Третє Правило Чарівника, або Захисники Пастви - Гудкайнд Террі (полная версия книги txt) 📗
Броган не знав, що затіяв цей Магістр Рал, та це його і не хвилювало.
Д'Хара уклала союз і отримувала накази від Імперського Ордена. Швидше за все це просто спроба зайняти більш високе положення всередині Ордену. Завжди знаходяться такі, хто хоче отримати більше влади, але не бажає зв'язувати себе зобов'язаннями, з цією владою сполученими.
— Добре, нехай буде так. Все одно скоро ніч. Ми підемо на цю церемонію, усміхнемося новоспеченому Магістрові Ралу, з'їмо його частування, вип'ємо його вино і привітаємо від імені Братства. А на світанку залишимо Ейдіндріл Імперському Ордену і підемо по сліду Матері-сповідниці. — Він кивнув сестрі. Лунетта, ти йдеш з нами.
— А як ви її знайдете? — Запитала Лунетта, знову починаючи чесатися. — Матір-сповідницю, пане генерал, — як ви її знайдете?
Тобіас відсунув стілець і встав.
— Вона на південному заході. У нас більше ніж потрібно людей, щоб прочесати там все. Ми її знайдемо.
— Правда? — Відчувши, що її потребують, Лунетта знову вирішила дозволити собі грубити. — А розкажіть мені, як ви її впізнаєте?
— Вона Мати-сповідниця! Як же ми можемо її не впізнати, ти, дурна відьма!
Піднявши брову, Лунетта глянула на брата своїми маленькими очицями.
— Мати-сповідниця мертва. Хіба мертва людина може ходити?
— Вона не мертва! Кухарка знає правду. Ти сама так сказала. Мати-сповідниця жива, і ми її схопимо.
— Якщо те, що сказала стара, бути правдою і чари видимої смерті бути накладені, то навіщо це було зроблено? Поясни Лунетті.
Тобіас нахмурився.
— Щоб змусити людей повірити, ніби вона померла, і дати їй можливість втекти. — Лунетта хитро посміхнулася.
— А чому ніхто не бачив, як вона втекла? Ось тому і ви її не знайдете.
— Припини нести магічну нісенітницю і поясни до пуття!
— Пане генерал, якщо чари видимої смерті були накладені на Матір-сповідницю, то навіщо це робити, якщо потім її кожен міг би упізнати? Ні, магія ховає її і тепер. І ви її не впізнаєте.
— Ти можеш зняти його? Зняти закляття? — Гаркнув Тобіас.
— Пане генерал, я взагалі ніколи не чула про таке чарівництво, хихикнула Лунетта. — Я нічого про нього не знаю.
Тобіас зрозумів, що вона права.
— Але ти розбираєшся в магії. Скажи, як нам її пізнати.
Лунетта похитала головою.
— Пане генерал, для цього треба розплести чарівний кокон, сплетений чарівником. Я всього лише сказала, як діє це заклинання і чому ми теж її не впізнаємо.
Броган ткнув в неї пальцем:
— У тебе є магія. Ти повинна допомогти нам дізнатися правду.
— Пане генерал, стара сказала, що тільки чарівник здатний накласти чари видимої смерті. Якщо чарівник виткав такий кокон, то, щоб розплести його, потрібно знайти нитки цього кокона. Я не можу їх побачити.
Тобіас задумливо потер підборіддя.
— Що це значить — кокон і нитки?
— Метелик потрапляє в павутину, бо не бачить її. Ми бути спіймані в павутину, ту ж, що і інші, тому що не бачимо ниток. І я не знаю, як їх побачити.
— Чарівник, — пробурмотів Броган собі під ніс і вказав на срібну монетку. — Коли я запитав її, чи є в Ейдіндріле чарівники, вона дала мені цю монету із зображенням якоїсь будівлі.
— Палац пророків.
Почувши цю назву, генерал підняв голову.
— Так, так вона і сказала. І веліла запитати у тебе, що це таке. Звідки ти про нього знаєш? Де ти чула про цей Палаці Пророків?
Лунетта знову пішла в себе, і погляд її став відстороненим.
— Коли ти тільки народився, мама розповіла мені про нього. Це бути палац, де чаклунки…
— Відьми, — поправив Тобіас її. Вона на мить замовкла.
— Де відьми вчать чоловіків бути чарівниками.
— Отже, це будинок зла. — Лунетта нічого не сказала, а Броган знову став розглядати монету. — Що мама могла знати про таке мерзенне місце?
— Мама померла, Тобіас. Залиш її у спокої, — прошепотіла Лунетта.
Брат метнув на неї розлючений погляд.
— Поговоримо про це потім. — Він підтягнув пояс, символ свого звання, і розправив розшитий сріблом камзол. — Стара, мабуть, хотіла сказати, що в Ейдіндріле був чарівник, навчений в цьому будинку зла. — Одягаючи червоний плащ, він повернувся до Гальтеро. — На щастя, Етторе затримав її для подальшого допиту.
У цієї баби є ще багато про що розповісти нам. Я це відчуваю.
Гальтеро кивнув.
— Нам краще поспішити до Палацу сповідниць, пан генерал.
Броган зав'язав плащ біля горла.
— По дорозі зайдемо провідати Етторе.
У кімнаті, куди Етторе привів стару і її внучку, на триніжку горіло вугілля. Етторе роздягнувся до пояса, і його м'язистий торс блищав від поту. На столику біля триніжка були розкладені бритви, щипці та інші знаряддя катування. На вугіллі лежали металеві прути; їх кінці вже зачервонилися.
Стара завмерла в дальньому кутку, притискаючи до себе внучку. Дівчинка злякано уткнулась лицем в коричневу ковдру бабусі.
— Ну як? — Запитав Броган. Етторе посміхнувся.
— Нахабства у неї відразу поменшало, коли вона зрозуміла, що ми цього не потерпимо. З єретиками завжди так — вони відступають перед силою Творця.
— Нас трьох не буде якийсь час. Але солдати залишаються тут, так що клич будь-кого, якщо знадобиться допомога. — Броган подивився на розпечені прути.
— Після повернення я хочу особисто почути її визнання. На дівчину мені наплювати, але стара повинна бути жива і мріяти зізнатися в усьому.
Етторе, поклонившись, торкнувся пальцями чола.
— Клянуся Творцем, все буде виконано, як ви наказали, пане генерал. Вона зізнається у всіх злочинах, що зробила в ім'я Володаря.
— Добре. У мене до неї багато питань, і я хочу отримати на них відповіді.
Етторе, закусивши губу, метнув через плече суворий погляд. Стара ще глибше втиснулася в кут.
— Ти порушиш свою обітницю ще до кінця ночі, стара жаба. Як тільки я візьмусь за дівчину, у тебе відразу розв'яжеться язик. Спочатку ти побачиш, що станеться з нею, а потім настане і твоя черга. Дівчинка, скрикнувши, тісніше притиснулася до старої. Лунетта, чухаючи руку, дивилася на них.
— Чи не хочете, щоб я залишилася і допомогла Етторе, пане генерал? Я думаю, мені краще залишитися.
— Ні. Ти підеш зі мною. — Броган подивився на Гальтеро. — Ти молодець, що привів цих двох.
Гальтеро похитав головою:
— Я б не звернув на них уваги, якби вона не запропонувала мені медовий пряник. Щось у її голосі мене насторожило.
Броган знизав плечима:
— Так завжди з єретиками. Вони самі лізуть до нас в руки, тому що вірять у свого господаря. — Він знову перевів погляд на стару в кутку — Але вони втрачають свій гонор, зустрівшись з правосуддям Захисників пастви. Це — дрібна здобич, але ми і цим послужимо Творцеві.
12
Перестань чесатися, — пробурчав Броган. — Люди подумають, що в тебе воші.
На широкій вулиці з величними кленами по боках, чиї голі гілки перепліталися високо над головою, стояли розкішні екіпажі. Дворяни і офіційні представники різних країн виходили з них, щоб пройти решту відстані до Палацу сповідниць пішки.
— Нічого не можу з собою вдіяти, пане генерал, — поскаржилася Лунетта, продовжуючи чесатися. — З тієї хвилини, як ми в'їхали в Ейдіндріл, мої руки бути як в корості. Такого зі мною ще ніколи не було.
Гості Магістра Рала, зрозуміло, витріщалися на Лунетту. У своєму лахмітті вона виділялася, як прокажений на коронації. Вона ж не звертала ніякої уваги на глузливі погляди. А швидше за все вважала, що нею захоплюються. Лунетта не раз відмовлялася від гарних суконь, які пропонував їй Тобіас, кажучи, що її «красотулечки» все одно краще. Вважаючи, що «красотулечки» займають її думки, не даючи проникнути в них спокусам Володаря, Броган особливо й не наполягав. До того ж він вважав святотатством, якщо хтось, зазначений злом, виглядав привабливо.
Зате дворяни і офіційні особи були одягнені надзвичайно розкішно. У багатьох чоловіків бовталися на поясі багато прикрашені мечі, хоча Броган сильно сумнівався, що хтось з них хоч раз у житті користувався цією зброєю. Під хутряними пелеринами дам можна було розгледіти розкішні сукні і дорогі прикраси, блискаючі в променях призахідного сонця. Гості явно були раді запрошенню до Палацу сповідниць, немов прийшли сюди не під загрозою застосування сили. Вони сяяли усмішками і, судячи з усього, горіли бажанням засвідчити свою повагу новому Магістрові Ралу.
