачу.

— Приєднуйтесь, — показав Паша на вільні місця біля столу, а сам підвівся та знову сховався за дверцятами шафки. Від мозкових зусиль у нього вичерпалося пальне. Треба було підлити.

Декларації на «ліві» цистерни зникли зі столу і тепер їхнє місце заступили папери на заарештований Боїнг. Двоє банківських товстунів — Сашко з Вовчиком — уважно вивчали їх зміст та про щось шепотілися. Авіатори виглядали дещо розгубленими, проте віри не втрачали.

Поки тривала ця невеличка нарада, господар кабінету встиг прийняти чергову порцію та повернувся до столу вже сповненим ентузіазму. Очі його знову блищали, опіки на обличчі зробилися синіми, а губи розтягувала посмішка. Від цієї картини у мені заворушилися недобрі передчуття.

— Ну що, хлопці, годиться вам літак?

Сашко знизав плечима:

— Нормальний літак. Він хоч літає?

Гриша-авіатор запевнив:

— Ще й як! Орел — не літак!

Сашко зіщулився:

— Павле Олександровичу, а коли раптом щось?

— Не бійся, я у тебе його заберу, — пообіцяв Паша і підсумував. — Ну що, вирішили?

Гуманоїди перезирнулися.

— Давайте спробуємо.

— От і прекрасно! — радісно заявив господар кабінету. — Це треба відсвяткувати!

Тільки тут я помітив, що права рука його стискає пляшку з-під віскі. Де вона взялася, їй-бо не знаю — бо від своєї шафки він відходив порожнім. Тривога просто-таки забриніла у моїй душі, але вже було пізно.

— Вітаю! — сказав Паша і наступної миті вперіщив пляшкою просто по маківці директора авіакомпанії.

Звук удару переріс у загальний зойк. Я навіть зморгнути не встиг, власне, як і сам Гриша. Він сидів на стільці, нічого не розуміючи, а дорогий костюм вкривали зелені скалки скла, що повільно, один за одним скочувалися донизу й падали на килим. Очі бідолахи кліпали, а руки мляво звисали вздовж тіла. Паша переможно озирнувся навкруги і задоволений справленим враженням весело зареготав.

Всі уклякли на місці, не вірячи власним очам. Цілий-цілісінький Гриша розгублено кліпав, а Паша веселився все більше і більше. «Хай тобі чорт!» — подумав я.

Такий фокус він показував не вперше. Щоправда раніше це відбувалося не у дорогих кабінетах, а десь на лаві у парку чи на пляжі. Причому востаннє, якщо не помиляюся, років із п’ятнадцять тому. Секрет був простим: в останню мить під пляшку підставляється кулак — тоді вона ефектно розлітається на друзки, обсипаючи жертву фонтаном скла, але не завдаючи жодної шкоди. Однак, як то пишуть у рекламі, навіть не намагайтеся повторити це в домашніх умовах, бо спочатку треба набити руки на тренуваннях з рукопашу — а Пашина юність включала серйозні заняття цим видом спорту, тому у м’язах досі залишилася звичка, а у нервах — реакція.

— Обісрався?! — продовжував веселитися мій партнер-народний депутат. Гуманоїди за столом взялися слухняно підхихикувати. Авіатори сиділи, немовби й справді обісралися — а й мали від чого.

Це була епічна картина: Пашине вишкірене обличчя, вкрите опіками від Б-52, гостра «троянда» з пляшкового горлечка у руках, зім’яклий, обсипаний склом директор авіакомпанії, його молодий підлеглий — пупсик з квадратними очима та гиденькі посмішки жирних гуманоїдів серед розкішного кабінету заступника голови спостережної ради із м’якими килимами на підлозі, зимовим садом та фантастичним краєвидом на київські дахи, який відкривається з вікна.

Що ж. Обрізку цього саду доведеться-таки відкласти. Але все-таки не відмінити — я зроблю для цього все можливе.

— Поїхали в казино! — запропонував Паша, відсміявшись.

Перейти на страницу:

Капранови Брати читать все книги автора по порядку

Капранови Брати - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Щоденник моєї секретарки отзывы

Отзывы читателей о книге Щоденник моєї секретарки, автор: Капранови Брати. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*