ДО ЕР. Вибране - Кіяновська Маріанна (книги регистрация онлайн txt) 📗
Тут можно читать бесплатно ДО ЕР. Вибране - Кіяновська Маріанна (книги регистрация онлайн txt) 📗. Жанр: Разное. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
«Будь собою, поки…»
Будь собою, поки
війни твої малі,
Сірі твої полки
стигнуть в сирій землі,
Сльози твої скупі
стануть іншими там,
Де ти король собі,
а не своїм полкам,
Тож якщо ти король
і якщо ти мудрець.
Ти, зігравши цю роль,
не зійдеш нанівець,
І опинишся тут,
а пізніше аж ген,
Давши лік від облуд
для колін і племен,
Бо якщо ти мудрець,
війни твої малі
Відпокутує мрець
насінині в землі.
Будь собою, поки
не опинишся тут,
Сірі твої полки
поміж бруду й облуд…
«Вишиватиму шовком шрами твоїх знамен…»
Вишиватиму шовком шрами твоїх знамен.
Помандруєш крізь битву, хапаючи тілом вітер.
Опадатиме плащ із пологих твоїх рамен,
І шолом обпече понад шляхом навислі віти.
Дишеш потом коня. Протопростір вбере серця
В передгроззя польоту, в жагу нависання леза…
Так буває спочатку, коли ще немає кінця —
Перед присмерком битви, допоки земля твереза.
Вишиватиму шовком, а нитка ж така тонка!
Знову губи пошерхли від страху з моєї вежі…
Схарапуджений кінь залишає сліди вовкам —
І лякають ворон золоті язики пожежі.
«Ти прозорий, як я. Ти щоразу приходиш сюди…»
Ти прозорий, як я. Ти щоразу приходиш сюди.
Я вже вмію тебе відчувати між нами і ними.
Ти іще молодий — так, як гори були молодими,
Доки їх не навчили вмирати міста і сади.
Ти молодший, ніж я, — і тотожний котромусь із трьох.
Я не можу збагнути твого повсякденного міфу:
Ти ж не камінь лишив двійникові своєму, Сізіфу.
Що тебе воскресить? Хто нас вигадав, майже як бог?
«Зненацька знерухомлені ліси…»
Зненацька знерухомлені ліси
Пускають корінь в землю, зела — в небо,
Вдивляються в безодні, і за себе
Благають Бога. Їхні голоси —
Як сотні їхніх тіл, як сотні втеч,
Як сотні сотень крил, що понад ними…
А хмари — всюдисущі й невловимі —
Лякають зела холодом предтеч.
«Віруй, що світ цей білий — стрімкий, як вежа…»
Віруй, що світ цей білий — стрімкий, як вежа.
Мукою пахне у лісі. Воями. Кіньми.
Спалення відьом. Довга, як смерть, пожежа.
Душі підперто звугленими коліньми.
Віруй, що бог, як вершник, спішиться раптом.
Стане на попіл босим. Дівчина встане.
І заридає кров'ю посліпла варта.
Дим вознесеться в небо — і там розтане.
«Я сьома сама. Наді мною — світила світів…»
Я сьома сама. Наді мною — світила світів.
І краплі дощу — не зупинені і недожиті.
Я стигла, як магма, і я випромінюю спів,
Розмірено й вільно читаючи знаки санскритів.
У мовах таємних — порожня, як дар, голизна,
Жага кришталева присутності, ніби печалі.
Я сьома сама, а по сьомій ввірветься струна —
І трісне плато, як розгорнуте тіло скрижалей.
«Скорочую вічність між нами на тричі по три…»
Скорочую вічність між нами на тричі по три.
Багаття під ранок поволі освітлює плечі.
І знаю, що в полі судомної тої пори
Не буде ні Бога, ні птаха з очима Предтечі.
Тому — перехрестя. Я вірю, що ти — звідусіль
Прийдеш, щоб ступити на землю, роздерту на душі.
Бредеш — і з торбини по краплі розхлюпуєш сіль —
Єдину надію потопом надтятої суші.
Скорочую відстань, та ти мене, мабуть, минеш,
Як вітер минає пустелю — то тиху, то спраглу…
Люблю тебе, рідний, — тобі осіянна, і все ж
Тамую любов, щоб не відав, як я тебе прагла…
«За стільки років — тільки два листи…»
За стільки років — тільки два листи
Із голосами, що належать мертвим.
Я ж ящіркою був, і я не встиг
Підвалини долонями підперти.
Жага опівдні западала в кров.
Були дві жінки, і обидві — грона.
Солодкість їх п'янила, як любов.
А та, що третя, — тиха й безборонна.
Опівдні бджоли падали на віск.
І камінь був розхристано-гарячим.
А третій жінці бракувало сліз,
Тож я її — удруге — не побачив.
Вона пішла — і зникла назавжди
В світах, де не надписують конвертів.
А я тепер відшукую сліди —
Підвалини долонями підперти.
«Відчитаю світи із долонь пташенятам і птицям…»
Відчитаю світи із долонь пташенятам і птицям,
Відшепочу сліди замовлянь на незбутих стежках.
Я не вмію мовчати, допоки росте кам'яниця,
Укорінена в землю, як серце вкорінене в страх.
Кожен скаже по рисці, і кожному риска воздасться.
І спочинуть у морі усі, хто спочити не встиг.
То неправда, що жах, то неправда, що тихе нещастя
Проклинає прокльоном і гусне, як туга святих.
Я любитиму знову, допоки любити зумію.
Я шукатиму шляху до Бога кудись між сонця.
Але маю печаль, як опівночі мала надію
Зцілувати сльозу із єдиного твого лиця.
Похожие книги на "ДО ЕР. Вибране", Кіяновська Маріанна
Книги похожие на "ДО ЕР. Вибране" читать онлайн бесплатно полные версии.
