Дотик - Маккалоу Колін (читать полностью бесплатно хорошие книги .TXT) 📗
Поки він не опинився в Америці, Александр мало приділяв уваги музиці, просто через те, що ніколи її до пуття не чув. Але якось у Сан-Франциско він випадково зайшов на концерт Шопена — просто тому, що проходив поряд, — і відкрив у собі пристрасть до музики. Відтоді він ходив на концерти всюди, де б вони не влаштовувалися, — у Сент-Луїсі, Нью-Йорку, Лондоні, Парижі, Венеції, Мілані, Константинополі, — навіть у Каїрі, де він побував на прем’єрі «Аїди», яку Верді влаштував на честь відкриття Суецького каналу. Він мало переймався тим, яку музику виконували — оперу, симфонію, інструментальні соло чи популярні пісні, які співалися в таких місцях, як, скажімо, «Костеван». Усяка музика гарна, коли вона талановита.
І ось тут, у Гілл-Енді, майстерна піаністка грала «Лорену» і співала ті ж самі задумливі сумні куплети, які він чув у виконанні багатьох людей під час своєї американської одисеї — зазвичай без акомпанементу, а інколи під тоненькі тужливі акорди концертіно чи гармоніки.
Коли Рубі скінчила співати останні рядки своїм добре поставленим сильним контральто, розчулені старателі вибухнули істеричними аплодисментами і стали благати її поспівати ще, не хотіли відпускати її.
«Я би покохав її за саму лише музику», — подумав Александр і дав самому собі сигнал до поспішного відступу у «синю кімнату», поки він не встиг сказати Рубі щось таке, про що пізніше йому доведеться пожалкувати.
Хтось розпалив камін; після настання темряви в Гілл-Енді у травні було холодно, бо наближалася зима. От і слава Богу, що розпалили! Не доведеться спати в нижній білизні, бо у кімнаті тепло. Він підкинув у камін вугілля — вугілля, як цікаво! Звідки ж воно взялося? Ці краї не були вугленосними, а найближча бічна залізнична колія доходила до Райдела, який знаходився бозна-як далеко.
Мабуть, завдяки тому що він виспався удень, Александр був не дуже втомлений; попорпавшись у своєму речовому мішку, він витягнув звідти томик Плутарха, накрутив гасову лампу так, щоб можна було читати, і увібрався до ліжка, яке щойно підігріли спеціальною грілкою.
Коли відчинилися двері, він ошелешено стрепенувся, бо достеменно знав, що він їх замкнув. Утім, хазяйка закладу мала власні ключі до кожної кімнати. До його номера увійшла Рубі в мереживній нічній сорочці з рюшами; коли вона йшла до ліжка, сорочка розділялася внизу, відкриваючи погляду її довгі красиві ноги, взуті у пір’ясті кімнатні туфлі з високими підборами. Копа пишного волосся спадала вниз — така довга, як у легендарної леді Годіви.
Рубі перехилилася через плече Александра, щоб поглянути, що він читає, — і аж верескнула від несподіванки.
— Це якась абракадабра!
— Ні, це грецька мова. Плутархів життєпис Перикла.
Вона відштовхнула його тіло порухом стегна і сіла на край ліжка, розв’язуючи стрічку, яка тримала докупи її пеньюар.
— Ти просто енігма, Александре Кінрос. Бачиш? Я теж знаю деякі розумні слова, хоча освіта у мене — так собі. А ти, мабуть, велике цабе. Кажеш, грецька? Ти, мабуть, і латину знаєш?
— Так. А ще — французьку та італійську, — відповів Александр, не в змозі приглушити нотку гордості у своєму голосі.
— Б’юся об заклад, ти побував не лише у Каліфорнії, а й у багатьох інших краях. Щойно я тебе побачила, відразу ж збагнула, що ти — велике цабе. — Стрічка розв’язалася; Рубі скинула сорочку з плеч і оголила груди, які були повні, високі та мали прекрасну форму. Корсетом вона могла й не користуватися — її талія була вузькою, а живіт — пружким та позбавленим жиру.
— Так, я побував у багатьох краях, — відповів Александр зі спокоєм у голосі, але не в душі. — Ти прийшла звабити мене чи просто поспокушати?
— Александре, ти точно надто багато спілкувався з біблійними фанатиками.
— Я виріс у їхньому кублі.
— Це проявляється, хоча тобі не подобається, коли про це нагадують. Я хочу, щоб ти мене покохав — і щоб я не чула ані слова про ціну! Коли ти — хазяйка борделю, то ти платиш дівчатам за те, що вони злягаються з чоловіками, але сама цим не займаєшся. Я така заклопотана, що востаннє сама цим займалася років з дев’ять тому, тож вважай, що тобі пощастило, хлопче!
— Ти кажеш про батька твого сина Лі, наскільки я розумію? А що я маю з ним спільного?
— Зараз поясню, але якщо ти презирливо пирхнеш, то я тебе гепну! Річ у тім, що мені подобається, як виглядають китайці; деякі з них — дуже гарні і навіть високі. Ти не схожий на китайця, але ти по-справжньому чорнявий — трохи схожий на диявола. — Вона тихо розсміялася і кинула сорочку на підлогу. — Б’юся об заклад, ти навмисне культивував диявольську зовнішність, Александре Кінрос. — Її зелені очі хтиво блиснули. — Ну то як? Є настрій покохатися?
Навіть якщо його розум і не мав особливого бажання, то тіло, безсумнівно, мало, до того ж навіть Александр Кінрос не завжди міг керувати своїми ницими інстинктами — як охрестив би їх пресвітеріанець, який і досі ховався в глибинах його свідомості. Рубі могла б звабити і святого, а він був далеко не святим. Після Онорії Браун у нього, звісно, були й інші жінки: жінки різних національностей, зовнішності та соціального стану. І всі вони мали оте особливе, невловиме щось, яке було притаманне деяким жінкам, але не притаманне більшості з них. Протистояти ж принадам Рубі було просто неможливо.
Вона була розкішною, пристрасною, чутливою та вмілою коханкою: або загадковий Сунь Чжоу був магістром мистецтва любові, або ж, незважаючи на довгу перерву, вона мала багатий досвід раніше. Александр буквально потонув у ній, викинувши зі своєї свідомості всі обмеження раціонального мислення. І навіть якби він збагнув, що в той момент починає дещо таке, чому потім не зможе покласти край, він викинув би зі своєї свідомості і цю думку.
— А чому ти ні з ким не спала після Сунь Чжоу? — спитав Александр, пестячи її волосся.
— Усі подальші роки я провела тут, у Гілл-Енді, і завжди дотримувалася принципу «не паскудь там, де живеш».
— А чому ж тоді ти лягла в ліжко зі мною тут, у Гілл-Енді?
— Ти тут не залишишся, бо ти — перекотиполе. Ще день-два — і ти поїдеш геть.
— Значить, ти не хочеш продовження наших стосунків?
— Чорт забирай, звичайно ж, хочу! — Вона сіла в ліжку, обурено закопиливши губу. — Але ж тебе тут не буде, ось у чім річ. Можеш інколи наїжджати, щоб зі мною побачитися, гаразд? Тобі легше до мене приїздити, бо я не можу зібрати свої манатки, як та циганка, і податися за тобою світ за очі — мені треба дбати про сина і про бізнес.
— A y скільки грошей стане тобі ота привілейована школа?
— Дві тисячі фунтів на рік. Розумієш, йому ж доведеться там залишатися і на свята. Дехто з решти хлопців теж залишатиметься, тож у нього буде компанія. Ну, і Во Фат.
— Отже, це — як капіталовкладення загальною сумою двадцять тисяч фунтів у ризикований бізнес, — мовив обережний бік Александрової свідомості.
— Я ж не скупа шотландська скнара, як ви, містере Кінрос! Б’юся об заклад, що коли ви розкриєте свого гаманця, то звідти вилетить міль, але я — не така. Я походжу з давнього роду крадіїв та марнотратників. До того ж я ще й і жінка. Якщо я віддаю своє серце якомусь чоловікові, то ладна скніти в злиднях, аби він тільки розбагатів. А ти — чоловік, один з володарів Усесвіту. Решта чоловіків відчувають у тобі залізну владну волю і підкоряються їй. Ти не можеш не знати, що вона в тебе є, ця залізна воля, тому що ти нею користуєшся. А моя єдина влада — це моя зовнішність, моя краса: яку іще владу може мати жінка? Однак я іще маю добрий діловий розум, і я скористалася ним для того, щоб вміло експлуатувати мій єдиний «актив», мою єдину сильну сторону. — Вона зробила паузу і зітхнула. — Утім, це сталося вже після того, як я навчилася не давати експлуатувати себе.
