Українські традиції - Ковалевський О. В. (читать книги полностью без сокращений txt) 📗

Із усього цього видно, що слов'яни у язичницькі часи поклонялися водним божествам, прикликали їх у своїх клятвах на підтвердження даного слова, шлюбної обітниці тощо, очищалися водою як стихією священною, вмивалися над водою, приносили водним божествам у жертву вінки із квітів, їжу, гроші, півнів, навіть живих людей і вірили у пророчу силу водних божеств.

Подібним до води був також вогонь як первісна стихія, як божество для поклоніння. В цьому переконуємось із слова Христолюбця, який пише про те: «И огневи молятся, зовуть його Сварожичемь». Служіння вогню здійснювалось у найважливіші річні свята, якими були Коляда і Купало, в цей час палили вогнища, співали, танцювали біля вогню і стрибали через вогонь для очищення.

Святилища гірські та лісові

Верхів'я гір, скелі і камені вважалися помешканням божества, і тому вшановувались як священні місця богослужінь, на них знаходились кам'яні жертовники, сліди яких до цього часу в багатьох краях знаходимо. Ліси, гаї, дерева також вважалися житлом богів. В лісах, дібровах, заповітних гаях чи біля окремих дерев, особливо старих, поклонялись божеству. Так, Костянтин Багрянородний говорить (De administrando imperio 9) про богослужіння руських язичників: «Приходя на островъ св. Георгія, русины совершали жертвоприношенія подь великимъ дубомъ». В Уставі Володимира про церковні суди говориться про тих: «кто молится въ рощеньи»; а у Іпатіївському літописі згадується про службу біля куща.

Подібна служба була і в інших слов'ян. Вона здійснювалась під окремим деревом (дубом, липою, ліщиною), чи в діброві, чи в заповітному гаю, який звичайно називався раєм [157], де дерева святилища були відділені огорожею, за яку нікому, окрім жерців, не дозволено було переступати. Здійснення служби доручалось жерцям і складалось з молінь, принесення жертв та ворожінь.

Городища

Городища належали також до святилищ, призначених для жертвопринесень та язичницьких обрядів, вони були переходом від простих жертовників до храмів. Як язичницькі пам'ятники вони заслуговують особливої уваги. Городищем (городиськом) звався давній валовий насип, вигнутий правильною дугою чи під кутом на ціле коло чи півкола. Іноді обведений він довкола чи з одного боку не ровом, а іншим подібним насипом, чи навіть багатьма насипами. В середині городища мають впоперек від 10 до 80 шагів, висота валу буває від 3 до 20 шагів. Багато таких городищ мають один чи два входи і покладені на скаті гори над водою, чи при злитті двох потоків, а на думку відомого старожитника Зоріана Ходаковського [158], повинні мати поблизу урочища з назвами богів чи речей, які мають відношення до язичницької служби.

Такі городища розкинуті по багатьох слов'янських країнах, особливо біля північного підніжжя Карпат, у нас в Галичині і всій землі руській, хоч і не на кожній милі, як те припускав Ходаковський.

Розкопуючи городища, знайдено багато попелу, вугілля, недотлілих головешок, кісток і рогів тварин, черепків розбитих глиняних горщиків, а також ножі, стріли, прикраси до одягу з бронзи, срібла, золота та ін. і навіть кам'яні основи вогнища чи жертовника. Все це доводить, що городища були місцями здійснення язичницьких обрядів жертвопринесень чи спалення мертвих, котрі також мали характер жертвопринесень; взагалі городища мали богослужебне значення, хоча не можна визначити, яким саме служінням вони були присвячені і які саме обряди в них здійснювались.

Відомості про язичницькі храми

У слов'ян були також для богослужінь створені храми, капища чи контини, в яких стояли ідоли, перед ними приносились жертви. Храми були присвячені найвищим небесним божествам. Про храми Святовита, Радогоста та ін. божеств, які обожнювались у Ретрі, Арконі та Щеціні, вище вже згадувалось, тут наводимо свідоцтва про північних чи руських слов'ян.

Найдавніша звістка про язичницькі слов'янські храми належить арабському письменникові Масуді. У його Золотих Луках читаємо про них такі рядки: «Були у землі Слов'янській священні будівлі. Одна з них знаходилась на горі, одній з найвищих, як кажуть філософи. Та будівля славна своєю архітектурою, камінням різних порід і кольорів, отворами зверху будов, зробленими в них для постережень точок сходу сонця; коштовним камінням, що в ній зберігається; знаками, на ній зображеними, що показують майбутні діла, події, напророковані тим коштовним камінням перш ніж вони трапились; звуками, що лунають вгорі будівлі; і, нарешті, тим, що трапляється з людьми, коли вони чують ці звуки. Друга будівля була побудована одним з царів на Чорній горі, оточеній чудотворними водами різного кольору і смаку, цілюща сила яких скрізь відома.

Та є у них великий ідол, що зображає Сатурна (?) у вигляді старця.

Ще одна з будівель знаходиться на горі, оточеній морською затокою; вона побудована з мармуру і земного смарагду. Посеред будівлі знаходиться великий купол, під яким стоїть ідол, а навпроти нього інший, що зображає діву. Побудову того храму приписували мудрецю, що колись давно жив між ними». Про храми руських слов'ян згадують лиш коротко літописи, митрополит Іларіон та Київський патерик. Найдокладніші відомості про руські язичницькі храми наводить Скандинавська повість (Сага) про Олава Тригвесона: «Олавъ, – сказано там, – ?здилъ всегда къ храму съ княземъ Владиміромъ, но никогда не входилъ в него, а стоял предъ дверьми, когда Владиміръ приносилъ богамъ жертвы». Ці свідоцтва доводять переконливо, що у слов'ян існували особливі храми для богослужінь.

Будова і положення храмів

Всередині храм розділявся на дві частини, тобто передню частину і власне святилище, котре інколи розташовувалося посередині храму. Святилище відділялось від передньої частини храму чотирма стовпами і розкішними завісами, спущеними до землі. (Saxo Gram. 837. 838). Головний ідол займав у святилищі перше місце, посередині, а навколо нього розміщені були інші ідоли і священні речі. Передня частина храму була, очевидно, просторішою. Стіни – прикрашені різьбленими зображеннями священних предметів, рогами звірів, багряними тканинами та ін. Різьба була як по внутрішній, так і по зовнішній стороні стін, іноді опукла і розфарбована. Зображення представляли богів і богинь, людей, птахів, звірів, комах, які, поза всяким сумнівом, мали відношення до релігійних міфів. Поверх стін та стовпів зовнішньої частини храму піднімалась покрівля, яка також бувала розфарбованою і, таким чином, зовні храм був барвистим.

Храми будувались переважно з дерева, оскільки слов'яни, живучи переважно в місцях лісистих, аніж багатих каменем, звикли більше до дерев'яних, ніж кам'яних споруд. Однак є докази, що були у слов'ян також чудові храми, зроблені з великих каменів.

Храми були обернені головними входами на захід, так, що святилище було на схід від входу. Схід вважався слов'янами (подібно до інших народів) стороною, до якої повинна звертатись людина, посилаючи молитву до Бога. Як правило, храм був оточений подвір'ям, яке було огороджене так само, як і храм, прикрашене було різними розфарбованими зображеннями. Після відправи служби богам за звичаєм починався бенкет, який не міг завжди і для всіх відбуватися просто неба, тому при храмах малися окремі прибудови.

Про храми і огорожі святилищ варто ще згадати, що вони були священним непорушним притулком для кожного, хто вручав себе під захист божества.

Ідоли

Є згадки, що слов'яни поклонялись ідолам і поза храмами. Сам Нестор, нічого не згадуючи про храми, говорить про пагорби, на яких стояли ідоли. Він пише про Володимира (ст. 23, 24): «И начаже княжити Володиміръ въ Кіев? единъ, и постави, кумиры по холму вн? двора теремного Перуна деревяна, а главу его сребрену, а усъ златъ, и Хърса Даждь-бога, и Стрибога, и Симарьгла, и Мокошь… И пришедъ Добриня Новугороду постави кумира надъ р?кою Волховомъ. Вообще сказавши, было у славян идолов множество, що поля и городы были полны ними». [159]