Моксель, або Московія. Книга друга - Білінський Володимир Броніславович (читать лучшие читаемые книги .TXT) 📗
Ось чому автор вирішив залучити, для ознайомлення читачів, антропологічні праці знаменитого вченого XIX століття професора А. П. Богданова.
Хочу звернути вашу увагу: ВРЕ (третє видання, т. 3, с. 443) визнала А. П. Богданова "одним із засновників антропології в Росії", "організатором перших антропологічних установ і популяризатором природничо-наукових знань”. Він був професором Московського університету (з 1867 рову) і членом-кореспондентом Петербурзької Академії наук з 1890 року. Виходить, і в цьому випадку ми маємо справу з великим російським ученим кінця XIX століття.
Дозволю собі розкрити читачам деякі основні поняття антропологи. Це "...наука про походження й еволюцію людини, формування людських рас і про нормальні варіації фізичної будови людини" [ВРЕ, т. 2, с. 107). На тій же сторінці далі написано: "Антропологія вивчає варіації розмірів і форм тіла за допомогою опису й виміру... Важливими методами антропологічних досліджень є краніологія, остеологія, одонтологія, антропологічна фотографія, зняття відбитків шкірних візерунків долонь і підошовних поверхней стіп, зняття гіпсових масок обличчя" тощо.
Професор А. П. Богданов, вивчаючи мерян, у своїй праці "Курганне плем'я Московської губернії" приділив головну увагу краніологічним дослідженням. А "краніологія" — це наука про будову черепа людини і тварин.
Сподіваюся, читачі добре пам’ятають видатні праці в цій галузі знаменитого радянського вченого М. М. Герасимова і його школи.
Згідно з "Великою Медичною Енциклопедією" (видання третє) і світовими стандартами, людські черепи характеризуються трьома головними типами: доліхоцефалія, мезоцефалія, брахіцефалія — за так званим поздовжньо-широтним індексом черепа. Цей індекс обчислюється по формулі: (поперечний діаметр: поздовжній діаметр) х 100 [17, т 11, с. 481].
Погляньмо, як Медична енциклопедія характеризує ці три характерних будови черепа:
"Брахіцефалія... — короткоголовість, форма голови, що відрізняється високим відношенням показника найбільшої ширини голови до її найбільшої довжини. Обчислюють по формулі: (в:а) х 100, де а — поздовжній діаметр голови від надбрівної точки (глабела) до потиличної (опістокраніон), в — поперечний діаметр між тім’яними точками. Цей індекс, введений у 1842 р. шведським антропологом А. Ретціусом, отримав назву "головного показника". Головний показник застосовують в антропології — для характеристики процесу округлення голови (форми черепної коробки в межах виду сучасної людини). Брахіцефалія майже не зустрічається у викопних гомінідів, не належних до виду Homo sapiens, себто у неандертальців, синантропів і пітекантропів. У сучасної людини Брахіцефалія характеризується індексом 81,0 і вище" (17, т. 3 с. 372).
Саме брахіцефальні черепи, згідно з дослідженнями антропологів, характерні слов’янським племенам, зокрема — українцям.
"Доліхоцефалія... — довгоголовість; значна перевага поздовжнього діаметра мозкового черепа над поперечним. Термін уведений в антропологію в 1864 р. А. Ретціусом... Головний показник (відношення найбільшої довжини голови до її ширини при Доліхоцефалії (за міжнародною згодою краніологів у 1886 р.) коливається між 55—74,9" [17, т. 7, с. 452].
Доліхоцефалія за старих часів була властива фінським племенам, що жили на території сучасної Московії: від Липецька, іуди і Смоленська до Білого моря та Закам’я.
"Мезоцефалія... — проміжна між брахіцефалією і доліхоцефалією форма голови, що характеризується величиною головного покажчика від 76 до 80,9 у чоловіків і від 77,0 до 81,9 у жінок. М(езоцифалія) зустрічається в представників окремих рас і етнічних груп, які населяють усі континенти, за винятком Австралії" [17, т. 14, с. 482].
Після того як ми познайомилися з деякими поняттями медицини й антропології, звернемося до робіт російського професора Анатолія Петровича Богданова (1834—1896). Праця "Меряни з точки зору антропології" написана професором і видана в 1879 році; інша — "Курганне плем’я Московської губернії" — написана й видана значно раніше, у 1865 році, й опублікована в 3-му випуску "Московських Університетських Відомостей". А оскільки "московське курганне плем’я" є лише частиною мерянського племені й усього фінського етносу, то ми вивчимо спочатку загальне, а за ним — часткове. Тим паче, що "московська частка" абсолютно тотожна "мерянському загальному".
До речі, коли ми говоримо про науку антропологію та її розділ — краніологію, повинні розуміти, що мова йде про дуже авторитетну світову науку без знань якої дуже важко заглядати в минуле. Саме антропологія дозволяє розставляти остаточні крапки в дослідженні минулого.
Пропоную уважно розглянути працю А. П. Богданова "Меряни з точки зору антропології". На самому початку її професор пише:
"Із-поміж усіх доісторичних мешканців Росії (мається на увазі територія корінних московитів. — В. Б.), Меряни найбільш опрацьовані й дослідженні як у сенсі археологічному, так і побутовому завдяки класичному дослідженню графа О. С. Уварова. Близько 8000 курганів розкопано було графом Уваровим і покійним Савельєвим, і розкопки ці подали багатий матеріал для пізнання мерян у всіх сенсах, крім антропологічного..." [20, с. 1].
В який раз переконуємося, як високо оцінювали російські вчені в XIX столітті "класичні дослідження” графа О. С. Уварова мерянської землі і мерянських племен. Подібні оцінки давали вчені всіх наукових напрямків, так чи інакше дотичних до розкопок. "Класичними" дослідження О. С. Уварова визнавали історики (М. І. Костомаров, П. Н. Погодін, Д. О. Корсаков і десятки інших), археологи (Л. П. Сабанєєв, А, І. Кельсієв, К. Н. Тихонравов, Я. А. Ушаков та інші). антропологи (К. М. Бер, Ф. П. Ландцерт, А. П. Богданов та ін.). Саме антропологи Бер, Ландцерт і Богданов провели антропологічні дослідження черепів із мерянських могил і підтвердили достовірність висновків О. С. Уварова.
Так, академік К. М. Бер, практично перший антрополог Росії, дослідивши на прохання О. С. Уварова два мерянських черепи з курганів села Доброва Володимирської губернії, зробив такий висновок:
"Порівнюючи ці черепи з тими, які є у нас в анатомічному музеї, мені здається досить імовірним, що вони належать татарському племені. Найбільшу вони мають подібність із черепами Казанських татар, що є у цьому музеї, тому що вид їх і розміри майже зовсім однакові. Слід, однак, зауважити, що основа черепів деяких татарських племен доволі близька до черепів фінських племен, тоді як основа черепів інших татарських племен дуже мало різниться від монгольських, наприклад, Ногайців, Киргизів та інших. Із цього можна було б припускати, що прислані черепи належали якому-небудь фінському племені... Тому що в згаданих черепах не помітно зовсім ніяких ознак монгольського походження, і якщо вони й належать татарському племені, то такому, яке змішалося з фінами..." [20, с. 1].
Це був перший випадок дослідження двох конкретних черепів з мерянських курганів. Абсолютно незалежний експерт, російський академік XIX сторіччя в досліджуваних черепах не виявив найменших ознак слов’янського походження. Ще раз нагадую, що головною ознакою належності черепа слов’янському племені є його брахіцефалія (широкоголовість). Тобто поздовжньо-широтний індекс слов’янських племен характеризується переважно цифрою понад 81. У той час як досліджувані академіком К. Бером черепи мали головний покажчик у межах 55—74. І не вище! Черепи були доліхоцефальні (довгоголові).
Другий висновок, що напрошується з досліджень академіка К. М. Бера, — це висновок про подібність і спорідненість мерянського (фінського) і булгарського (татарського) етносів. Дуже цінне й корисне визнання. Тому що зайвий раз засвідчило проживання цих племен (народів) по сусідству багато сотень років. Тобто фінські племена жили поруч із булгарами ще на початку першого тисячоріччя. А можливо, і раніше, зовсім випадково під час роботи над цим розділом книги мені до рук потрапила стаття сучасного російського академіка В. В. Сєдова під назвою "Етногенез ранніх слов’ян". Ця праця В. В. Сєдова була заслухана в листопаді 2002 року на засіданні президії РАН. Що цікаво: навіть не бажаючи цього, російський академік своєю працею повністю підтвердив думки свого давнього колеги академіка К. М. Бера — зокрема, і археолога О. С. Уварова — у підсумкових висновках. Хоча зрозуміло, що ціль роботи сучасного московського академіка полягала в іншому. Вони ж і нині, навіть у сні, уявляють себе слов’янами.
