Фарс-мажор - Стельмах Дмитро (бесплатные полные книги .TXT) 📗
Фігурка у Зірки виявилася вищий клас, а от я дещо соромився свого звислого черевця. А все то пиво, яке я так полюбляю і пишу про нього хоку. Зірка сиділа поруч, пахла своїми знаменитими парфумами і мліла від задоволення. Чоловіки навкруг мліли від її парфумів і підсувалися ближче. Я почувався розслаблено і комфортно.
Купив Інзі сувенір – черепашку пауа блакитного кольору, що живе тільки в Новій Зеландії. На пам'ять про нашу нестерпну розлуку. Заплатив цілих двадцять доларів. Та що важать двадцять доларів у порівнянні з глибокими почуттями до дружини?
1 вересня, середа
Нарешті Київ! Як приємно вертатися додому з-за кордону, де все чуже – і мова, і їжа, і звичай сидіти в спільних саунах. Як радісно вдихнути повітря батьківщини на повні груди.
Я повернувся, мій рідний краю! Як ти без мене?
Хтось із секретаріату НСПУ стрічав Ярівчанського і щось змовницьки прошепотів йому на вухо. Ярівчанський якось скоса глянув на мене і, нічого не сказавши на прощання, пішов до спілчанської машини. Навіть не запропонував підвезти нас із Зіркою до найближчого метро. Така вона, панська дяка.
– Ходімо, Дмитре, до маршрутки, – сказала вона.
І ми удвох поїхали до нашого тихого Ірпеня.
– Як це приємно сидіти поруч із вами і в літаку, і в автобусі. Є в цьому щось невловиме. А вам подобаються мої парфуми сьогодні?
– Зірко, здається, я вашим запахом пропахся з голови до ніг. Як, кажете, він називається?
– «Дезайр», Дмитре. Мені щиро шкода, що наша подорож виявилася такою короткою. Не забувайте мене, я вам ще знадоблюся. Бо в житті – як на довгій ниві. Ось вам моя візитівка. І календарик, про всяк випадок.
Як раділа Інга, побачивши мене на порозі після довгої розлуки. Як пристрасно обіймала! Сказала, що я пахну закордоном. Подарував Інзі черепашку пауа. Сказав, що купив її через блакитний колір, який щодня нагадував мені її очі. Інга була розчулена і нагодувала мене варениками у сметані.
– Нарешті їм щось нормальне, – похвалив я. – А там, знаєш, вони все більше устриць їдять. А мені вони – ніяк.
– Ay нас телефон чогось замовк, – поскаржилась Інга. – Щось не дзвонить ніхто. Я вже думала, що щось на лінії, але ні, там усе гаразд.
– Бо знають, що я за кордоном, чого дзвонити дурно? Ну все, пішов спати. Дякую тобі за нашу справжню страву. Саме твоя кухня і надихнула мене колись на квінтьєму «Вживай українське!». Ти ж моя муза, це вся країна знає.
2 вересня, четвер
Скучив за рідним словом на чужині. Першим ділом побіг до кіоску, купив примірник «Літературної України». Цікаво, чим живе наш цех.
Стаття про мене! Наводжу її у скороченому вигляді, бо таке читати просто обурливо.
Богдан Чулий, член НСПУ
КУЛЬГАВИЙ ПЕГАС ЛІТЕРАТУРНОГО ПЕРЕВЕРТНЯ
Вже ні для кого не секрет, що наша сучасна література розділилася на два табори – класичний і постмодерний. Новітні літературні блазні, задля власного чорного піару, забувши стид, бігли наввипередки, аби розвалити те, що дісталося нам у спадщину від батьків-фундаторів нашої Спілки. Різали по живому. Створили так звану альтернативну літературу, де можна все, де можна що завгодно і як завгодно. Особливо гірко спостерігати, як зрілі, здавалося, виважені літератори перебігають з класики в постмодерністські альтернативщики і там починають видлубувати своє друге «я», неначе їхнє перше «я» стало для них якимсь незручним архаїзмом. Однак, як показує
життя, оте зманкуртизоване друге «я» не завжди краще за перше. А, як правило, призводить до повної руйнації і тотальної деструкції творчої особистості. До таких митців, на жаль, можна з прикрістю зарахувати і відомого ірпінського поета Дмитра Порядного.
Ми завжди знали Д. Порядного як тонкого лірика, автора багатьох проникливих збірок сонетів, серед яких особливе місце посідає його «Любов і вірність», що стала помітним явищем в українській поезії початку нового тисячоліття. Ми з цікавістю спостерігали за зростанням Д. Порядного, щиро раділи його успіхам. Однак, не помітивши, як довго Д. Порядний стояв на роздоріжжі літературного процесу в Україні, прогледіли у ньому літературного перебіжчика, що зрадив своїй ліричній музі і хвацько став завзятим пропагандистом еротики найнижчого штибу в темному підвалі альтернативної поезії.
Спіймавшись у тенета нездорового еротизму, Д. Порядний все далі й далі загрузав у смердючому болоті порнографії, в якому не співають солов'ї, не шумить вітер у вишняку, не плюскотить джерельна вода, не сяє ні сонце, ані зорі. У тому темному місці чути лишень, як ллється вино та гигочуть розпусні жінки. Як могло так статися, що талановитий поет, який стояв на сторожі чистоти душі, автор відомих рядків про український паспорт, про тихе пасторальне Приірпіння, про національні страви, став автором сумнівних мемуарів про власний сексуальний досвід, приперчений пікантними подробицями найвульгарнішого гатунку? Відповідь на це лежить на поверхні. Це сталося через зраду усього того, що живило нашу поезію впродовж століть, – через відхід від народності, духовності і національної літературної традиції.
Що ж надихає сьогоднішнього Д. Порядного, якими є його нинішні поетичні здобутки, котрі так навдивовиж прудко цокотять на шпальтах популярної газетки «Ірпінський вісник»?
Щоб ніхто не міг закинути авторові цих рядків у якійсь упередженості, заангажованості чи недостовірності, пропоную вашій увазі взятий довільно, далеко не повний список «образів» Дмитра Порядного з його поезій останнього часу. Судіть самі:
«Хіть», «сексуальні мрії», «німфоманка», «куртизанка», «звабливі ніжки», «бретелька ліфчика», «глибокий виріз декольте», «шість оголених дівок», «широкі стегна і пружні округлі груденята», «соски», «білі груди», «ліфчик», «трусики», «французькі поцілунки», «хвильний запах її пружного тіла», «насолода», «знемога», «панчохи в крупну сітку», «адюльтер», «бюстгальтер», «інтрижка», «Казанова», «гола подруга», «Камасутра», «пестощі», «обійми», «еротичні рухи», «звабливі пози», «жіночі підохочення», «чутливі звуки», «інтим», «флірт», «пристрасть».
Що ж, наведеного «поетичногоряду», гадаю, достатньо, щоб можна було підбити перші підсумки, не вдаючись до подробиць. На поверхні маємо і фетишизацію спідньої жіночої білизни, і нерозбірливість у статевих стосунках, і надмірне смакування сценами з оголеним жіночим тілом, і глорифікацію жінок легкої поведінки. Коротко кажучи – повний пакет непогамовного еротичного гурмана.
Може, переведемо дух? Чи бажаєте ще полунички від пана Порядного?
Погодьтеся, що і цього досить, щоб сплюнути від огиди й обурення. І це, повторюю, тільки «образи», самі ж так звані еротоквінтьєми – то не просто нездоровий еротизм, то порнографія духу. І до цієї порнографії Д. Порядний прийшов не випадково. Перехідним періодом його творчості став такий собі цикл «Хоку про пиво», що невідворотно призвів до початку поетичного зубожіння і моральної деградації іртиського митця.
Вже в цьому невеличкому за обсягом, але великому за потужністю руйнівної сили циклові зустрічаються перші паростки падіння Д. Порядного як поета. Судіть самі:
«Пиво», «тараня», «хтивий погляд», «звабливі груди», «довгі ноги», «секс», «сушняк».
І всюди і повсякчас пиво, пиво, пиво. В кафе, у забігайлівці, вранці на похмілля, під час роботи над книжкою. А чого варте оте несподіване запитання автора: «Ну а без гривні Клава дасть?» Чого хотів пан Порядний, питаючи про таке? Відповідь, знову ж таки, лежить на поверхні – поет докотився до бомжуватого нашкрябування копійок під час алкогольного абстинентного синдрому.
Упадає в око і той факт, що всю ту сороміцьку поезію (і я прошу вибачення, що називаю це поезією) пан Порядний зумисне маскує під декадентське віршування, витончену елітарність, кураж ненаситного гультяя і еротомана. Не вийде, пане Порядний. Ваше справжнє нутро видно здалеку. Ви не просто декадент. Ви самозакоханий порнограф-декадент. Давно минули ті часи, коли ви лірично писали про Приірпіння, про перше кохання, про перший несміливий дотик до дівочого плеча.
