Чарівник Земномор'я - Ле Гуин Урсула Кребер (книги онлайн бесплатно .txt) 📗
— Ось, — промовив Оґіон, подаючи Гедові готову патерицю. — Архімаг вибрав для тебе тисову палицю і не помилився: тис — чудове дерево! А я хотів із цього дрючка наробити стріл для лука, але так буде ліпше. На добраніч, сину мій!..
У Геда не знайшлося слів, щоби подякувати старому магові, тож він просто повернувся і мовчки пішов до свого ліжка. Оґіон подивився йому вслід і тихо, щоб не почув Гед, сказав:
— Вдалого тобі польоту, мій соколе!
Минула ніч і настав холодний світанок. Коли Оґіон прокинувся, Геда вже не було в будинку. Хлопець пішов, не попрощавшись, а натомість залишив чарівну звістку, вирізьблену сріблястими буквами на кам'яному комині. Магічні літери вже почали зникати і Оґіон ледве встиг прочитати Гедове послання: "Я вирушив на полювання".
ПОЛЮВАННЯ
Гед залишив оселю Оґіона ще удосвіта і в зимових сутінках рушив униз до узбережжя. Опівдні він дістався до ґонтського порту. Оґіон дав йому замість розкішного оскільського вбрання міцне зимове взуття, сорочку, шкіряну камізельку і теплу білизну. Але для зимових мандрів Гед залишив собі дорогий плащ, підбитий хутром пелаві. У цьому плащі, тримаючи лише темного тисового ціпка, він підійшов до міської брами. Вартові, що стояли там, одразу збагнули, що перед ними — чаклун. Вони без жодних запитань пропустили Геда у місто і ще довго дивилися йому вслід, доки він не зник за поворотом вулиці, що вела до порту.
На пристанях і в будинку Морської громади Гед намагався знайти корабель, який би прямував на північ або на захід — до Енлада, Андрада, Оранеї. Але скрізь йому відповідали, що жодне судно аж до свята зимового Сонцестояння не вийде із тихої гавані Ґонтського порту. За такої непевної погоди навіть рибалки не ризикують виходити у море. У будинку Морської громади Геда нагодували простим обідом — чаклунам майже ніколи не доводиться платити за їжу. Він трохи посидів у товаристві портових вантажників, матросів і заклиначів погоди, насолоджуючись їхніми розважливими небагатослівними розмовами і тихим жебонінням ґонтської говірки.
Нараз Гедові захотілося назавжди залишитися тут, на до щему в серці рідних землях Ґонту, і зажити поруч із цими людьми простим невибагливим життям. Якби він тільки міг забути про свою магічну силу, що принесла йому стільки злигоднів, і позбутися страху, що й досі невідступно слідував за ним! Але то були лише його мрії. Мета у Геда була іншою. Він не став довго затримуватись у порту, дізнавшись, що жоден корабель не вийде в море, — пішов берегом уздовж протоки на північ від міста. І незабаром добрався до невеликого рибальського селища, де виявилося не так уже й складно напитати човен на продаж.
Суденце продавав старий моряк, котрий до того ж був добрячим пройдою. Посудина завдовжки дванадцять ліктів була наскрізь побита шашелем і подірявлена щілинами, крізь які сочилась вода. У такому човні було небезпечно виходити у море. Та ще й рибалка зажадав надто велику плату, вимагаючи накласти закляття від морської погибелі на нього та його сина. Та це й не дивно, адже рибалки Ґонту не бояться нічого, крім моря.
А втім, правду кажучи, навіть ці закляття, що так цінувалися на берегах північного Архіпелагу, нікого не рятували від штормових вітрів та високих бурунів. Одначе коли закляття накладав досвідчений чарівник, який знався на морській науці, то його чари все ж таки на певний час захищали моряків від небезпек. Накладаючи чари, Гед постарався на совість. Він чаклував цілу ніч і день, працював упевнено і терпляче, не пропускаючи жодної дрібниці. Щоправда, його думки у цей час блукали далекими стежками царства темряви, де причаїлася невловима Тінь. Тож після того, як Гед наклав і закріпив закляття, то відчув страшенну втому. Він переночував у рибальській халупі, лежачи в гамаку, сплетеному з китової шкіри, — вранці від нього тхнуло в'яленою рибою.
На світанку Гед вирушив до бухти біля Північного мису, де старий тримав купленого хлопцем човна. Чаклун штовхнув суденце від берега, і відразу ж крізь щілини у днищі човен почав наповнюватися водою. М'яко та легко, мов кіт, Гед заплигнув у човен і почав за допомогою магічних чар і пари рук вирівнювати покручені дошки та дерев'яні цвяхи, як це колись, бувало, він робив разом із Печварі на Лоу-Торнінґу. Поступово на березі зібрався гурт острів'ян, які зоддалік мовчки спостерігали за його вправними рухами. Вряди-годи до них доносилося тихе бурмотіння мага. Зрештою, Гед зробив усе ретельно і надійно, терпляче припасовуючи кожну дощечку та затикаючи кожну щілинку. Наклавши закляття, Гед поставив замість щогли тисову палицю, яку йому подарував Оґіон. Відтак примоцував до неї дерев'яну рею завдовжки три лікті і напнув виткане з вітру та магічних слів квадратне вітрило — біле, наче сніг на вершині гори Ґонт. Жінки не зводили очей, пильнуючи за його зграбними рухами, і тільки заздрісно зітхали.
Ставши під щоглою, Гед надув чарівним леготом своє вітрило, і човен, легко ковзаючи по морському плесі, вийшов із бухти і взяв курс на Сторожові скелі.
Коли рибалки на березі побачили, як переродився старий дірявий човен, що тепер, немовби чайка, стрімко летів під білосніжним вітрилом, вони радісно закричали, засміялися і почали розмахувати руками, вигуками вітаючи Геда. Озирнувшись на мить, хлопець побачив, як приязно вони проводять його поглядами, з'юрмившись у тіні велетенських Північних Скель, над якими спинаються, сягаючи хмар, засніжені вершини Ґонту.
Гед минув бухту і Сторожові скелі і вийшов у Ґонтійське море, спрямувавши човен на північний захід. Він сподівався пройти повз північні береги острова Оранеї, прямуючи тим самим шляхом, яким прилетів на Ґонт, прибравши подобу сокола. У Геда не було жодного плану, він просто плив назад. Адже, переслідуючи сокола, що день і ніч мчав наперекір усім вітрам, Тінь могла заблукати. І тепер марно намагалася віднайти сліди своєї жертви. Бо й до свого примарного світу вона вже не могла повернутися, не здолавши молодого чаклуна, котрий тепер відкрито плив їй назустріч.
Якщо вже Гедові судилося зустріти Тінь, то він волів, щоб це сталося серед морських просторів. Утім, хлопець достеменно не розумів, чому саме він так боїться зустрітися з Тінню, стоячи на твердій землі. Можливо, цей страх пояснювався усвідомленням того, що морські безодні хоча й породжують бурі та різних чудовиськ, проте не мають нічого спільного зі злом, що зароджується лише на землі. Там, у царстві Пітьми, де колись побував Гед, немає ні морів, ні швидкоплинних річок, ні дзвінких джерел. Смерть не знає води, вона уособлює пустелю. І хоча взимку море також могло бути небезпечним, проте зараз саме його мінливість і непостійність здавалися Гедові тією рятівною соломинкою, яка допоможе йому в смертельному двобої. Навіть якщо він зустріне Тінь тут, думав Гед, то зможе схопити її, і вагою власного тіла потягне потвору в безодню морських глибин, не випускаючи її зі смертельних обіймів. Звідти вона вже ніколи не підніметься нагору. І тоді ціною власного життя він покладе край злу, яке колись випустив у світ живих.
Гед продовжував пливти буремними хвилями, над якими похмуро клубочилися пошарпані хмари. Тепер він обходився без магії і цілком поклався на долю, спіймавши у вітрило свіжий північно-західний вітер. Утім, без магії було доволі важко тримати обраний курс серед розбурханого моря. Але хлопець на це не зважав, пильно вдивляючись у морську далечінь. Дружина рибалки дала йому на дорогу хлібину і дзбанок води, тож, порівнявшись із Камеберською Скелею, єдиним островом між Ґонтом та Оранеєю, він пообідав, подумки подякувавши мовчазній ґонтійці, котра потурбувалася про нього. Усе далі на захід відпливав Гед від крихітного острівця. З неба мжичив дрібний дощик упереміш із мокрим снігом. Навколо не було ані суденця, ані птаха над безмежним морем. Скрізь панувала тиша — її порушували лише рипіння човна та сичання хвиль, що билися об борт. Нічого не змінювалося навколо, лише хвилі невтомно набігали одна на одну і хмари сунули кудись за обрій. Так само, як і тоді, коли він соколом летів, утікаючи з Оскіля. Але того разу він прямував на схід, а зараз тим самим шляхом повертався на захід...
