Моксель, або Московія. Книга друга - Білінський Володимир Броніславович (читать лучшие читаемые книги .TXT) 📗
До своєї статті академік В. В. Седов приклав кілька "малюнків", як він пише, тобто — карт-схем. Нас зацікавив "малюнок 4", що супроводжується наступним підписом: "Розселення слов’ян на початку середніх століть (V—VII ст.)". Ця схема (мал. 4) подається в нашій книзі. Придивіться уважніше до неї. Що цікаво, сучасний російський академік дуже вишукано підводить нас до думки, що в VII столітті в межиріччі Оки і Волги існувала якась ізольована "мерянська археологічна культура". А навколо "мерянської археологічної культури" по всьому периметру жили "фіни і балти". На багато тисяч кілометрів. І, на думну російського академіка, ці таємничі "фіни і балти" абсолютно не мали й не залишили після себе ніякої "археологічної культури". І навіть більше: згідно з В. В. Сєдовим, "мерянська археологічна культура" начебто не мала жодного стосунку до фінської. Сучасний російський академік, як і всі російські "академіки-поденники", пише, не переобтяжуючи себе доказами: "Почалася внутрішньорегіональна взаємодія стороннього населення з аборигенами. Цей процес тривав кілька сторіч і закінчився слов’янізацією балтів і фіномовних жителів" [21, с. 602].
Заява академіка не викликає навіть посмішки. І цього "великороса" зациклило на "московському слов’янстві". Невтямки російському академікові, що вся його "нова теорія" шита старими, гнилими нитками. Тому що його геніальний попередник граф О. С. Уваров знайшов серед тієї "мерянської археологічної культури" монети VII століття. І всі курганні поховання з VII до XVI століття (і далі) абсолютно тотожні, вони належали одному й тому ж етносу. А. за В. Сєдовим, "мерянська археологічна культура V—VII століть", яку він позначив на своєму малюнку, повинна була би бути покрита "слов'янською археологічною культурою". Або хоча б бути перемішаною "протягом кількох сторіч", починаючи з VIII і до XIII століття. Однак нічого подібного серед "мерянської археологічної культури" археологи другої половини XIX сторіччя не виявили.
Новий парадокс від Сєдова! І цей російський академік значно припізнився зі своєю "теорією" слов’янізації. Я вже не кажу про те, що академікові треба все-таки більш шанобливо ставитися до древнього літописця Нестора, який засвідчив факт проживання мері в межиріччі Оки і Волги (без усякої "слов'янізації") на початку XII століття.
Не беріть на себе забагато, добродії!
Знайте міру!
Навіть сучасні російські академіки визнають факт проживання фінських племен від Смоленська і Ладоги до Курська, Орла та Липецька. Щоправда, поки що вони подібне проживання готові визнати, скажімо, до сьомого століття включно. Однак і це дуже цінно. Тому що ви далі побачите, які разючі для "великоросів" висновки зробив у своїх дослідженнях професор А. П. Богданов. Карколомні висновки! І всі вони повністю відповідають "малюнку 4" пана Сєдова. Тільки мова йде про IX—XII століття.
Антропологічними дослідженнями мерянських черепів за дорученням О. С. Уварова займався також професор Ф. П. Ландцерт. Тут треба зауважити, що, направляючи Ф. Ландцертові для досліджень п’ять черепів з мерянських могил, О. Уваров не повідомив професорові район їхньої знахідки. Він бажав свої докази підтвердити антропологічними висновками. Тобто професор Ф. П. Ландцерт, власне кажучи, працював наосліп. Абсолютно незалежно. І ось який висновок зробив ще один російський професор у другій половині XIX століття про черепи мерянських курганів:
"Один череп, як виявляється із порівняння з числами сучасного типу великоруського черепа, цілком тотожний із цим типом. Інші черепи належать зовсім іншому типу — доліхоцефали: це тим паче прикметно, що сучасне населення Київської губернії, за працями Коперницького, є брахіцефалічним" [20, с. 1].
І в цьому випадку не виявлено слов’ян у мерянських курганах.
Однак праці академіка K. М. Бера і професора Ф. П. Ландцерта стали лише першими кроками великої дослідницької роботи антропологів.
Особливо важливу роботу з дослідження мерянських курганів провів професор А. П. Богданов. Він досліджував черепи мерянських могил сотнями. Через це його роботи винятково цінні й містять цілком достовірну інформацію. Його висновки не підлягають подвійному тлумаченню.
На початку праці професор А. Богданов поставив перед собою винятково важливе завдання. Послухайте: "Оскільки щодо Мерян у нас існує порівняно задовільна колекція (черепів — В. Б.), то нам, перш ніж користуватися нею (варто визначити. — В. Б.): 1) Чи була Меря плем’ям більш- менш чистим, тобто чи відповідала вона терміну плем’я в антропологічному розумінні, чи ж становила колективну назву змішаного народонаселення, поєднаного не кревними узами, а побутовими умовами переважно. 2) Якщо Меря була назва змішаного народонаселення, то які елементи антропологічні, тобто які племена входили до складу його, яке можна було вважати на підставі археологічних та інших даних за основне, за корінне, і яке за випадкову або пізнішу домішку. 3) На підставі лінгвістичних і побутових даних, до якого племені найімовірніше віднести основне населення Мері й до яких інші племена" [20, с. 7].
Професор А. П. Богданов повторно проаналізував усі розкопки О. С. Уварова і його колег, переконався сам і переконав читачів, що плем'я меря було корінним і не мало у своєму складі чужої домішки. Для більш повного аналізу професор підключив наявні філологічні дослідження. Дуже ґрунтовно простудіював відому працю M. М. Журавльова "Путівник по Ярославській губернії". Зрештою, дійшов переконливого висновку, що на всій мерянській землі наявна "єдність або споріднення древньої мови, особливо помітне в іменах складних, з чого прямо виводиться, що корінні мешканці цих місцевостей були одного племені або належали до племен споріднених" [20, с. 7].
Уже на цій стадії професор А. П. Богданов зробив дуже важливі висновки про племінний склад мерян. Що особливо цінне: всі його попередні висновки були підтверджені його ж краніологічними дослідженнями. Тут місця для інсинуацій майбутнім "чистильникам" російської історії немає. Всі міркування вчених типу О. А. Спіцина, В. В. Сєдова і таких, як вони, на тлі цілком конкретних досліджень А. П. Богданова перетворюються на звичайну балаканину.
Послухайте професора А. Богданова: "Спостереження над антропологічною фізіономікою встановило, що у Володимирській і Ярославській губерніях, тобто в землі Мерян, зустрічається найчастіше й у більшій правильності той тип фізіономій, що відомий під назвою великоросійського. Щодо мене, то я тієї думки, що центр утворення великоросійського племені в його антропологічних ознаках лежав саме в губерніях Ярославській, Володимирській і почасти Московській і Тверській, де первісне основне плем’я (мерянське. — В. Б.), з якого постали великороси, найменше втратило... свої основні риси" [20, с. 2].
Роблячи свої перші висновки, професор дуже обережно поширював тип "первісного великороса" по території всіх центральних російських губерній. Це цілком зрозуміло. Адже він користувався поки що дуже малою кількістю своїх краніологічних досліджень, спираючись, головним чином, на філологічні, історичні, археологічні тощо матеріали. Наразі йшов процес нагромадження й осмислення такого матеріалу. Висновки — попереду.
Потрібно розуміти: існували історичні факти, які російські фальсифікатори не могли заперечити й проігнорувати. До них належить факт проживання фінських племен у межиріччі Оки і Волги в II—-VIII століттях першого тисячоріччя н. е. Тому видумувалися будь-які схеми, щоб пояснити хоч якусь присутність слов'ян у тій місцевості. До однієї з цих схем і вписується так зване "перетікання слов'ян у Ростовсько-Суздальську землю". Стверджувалося, нібито "перетікання" і відбулося саме в IX—XII століттях. Праці ж археолога
