Львiвська гастроль Джимі Хендрікса - Курков Андрей Юрьевич (электронные книги без регистрации txt) 📗
Гості зайняли стільці, залишивши хазяїну табурет із м'якою подушечкою.
– Цей сорт кави радять пити без цукру, – врочисто оголосив Єжи, наповнюючи філіжанки.
– Так, запах сильний, – схвально мовила Оксана.
Єжи примостився на «пом'якшений» подушечкою табурет, відпив каву з філіжанки, і його обличчя виявило задоволення.
– У тебе ж минулого разу цього столика не було? – запитав спантеличений Тарас.
– У мене і філіжанок цих не було минулого разу, – Єжи кивнув. – Я минулого разу теж був не дуже, хоч і старався. – Єжи подивився на зачіску Тараса, роботу своїх рук. – Усе купив на чесно зароблені!
– Ви пішли працювати? – захоплено вирвалося в Оксани, і Єжи, почувши ці слова, розцвів.
– Так, так, звичайно! Робота ушляхетнює людину, пам'ятаєте? Тільки мені спочатку довелось ушляхетнити себе, а потім уже все вийшло…
– Що вийшло? – спробував уточнити Тарас, уважно вдивляючись у гладко поголене обличчя сусіда.
– Ну що? За фахом! Ось, – він кивнув на закрите простирадлом крісло. – Воджу сюди жінок, роблю красивими.
– І що, йдуть? – здивувалась Оксана.
– Ну, такі, як ви, не йдуть, звичайно, – в його голосі прозвучала сумна нотка. – Але ті, що простіші, йдуть. Я їм зачіски роблю. Вже і фен на зароблені купив, і віник, і столик. – Він озирнувся на всі боки, немов перевіряючи, чи не купив він іще чогось на свої недавні заробітки. – Я, до речі, і чоловічу стрижку вмію, але чоловіків сюди кликати не хочеться. Неправильно зрозуміють. А от жінки, навіть якщо і неправильно розуміють, а однаково іноді йдуть…
– Хотіла б я подивитися хоч на одну. – Оксана єхиднувато посміхнулася.
Єжи скривив губи. Мовчки допив каву. Відійшов до телефону, що стояв на тумбочці. Набрав номер.
– Алло Іванівно, це Єжи Астровський. Пам'ятаєте? Ви не могли б мені дати рекомендацію як перукареві? Тут одна особа до мене ставиться з підозрою. Так, дякую! Секундочку!
Єжи перевів погляд на Оксану і запросив її жестом до телефону.
Неохоче взявши слухавку, Оксана піднесла її до вуха.
– Алло! Алло? – долинув звідти тендітний жіночий голос.
– Так, я слухаю, – мовила Оксана нарочито суворо. – Він що, вас підстриг?
– Ви знаєте, у Єжи чудові руки! Я тепер стригтимуся тільки в нього! Отож не бійтеся! Не пошкодуєте!
– Про що не пошкодую? – обурилась Оксана, озирнулася, простягнула слухавку Єжи, що стояв поряд. – Самі розмовляйте зі своїми фанатками!
Єжи ніжно взяв слухавку з рук гості. Його обличчя відбивало терплячість і сумирність, і, напевно, тому сердитість швидко покинула Оксану. Вона повернулася за стіл. Зробила ковток кави. Подивилася на Тараса винувато.
– Ви пробачте, – прозвучав поруч голос Єжи, що вів далі телефонну розмову. – Ви ж знаєте, іноді у жінок просто поганий настрій! Я вам завтра передзвоню! Так, не забудьте – поки що ніякого лаку для волосся!
За столом зависла важка, як сокира, тиша. Всім стало якось ніяково.
Єжи долив із кавника Тарасу й Оксані, але самому йому кави вже не вистачило.
– Піду ще зварю, – мовив він неголосно, підводячись.
– Чогось мене понесло. – Оксана знизала плечима, провівши поглядом хазяїна квартири.
– Іноді у жінок просто поганий настрій, – повторив Тарас слова Єжи і всміхнувся. – Не переймайся! Хтось же має ставитися до нього скептично. Мені – небезпечно. Я раз у раз на цю бісову сходинку наступаю…
– А кава нічого, – мовила Оксана.
Єжи повернувся за стіл хвилин через десять. Налив собі кави, відпив. Обвів поглядом гостей і тут же повернув погляд на волосся Оксани, від чого їй стало трохи ніяково.
– І багато у вас клієнток з'явилося? – запитала вона, спробувавши прибрати свою голову з-під його задумливого погляду.
– Ну жінок вісім уже. – Єжи подивився їй у вічі. – Було б більше, якби я не був такий соромливий. Усе-таки нелегко виходити на вулицю й вибирати жінку, яка не дбає про себе і при цьому явно нікуди не поспішає.
– Так ви просто на вулиці до них чіпляється? – пожвавилась Оксана. – Так от просто підходите і знайомитеся?
– Це зовсім не просто. – Єжи став зовсім серйозним. – Після першої клієнтки я півночі заснути не міг. Серце боліло. Але треба якось жити, особливо якщо я вирішив почати з нуля… Тобто з чистого аркуша.
– Це нелегко, – Оксана закивала. – Ви ще вчасно наважилися на такий крок. Я знаю багатьох, хто б вам позаздрив!
– Та чому там заздрити! – Єжи соромливо махнув рукою. – І не так уже це було й складно. Перестав пити, вирішив по п'ять разів на день чистити зуби, щоправда, паста тепер дуже дорога. Але смачніша, ніж раніше! Голитися став. – Він погладив долонею правої руки щоку, перевіряючи гладкість шкіри. – Одеколон купив наш, вітчизняний. Праску ось теж купив. – Єжи озирнувся, немов намагаючись знайти поглядом згадану праску. – Мені Тарас приклад подав. Я ж за ним давно спостерігаю! Був пройдисвіт пройдисвітом, додому з пивом повертався. А тепер ось рибок годує! Це, звичайно, ваш вплив!
Погляд Єжи знову поповз угору й зупинився на кучерявому короткому волоссі Оксани.
– Ну чому «пройдисвіт пройдисвітом»? – запізніло запротестував Тарас. – Я і зараз пиво люблю! Щоправда, менше. Його ж увечері п'ють, а мені зазвичай увечері за кермо потрібно! Робота!
– У мене там щось не в порядку? – напруженим голосом запитала Оксана.
Єжи знову опустив погляд і подивився їй у вічі.
– Може, тільки здається, але… У вас улітку волосся не сіклося?
– А хіба кучеряве січеться? – здивувалась Оксана.
– Ви дозволите? – Єжи підвівся з-за столу, відійшов до тумбочки, з ящика взяв збільшувальне скло на ручці й підійшов до гості.
Оксана знову засовалася, занервувалась. Обличчя її почервоніло.
Єжи нахилився над головою гості й, вивчивши її волосся крізь лупу, тут же зробив крок назад і зітхнув із полегшенням.
– Вибачте, – сказав він, сідаючи на табурет. – Я просто злякався. Здалось… У вас чудове волосся!.. Хоча ви ним не користуєтеся.
– В якому розумінні не користуюся? – втомлена від свого власного роздратування, Оксана впилася поглядом у хазяїна.
– Ну, ви могли б привертати безліч поглядів чоловіків, якби захотіли.
– А навіщо мені їхні погляди?! – її голос став колючим. – Мене тільки один ваш погляд із себе виводить, а якби таких поглядів було три або чотири, я б вибухнула, як атомна бомба!
– Дивна ви якась, Оксано! – знову миролюбно заговорив Єжи і перевів погляд на Тараса. – Я вам пропоную безкоштовно зачіску зробити, а ви гніваєтеся! Повірте, нова зачіска – це новий шанс у житті!
– Слухай, Тарасе, ходімо до тебе! – Оксана підвелася з-за столу. – А то добром ця розмова не закінчиться!
Тарас теж підвівся. Глянув скоса на застиглого в розгубленій позі хазяїна.
– Але ви ж до якоїсь перукарні ходите? – жалібно запитав Єжи.
– Та ні до якої не ходжу! – відрізала Оксана. – Подруга мене іноді підстригає, от і все!
Єжи засмучено хитнув головою.
– У вашої подруги, напевно, і дача є, де вона на кущах тренується!.. – напівпошепки мовив він.
– За каву спасибі! – твердо мовила Оксана і значущо подивилася на Тараса, розраховуючи, що він піде до виходу, а вона за ним услід.
Але Тарас стояв на місці.
– Жаль, що ви йдете, – мовив Єжи. – Давайте я вам хоч своє крісло покажу! Радянський антикваріат, але всі механізми працюють!
Він підійшов до перукарського крісла, зняв із нього простирадло, розвернув до Оксани.
– Ви знаєте, я б навіть вам доплатив, якби ви дозволили мені зробити вам зачіску!
– Послухайте, Єжи! По Львову ходить стільки нещасних, кошлатих, нестрижених бомжів, а ви на моєму волоссі зациклилися! Ви б для початку їх постригли, а потім уже мене!
– І скільки мені їх потрібно постригти, щоб потім можна було вам зачіску зробити?
– Та хоч би десяток спершу! – Оксана знову всміхнулася, укотре відчуваючи, що переборщила зі своєю жорсткою реакцією на перукарські фантазії цього колишнього алкоголіка.
– Я готовий, заради вас готовий хоч п'ятдесят бомжів постригти, – пробурмотів Єжи.
