Чіткість (ЛП) - Харінгтон Кім (читать книги онлайн бесплатно регистрация .TXT) 📗
Я спостерігала за розмовою між Джастіном та Гебріелем. Мої очі переходили від одного до іншого і я почувалась такою впевненою. Я вирішила, що вже час мені йти. Забагато метеликів для мене в цій кімнаті.
Я позадкувала в коридор обережно, щоб не спіткнутись об сумку, яку хтось лишив біля дверей.
- Клеріті.
Я обернулась і побачила Мадам Маслов, яка спішила до мене коридором.
- Твоя мати сказала, що я можу знайти тебе тут. Є те, що я повинна була сказати їй, але є і слова для тебе.
- Це були Ви, - сказала я.
Вона швидко спинилась.
- Про що ти говориш?
- Ви підрізали шину моєї мами, до того як ми першого разу поїхали до будинку Клейвортів. А потім Ви зателефонували прохаючи про читання, перед тим як я пішла наступного разу. Чому Ви просто не сказали, що я була в небезпеці?
Вона поклала руки на стегна і подивилась на мене.
- А, так,- всміхнулась я, згадуючи. - Ви казали мені.
- Як я вже казала, ти не чуєш, що тобі кажуть.
- Але Ви нічого конкретного не казали.
- Я не знала подробиць. Відчувала лише коли ти була в небезпеці. Я зробила, що могла.
- Дякую Вам за це,- я взяла її руку. - Пробачте, що моя родина була не рада Вам. Це зміниться тепер.
- Тепер?- вона зареготала. - Якраз тоді, коли я їду?
- Ви покидаєте місто? Чому?
- Та ціль, заради якої я тут опинилась, була не дуже доброю, - вона показала кавички пальцями.
- Що Ви маєте на увазі?
- Мене... Як це буде по вашому? Найняли. Хтось оплатив мою оренду, рекламу, а все що я повинна була робити, то це проводити читання і задовольняти клієнтів. Я думала що це чудова угода. Яка чудова країна Америка з її інвесторами. Але тепер я зрозуміла, що була частиною плану помсти вашій родині. Я на таке не згодна.
Тепер в цьому був сенс. Чому Стівен був у її крамниці того дня на набережній. Чому я бачила Сесіль, яка йшла звідти перед нашою сваркою.
- Сесіль Клейворт заплатила Вам.
- Так, - відповіла вона.
Це була відплата за підставу Стівена у школі. Дідько, для тої родини помста була, неначе хобі.
- Пробач за ті неприємності, з якими я допомогла, - вона погладила мене по щоці і розвернулась, щоб йти.
- Чекайте,- сказала я. - Перед тим, як Ви підете... можете сказати мені номери завтрашньої лотереї?
Вона відкинула голову і засміялась.
- Ні. Ніяких номерів лотереї. Але я проведу тобі швидке читання.
Вона підсіла до мене, ніби знала якийсь секрет, і затисла мою руку між її рук. Вона поцокала язиком і похитала повільно головою.
- Я бачу дві речі в твоєму майбутньому. Одна буде скоро, а інша - трохи пізніше. Скоро твій брат поранить щиколотку. А потім... чиєсь кохання до тебе буде не справжнім... почуття будуть породжені не любов'ю, а хворобою...- її очі широко відкрились, коли вона опустила мою руку. - Будь обережною.
- Гаразд... дякую.
Я здригнулась. Маслов знала, коли я була в небезпеці минулого разу, але ж це нічого не означало. Правда? Вона просто вгадувала. Я так сподівалась.
- Ще одне питання, - я оглянулась в коридорі, щоб впевнитись, що там не було моєї мами. - Про чоловіка, якого вибачили і який був схожий на мого брата. Він був достатньо дорослий, щоб бути моїм батьком.
Очі Маслов розширились.
- Чому ти питаєш таке?
- Я не мала жодної звістки про нього вже п'ятнадцять років.
Вона нахмурилась і стисла губи.
- Може бути. Він дуже схожий. Але...
- Але що?
- Якщо це твій батько, радій, що він не тут.
Перш ніж я осмислила все це, двері в кімнату Джастіна відчинились. Я обернулась і побачила Пері, що прощався з ним. А коли поглянула назад, то побачила, що Маслов вже напівдорозі по коридору.
- Лайно, - сказала я.
- Тихо! Тихо!
Я обернулась якраз вчасно, щоб побачити, як Пері спіткнувся об сумку, кинувся вбік і приземлився на підлогу. Він кричав, немов мала дівчинка.
Тримаючись за щиколотку.
Згодом, коли мама нарешті дозволила мені бути не в зоні її бачення, я побігла на пляж і сіла на теплий пісок. Зачерпнула жменю його і дозволила піщинкам прослизати крізь пальці і розноситись вітром. Пінні хвиль то котились туди-сюди, що радувало малих дітей, що бігали зі своїми відеречками, не думаючи ні про що у світі.
Я думала про Джастіна і Гебріела і мої заплутані почуття до них.
Думала про моторошні слова Маслов про чоловіка, який міг бути моїм батьком і її попередження щодо чиїхось намірів стосовно мене.
І, зрештою, я думала про Стівена і те, що він накоїв. Згодом я зрозуміла його мотиви. Я знала про вірність та про те, що родина передусім. Я вже знала на що можу бути здатною заради своєї. Я приховувала інформацію від поліції. Використовувала людей. Брехала.
Я сильніше задумалась... як далеко я могла піти? Стівен знав це.
Сподіваюсь, я ніколи не дізнаюсь власних меж.
Моя сердечна подяка:
Скоту Міллеру, моєму агентові, за те що дав мені шанс.
Всій вчительській команді. Ви чудові. Особливо Еймі Фрайдмен, надзвичайному редактору. Ти вважала мене Веронікою Марс.
Сьюзен Хаппел Едвардс, за назву. І за те, що вона смішна, розумна, щедра, вдумлива і є фантастичною подругою. Та Хупелхед.
Теду Картіну за інформацію про камери безпеки. Можливо, у наступній новелі я використаю більше технологій.
Розробникам Xbox 360, за те що мій чоловік з сином були зайняті, поки я писала.
Команді покеру, за сміх п'ятницями.
Моїм дівчатам, за роки дружби.
Всім підлітковим і дорослим читачам, блогерам, покупцям книг, бібліотекарям, які були так зацікавлені в книзі... дякую, дякую, дякую!
Багатьом іншим друзям, старим та новим, яких я обожнюю та ціню. Дякую за підтримку і все хороше. Моїм батькам Дену та Барбарі Харррінгтон; моїм "вигнанцям" Енн і Тоні; моїй великій родині - ви всі божевільні - від Массачусетсу до Ірландії. Я люблю вас!
Майклу та Раяну, завдяки яким я посміхалась і реготала і відчувала себе коханою кожного дня. Я найщасливіша на цій планеті. Ну, хіба що не така, як пані, що виграла лотерею п'ять разів. Але я все одно не поміняюсь з нею місцями.
