Чіткість (ЛП) - Харінгтон Кім (читать книги онлайн бесплатно регистрация .TXT) 📗
Мамин занепокоєний голос лунав довкола мене, поки вона вела офіцерів в дім на пошуки. Я намагалась заглушити ці звуки, зосередившись на тому, як таке сталось. Якщо хтось бачив Пері та Вікторію того вечора, навіщо чекати так довго для свідчень? В цьому не було сенсу. Не могло бути так, що хтось просто довідався лише тепер...
Я запнулась і думки в моїй голові забрались в пазл. Але такого бути не могло. Дідька лисого... Я піднялась і побігла.
Редакція газети була розташована в центрі Істпорту, між міським холом та поштою. "Істпорт таймс" було намальовано на великому склі на передньому вікні, хоча П трохи відкололась і потребувала ремонту. Небагато місця для невеликої газети.
На мить я зупинилась перед дверима, що витерти піт з брови та відновити дихання. А потім я зайшла так, ніби так і мало бути, і попрямувала до столу Нейта. Його голова була частково закрита гігантським комп'ютерним монітором. Він згорбився, щось швидко пишучи в записнику.
Він підняв голову на звук моїх кроків, що прямували до нього.
- Агов, Клер, що сталось?
Я постаралась заглянути в його записник.
- Над чим ти працюєш?
- Складаю історію про нашого шанованого детектива і його не таке шановане минуле.
Я закотила очі.
- Все ще гризеш ту ж кістку?
Велика відкрита кімната була наповнена шумом від клацаючої клавіатури до гучних телефонних розмов. Нейт поклав свою ручку на стіл.
- Знаєш, що значить тату Гебріела?
- Ні, а що?
- Просто цікаво. Намагаюсь заповнити прогалини.
- Я можу спробувати дізнатись.
Нейт почав кивати, але зупинився.
- Ні, не варто. Я не хочу наражати тебе на небезпеку.
- А що на рахунок Пері?
- Що з ним?
- Ти не мав нічого проти того, щоб наражати його на небезпеку.
Нейт зробив паузу, чекаючи на родзинку, а потім зрозумів, що я серйозно.
- Клер, я не розумію тебе.
- Його тільки-но повезли до відділку, - сказала я, намагаючись контролювати злість в своєму голосі. - Хтось сказав поліції, що він був з Вікторією Хаппел у ніч, коли її вбили. А це цікаво, адже ми з Пері нікому не казали про це весь цей час. А вчора ввечері я сказала тобі, а вранці Пері забрали.
Рот Нейта шоковано відкрився, а потім його обличчя потемніло і в очах з'явився безнадійний вираз. Я негайно зрозуміла в чому ніколи не повинна була сумніватись. У вірності Нейта.
- Я нікому не казав, - відповів він. - Ти повинна знати, що я ніколи б не вчинив такого.
Я тяжко сіла на стілець, що обертався, з сусідньої кабінки і підкотилась до нього.
- Я знаю. Вибач. Я не повинна була задумуватись про таке навіть на мить. Але в такий час...
- Це міг бути кожен з ресторану, - сказав Нейт. - Або з мотелю.
- Але чому тепер? Навіщо чекати тиждень і повідомляти поліції?
- Можливо, вони не слідкували за новинами. Можливо, не могли скласти два і два до тепер. Можливо, вони думали, що Пері Ферн не міг зробити такого і поліція знайде справжнього вбивцю, але коли нічого не відбулось, то вони зрозуміли, що повинні бути чесними? - Нейт знизав плечима. - Я дійсно не знаю.
Я нахилилась і сховала обличчя в долонях.
- До цього часу у поліції немає зачіпок. Біллі Ровлінсон став свідком тому, але вирішив підзаробити грошей на стороні, замість того, щоб піти до копів, і тепер він мертвий. У них є лише людина, яка була останньою з Вікторією, і це Пері.
- Я й досі думаю, що цього недостатньо, - сказав Нейт. - Їм потрібно більше.
- До речі про це, вони зараз обшукують дім. Краще я повернусь до мами і заспокою її.
Нейт зблизька подивився на мене. Я відчула як піт прокотився шиєю донизу.
- Ти бігла сюди? - спитав він.
Я знизала плечима.
- Мені потрібно було поговорити з тобою. Я повинна була знати.
Він кивнув.
- Давай відвезу тебе назад. Я все одно маю перерву зараз.
Нейт домчався до будинку і висадив мене на вулиці, адже копи блокували під'їзд до будинку. Я побачила, як вони клали комп'ютер Пері в багажник авто. Коли я з'явилась, офіцер кивнув мені.
- Ми закінчили.
Я знайшла маму, що згорнулась калачиком на дивані. Зі схованим лицем і довгими кучерами, що тряслись, коли вона плакала, вона була схожа на маленьке дівча. Я тихо сіла біля неї і погладила її спину, зробила те, що зазвичай робив Пері.
- Все буде добре, - прошепотіла я.
Вона поглянула на мене, туш розмазалась по її щокам.
- А якщо не буде? Якщо вони арештують його?
- Не думаю, що в них є багато, - сказала я. - Так, він був з нею, але в них немає доказів, що він вбив її.
- Вони взяли... речі з дому.
- Так, звичайно, але вони не знайдуть те, що їм потрібно. Ніякої зброї для вбивства.
Я дала їй серветку. Вона рівно сіла і витерла обличчя.
- Дякую, дорогенька.
Задзвенів телефон і я відповіла.
- Клер?
Голос був знайомим, але я не могла відразу зрозуміти, чий він.
- Так?
- Це Стівен Клейворт.
- О, привіт. Ти не дуже вчасно.
- Знаю. Я тому і телефоную. Чув, Пері взяли під варту. Його арештували?
- Наскільки мені відомо, то ще ні. Його просто допитують.
- У вас є адвокат? - спитав він.
Я про це навіть не думала з усім цим хаосом.
- Ні, ще нема.
- Приходь до мене додому і я зв'яжу тебе з нашим сімейним адвокатом.
Чудово. Адвокат Клейвортів, напевно, був найбільш високооплачуваним в штаті.
- О, я не думаю, що ми можемо собі дозволити...
- Не хвилюйся за це, - перервав мене Стівен.- Їдь сюди і я допоможу тобі.
Хіба я могла ще більше помилятися в ньому минулого року? Я хотіла вдарити себе.
- Дуже дякую, Стівен. Я скоро буду там.
- Це був Стівен Клейворт? - спитала мама, як тільки я поклала телефон в чохол.
- Якщо ми поїдемо до нього додому, то він зв'яже нас з їхнім сімейним адвокатом.
Її лоб наморщився.
- Ви двоє...
- Зовсім ні. У нас перемир'я. Виявилось, що він не такий і поганий хлопець.
Мама вхопила сумочку і ключі і ми поспішили назовні. Я зупинилась за декілька кроків від авто. Передня ліва шина була спущена.
- Ех, - сказала мама, - я не знала, що вона так здулась.
Я опустилась на коліна, щоб перевірити її.
- Вона не була спущена, - сказала я. - Її порізали.
Глава 19
- З моїми шинами було все гаразд сьогодні вранці, - сказала мама.
- І ніхто б не підрізав її, поки поліція була тут, - додала я.
Ми подивились один на одного. Хто б не підрізав шини, він зробив це в останні десять хвилин. Я пройшлась трохи по вулиці, виглядаючи кого на набережній.
Хлопчик, десь років дванадцяти, їхав на своєму велосипеді до мене. Я витягнула руку і зупинила його.
- Ти бачив когось ще на вулиці? - спитала я його.
- Ага, купу людей, - відповів він своїм "звісно" голосом.
- Конкретно того, хто, можливо біг, від цього дому? Того, хто порізав шину моєї мами.
Він знизав плечима.
- Тут була ціпочка з пляжною сумочкою і великим огидним капелюхом, вона спішила кудись.
- Люк! - дівчина з довгим білявим волоссям помахала йому з іншого кінця вулиці.
- Вибач. Маю їхати.
А, тяга до білявок. Почалась так рано. До речі про білявок, я знала, хто порізав шину. Тіфані. Але зараз в мене не було часу розбиратись з нею. Я повинна була допомогти Пері, але тепер було неможливо дістатись дому Стівена.
Блискуче чорне авто, яке належало пану Спелмену, під'їхало до узбіччя. Джастін висунув своє обличчя з вікна.
- Залазь!
Не зовсім лицар на білому коні, але мені підходить. Мама прослизнула на пасажирське сидіння, а я заскочила на заднє і Джастін рвонув.
- Я чув, що Пері забрали, - пояснив він. - Мій тато зателефонував своєму другу, адвокатові, і він зустріне нас у відділку.
- У тебе ще немає прав, - сказала я.
- Але я можу їхати з учнівським дозволом, так само, як і дорослий у авто, - він посміхнувся. - Привіт, пані Ферн.
