Історія України-Руси. Том 9. Книга 2 - Грушевський Михайло Сергійович (книги без регистрации бесплатно полностью .TXT) 📗
Додав ще про цісаря: він виступає посередником перед царем, а сам безнастанно помагає Янові-Казимирові.
Писар пригадав, що гетьманські посли ті що були в Вильні-“Григорій Гинмар 7) з товаришами”, не одержали від московських уповажених ніякого звідомлення про ухвали комісії коли їх відправляли до гетьмана; те що гетьман знає про всі ухвали, знає з листів отриманих з Польщі від приятелів-і тепер Виговський пересилає їх цареві 8).
В сепаратнії розмові Виговський оповів Лопухину, що Ракоцій доручив йому намовляти гетьмана виступити посередником між царем і шведським королем, щоб їх помирити; Виговський просить дати се знати цареві, коли б була на те нагода. Також переказує йому дещо про Старий Бихів.
Другого дня, 19 н. с., гетьман відправив Лопухина з грамотою до царя; в ній повторяв запевнення своєї вірности й готовости служити, а далі подавав такі відомости:
Султан турецький велів усім ордам бути готовими на війну. Козацькі посли повернулися з Криму, теж привезли відомість, що вже третій наказ вийшов від хана, аби всі орди були готові, тільки не знати, куди мають іти; “дехто каже, що похваляються йти на тутешні українні, і на инші пограничні волости”, тому цар мусить показати велику обережність на пограничу, бо звичайно Татари де-инде чутку пускають, а де-инде бють.
“Ляхи своїх старих хитрощів і неправд не хочуть лишити: уже після з'їзду (виленського), випавши з Камінця вирубали город Калюс 9) і на инших місцях, коло Бару не мало християн побили. А тепер знову в Пинськім повіті монастирі попалили, православного архимандрита лещинського отця Йосифа замалим не вбили, а ченців його таки всіх побили на смерть, тільки сам він ледви втік, за помічю божою. Також по иншим місцям чинять християнам (православним) ріжні кривди, і нашу православну віру зневажають. І ми видівши такі їх неправди вже почали збирати військо до пограничних людей: кільком полкам веліли рушитися против них” 10).
Все се робить таке вражіннє, що поставивши на карту спільний з Ракоцієм похід на Польщу, гетьман і його однодумці старалися притишити всякі можливі непорозуміння і розходження з Москвою, щоб не сполошити сього пляну.
Примітки
1) Акти посольства в Актах Ю. З. Р. VIII с. 385 дд.-на жаль з копії сильно знищеної.
2) Текст звідомлення в сім місці неясний.
3) Копія в сим місці сильно потерпіла, і текст не дуже ясний, але в головнім зміст не викликає сумнівів-Акты ЮЗР. VIII с. 392.
4) Се ім'я пропало, але його можна зміркувати з розмови 18 січня, с. 393.
5) імя місяця пропало, але очевидно, що се грудень.
6) Були може названі ще якісь містечка, але се місце зіпсоване; замісць Калюса в друкованім Кальник, але судячи з листу гетьмана (нижче), треба думати, що се Калюс. “Чернецы” мб. Черніївці.
7) так надруковано, але викликає сумніви.
8) Ся частина звідомлення знищена до непізнання, я приблизно реставрую зміст, наскільки можна його відгадати.
9) Надрук.: На Люз.
10) Акты VIII с. 392-5.
ШВЕДСЬКІ ПІСЛАНЦІ -Т. ҐАРШОВЕН, ВЕЛІНҐ, РОЗМОВИ З ВИГОВСЬКИМ І АВДІЄНЦІЯ. ВЕЛІНҐА ВІДПРАВЛЯЮТЬ З НІЧИМ-ЙОГО ПОЯСНЕННЯ В СІЙ СПРАВІ, ПОЯСНЕННЯ ВИГОВСЬКОГО І ПУФЕНДОРФА, СПРАВА “РУСИ ДО ВИСЛИ”, ПОСОЛЬСТВО ДОРОШЕНКА ДО ШВЕДСЬКОГО КОРОЛЯ. ХВИЛЮВАННЯ КОРОЛЯ, ЙОГО ЛИСТИ З ЛЮТОГО 1657.
Сі настрої відбилися мабуть і на незвичайно здержливім прийняттю, яке стріло так довго проєктоване, так довго сподіване посольство шведського короля. В двадцятих днях січня добився до Чигрина його післанець, Том Ґаршовен з листом не знати котрим: він не заховався, але судячи з відповіди гетьмана не містив нічого більшого над попередні запевнення, що Карло-Ґустав має велике бажаннє війти в формальний союз з козаками, і при першій можливости його посольство з'явиться у гетьмана. Але на той же час наспів з Семигороду і Ґотард Велінґ, як повномочний посол для договору 1), і скоро помітив, що український уряд під сю хвилю зовсім не хоче входити в формальний союз, хоч і не жалує запевнень приязни. Виговський поспішив виправити Ґаршовена з нічого не значущим листом гетьмана: не згадуючи про приїзд Велінґа, гетьман запевняв Карла-Ґустава, що проволоки з посольством, через неможливість переїзду, нічого не зміняють в приязних настроях: український уряд твердо стоїть в своїх обіцянках і додержить їх до моменту, коли явиться можливість формального договору. Тома Ґарсона (так), дворянина королівського, радо прийнято і негайно відправлено, щоб його місія не потерпіла якоїсь шкоди; коли явиться можливість безпечнішого приїзду і від'їзду для королівських послів, вони також як найскорше будуть відправлені. “Взагалі в. к. в. не буде мати ніяких причин скаржитися на яку небудь змінність з нашої сторони-бо ми самі не любимо ніяких непевних людей (непостійної вірности), в. к. в. знайде в нас щирість відповідну мужам, що цінять своє честне імя” 2).
Тільки виправивши сього післанця, 28 січня, Виговський війшов в переговори з Велінґом. Але побачивши, що до козацьких претензій на Західню Україну він не має точних і ясних позитивних директив від свого короля, Виговський взяв се на раду, і рада старшини ухвалила стриматися від союзного трактату, поки шведський король не дасть виразної згоди признати за козаками право на західні землі і на все, що вони в сій війні здобули (розумій в Західній Україні і на Білоруси).
Сам Велінґ так се описує в реляції королеві:
“Того самого дня (по приїзді) 3) я зараз же привитав п. писаря Виговського і він просив у мене короткої розмови перед авдієнцією. Я з повною готовістю на се погодився, заявивши, що маю виразний наказ війти з ним як з високим міністром в цілком довірочні зносини. Але за кілька годин він мене перепросив, що не може зо мною побачитися, тому що зайшли важні справи і не дають йому сеї змоги. Другого дня по тім визначив мені авдієнцію гетьман і обмінявшися чемностями (curialien) запросив мене до столу, як се у них прийнято. При сім обіді було спомянуте з похвалами імя й діла в. кор. вел. Але що гетьман живе просто і мізерно, так що в тім же покою де він дав авдієнцію він їсть, спить і всю свою фамілію при собі має 4), я не мав змоги виложити своє, і тільки в загальних виразах запевнив прихильність в. кор. вел. і щире бажаннє оберегати інтереси Запорізького війська і все що може служити забезпеченню сеї держави 5).
“Те саме висловив і гетьман-що він присяг богові ніколи від сеї приязни не відступити, та просить і остерігає в. кор. в. не давати себе переконати брехливим Полякам і не входити з ними в ніякі союзи. Кілька разів при тім гостро закляв, щоб їх бог знищив і викорінив. А я запевнив, що в. к. в. ніколи ні в гадці не мали сього, тим менше не війдете в довірочні відносини і трактати з таким кривоприсяжним народом, і се йому було приємно і мило.
“Другого дня я чотирма наворотами просив у Виговського розмови, але він кожного разу відмовляв ріжними вимівками, і я зрозумів, що він се на те робить, аби я з тим Скотом (Ґаршовеном), присланим з листом від в. к. м., не міг повідомити в. в., що хоч вони й бажають добрих відносин і приязни, але входити в альянси або в твердий союз до сього часу ще не рішились-як я то поволі виміркував. Через те вони дуже приспішили виїзд того Скота Тома Ґаршовена, а мині виразно дали зрозуміти, що мені нічого нетреба писати при сій нагоді до в. вел., чому я й покорився і не став далі наставати 6).
“По двох днях він (Виговський) запросив мене на переговори, і я ні трохи не загаявся, зараз ставився, наговорив йому компліментів, привитав від в. вел., обіцяв усяку ласку-бо мовляв ваше величество певні, що він візьме до серця сю спільну справу і зробить все що може послужити щирому союзові й приязни. Виговський відповів коротко, що завсіди був вірним слугою і приятелем в. вел., і ви можете бути певні, що таким лишиться до свого кінця. Далі просить мене, щоб я цілком щиро виложив доручене мені від в. вел.-бо у них не прийнято довго трактувати. Тоді я докладно представив йому, як в. вел. завсіди ставився прихильно (до них), не тільки задля старої приязни яку вони підтримували з Короною Шведською, але і з огляду на ту довірочну кореспонденцію, яку вони вели весь час з в. вел. В. вел-во тримаючи в своїй протекції їх інтереси за таку їх вірність, постановив не тільки продовжувати сі старі приязні відносили, але й заключити більш формальний союз, тим більше, що обставини складаються так що для обох держав (beyder stats) він дуже потрібний.
