Важко бути іншим або історія мого життя (СИ) - Гаврилюк Мар'яна (книги бесплатно без регистрации TXT) 📗

– В мене з’явилася ідея.

– Яка? – поцікавилися ми з Євою, він нічого не відповів, а просто почав роздягатися.

– Ну хто зі мною? – поцікавився він.

– Ні дякую я не хочу танцювати стриптиз перед стариганами, – відповіла йому Єва.

– Який ще стриптиз, облиште ви знаєте що я насправді мав на увазі, – сказав Джек з усмішкою на обличчі.

– О, ні Джек навіть не думай на вулиці ще холодно і сезон для купання ще не відкрили, – відповіла я.

– Ага, Мері права. – Погодилася Єва.

Не встигла я сказати ще декілька слів як Джек схопив мене за талію закинув на плече і побіг до океану, я пручалася як могла кричала на все горло, але схоже йому було все одно він міцно схопив мене і не відпускав. З далека я чула сміх Єви вона сміялася так, що напевно було чути аж до екватора. Я припинила кричати бо це було марне діло, аж раптом я здригнулася коли Джек нарешті мене відпустив, вода і справді була холодною. Винирнувши я намагалася вибігти на берег але цей божевільний хлопець не дав мені це зробити, і почав бризгатися водою і сміятися у відповідь йому, я теж почала бризгатися, Єва стояла на березі і сміялася з нас, раптом ми одночасно перестали це робити і поглянули один на одного хитрими очима. В нас зародилася ідея.

– Хей Єво! – обізвалася я. – Не хочеш приєднатися до нас?

– Ні дякую мені і тут добре.

– Джеку! – звернулася я до нього, – ти думаєш про те саме що і я.

– Можливо, – відповів він.

Мить і ми блискавками рванули з місця і почали бігти до Єви. Вона зрозуміла наші лихі наміри і теж почала бігти.

– Ви мене живою не візьмете! – кричала вона нам у слід.

– Ага, це ми ще побачимо! – весело із зухвалою усмішкою відповів Джек.

Ще мить і ми її наздоженем, але я вже задихалася і хотіла відступити, аж раптом, так Джек все ж таки наздогнав Єву. Міцно схопивши її Джек побіг до води. Я пішла за ними, нам було надзвичайно весело, ми голосно сміялися. Прохожі дивилися на нас як на божевільних, а якась бабулька навіть перехрестилася побачивши нас.

– Ну що Єво круто правда, – з насмішкою промовила я, – так освіжає.

–Так, д…дуже, – тремтячим голосом відповіла вона.

Джек нічого не говорив лишень сміявся.

Порозважавшись ми вилізли на берег тепер нам було не так весело. Ми тремтіли від холоду закутавшись в рушники.

Джек посидів кілька хвилин біля нас закутавшись в рушник а потім пішов кудись, не пройшло й трьох хвилин як він повернувся і приніс дрова і різні гілляки. Трішки пововтузившись з ними він розвів багаття.

– Ви погляньте який від добрий – промовила я – багаття розвів.

– Хех, розваги розвагами, але багаття нам знадобиться я не хочу щоб ви захворіли.

– Ви погляньте, як це мило він не хоче щоб ми захворіли, – сказала я.

– Так, не хочу, тому грійтеся і дайте одягу нехай висохне, – турботливо відповів він, – в нас ще в планах одне місце яке ми не відвідали.

Стягнувши з себе мокрий одяг ми дали йому висохнути, залишившись лишень у спідньому закутавшись в рушники ми сиділи біля багаття і грілися. Проминуло декілька хвилин сонце майже сідало, тому нам потрібно було поспішити щоб не прогавити прекрасне видовище, я перевірила одяг він майже висох, тому вирішила одягнути його, Єва послідувала за мною і теж почала одягатися. Ще декілька хвилин і ми вже зібрали свої речі і попрямували до нашої останньої на сьогодні зупинки. Це був старий покинутий маяк ним вже давно не користувалися, за кілька метрів від нього збудували новий, а цей так і не знесли, тому він сидів і сумно дивився на море, ніби згадуючи ще ті дні коли він працював і допомагав кораблям в погану погоду знайти причал. Це місце вже заросло бур’янами і чагарниками, але до нього ще можна було добратися по вузенькій стежинці. З нього було добре видно захід сонця саме тому ми й вирішили піти туди, щоб насолодитися цим видовищем. Маяк був замкнутий та ізольований від небажаних гостей, але ми знали таємний вхід в нього, тому це не було для нас проблемою. Ми проникли в середину маяка, пішовши по вузеньких сходах ми добралися до нашого місця. Добре влаштувавшись ми дивилися в моську даль і захід сонця, з маяка відкривався гарний вид на це все. Джек ввімкнув спокійну музику ми сиділи і слухали її, кожен думаючи про своє…

Нарешті сонце зайшло за горизонт стало зовсім темно і прохолодно.

– Як же прекрасний наш світ, – тихенько промовив Джек.

– Так – погодилися ми.

– Сонце вже сіло, здається мені вже потрібно йти додому – повідомила я до друзів.

– Та облиш всього лишень восьма година вечора – відповів мені Джек.

– Так, але мені здається нам потрібно вирушати.

– Я погоджуюся з Мері потрібно вже іти холодно стало.

– Ну гаразд, – промовив Джек. – ходімо.

Зібравши свої речі ми повільно рушили додому. Сміючись по дорозі згадуючи наші сьогоднішні пригоди.

– Ну все бувайте, до понеділка нехай щастить.

– Бувай Мері.

– Бувай.

Я була втомлена тому навіть не повечеряла, привітавшись з мамою, я пішла до своєї кімнати і лягла спати.

Розділ 3

Цього ранку була похмура погода, дрібненький дощик капав цілий день, добре, що це була субота. Сьогодні я залишилася вдома і вирішила попрацювати над новою мелодією до пісні. Увімкнувши спокійний інді-рок я почала працювати, він завжди мене надихав.

Попрацювавши над мелодією я втомилася, тому спустилася на кухню запаслася їжею і попрямувала назад в свою кімнату, і тут мене зупинила мама.

– Ти що, цілий день в кімнаті просидиш?

– Ем… ну так, на дворі похмура погода, що ще робити?

– І що збираєщся там робити цілий день, знову свої серіали дивитися?

– Так.

– А уроки.

– Завтра напишу.

– Ну-ну дивись мені…

І тут нашу «милу» розмову перервав телефоний дзвінок. Я скористалася цим моментом і швидко помчала в кімнату. Зручно вмостившись, почала дивитися серіал «в попередніх серіях….». Я вже розслабилась та почала насолоджуватись моментом, аж раптом мамин голос повернув мене в реальність.

– Я відійду на деякий час, добре? – двері кімнати відчинилися і увійшла мама.

– Добре.

– Я маю піти по справах. Думаєш, що краще надягнути сукню чи брюки?

– Так, щось тут не так.

– Мері!

– Брюки, в таку погоду тільки брюки.

– Добре.

– А куди ти збираєшся? – поцікавилася я.

– Мене запросили на побачення, – всміхаючись відповіла мама.

– Ого це ж чудово, вітаю.

– Ха-ха дякую, ти залишайся вдома і ніяких вечірок.

– Облиш мам, ти ж знаєш мене, я на таке не здатна максимум, що я буду робити - так це ввімкну на повну рок і буду стрибати на ліжку, або просто буду дивитися серіали.

– Ну гаразд, я ще на всяк випадок зателефоную дізнатися як в тебе справи.

– Добре.

Проминуло десь годин дві, як мама нарешті подзвонила дізнатися як живе її донька. Я відповіла, що все добре. Додивившись ще одну серію, мені стало нудно і я лягла спати.

Прокинулася я вже в неділю. Розплющивши очі, я дивилася на стелю десь хвилин п’ять і думала: « Де я, який це день, емм вже пора до школи» . На годиннику була сьома ранку, вранішнє сонце ледь-ледь пробивалося у вікно. І чому я так рано прокинулася? Погода була похмура, хмари весело пливли по небу.