Фарс-мажор - Стельмах Дмитро (бесплатные полные книги .TXT) 📗
Я і Зірка від Ірпеня летимо до Нової Зеландії! Хто б міг подумати! Приємна несподіванка.
Повідомив про це Інзі. Про Зірку – ні слова. Та вони і не знайомі. Сказав, що тепер Інга за все відповідатиме вдома сама. Інга сказала, що вона і так за все відповідала сама, поки я свої вірші писав. Я сказав, що це нормальний розподіл праці. Я заробляю гроші, Інга на них купує харчі, а їмо ми їх разом.
Що брати в дорогу? «Любов і вірність» – це обов'язково, для публічних читань, глиняні бутерброди з ікрою, як символ української гостинності, і сувенірний віник на подарунки. Дві пляшки оковитої, це традиційно. Для потужного єднання братніх культур українців і маорі.
Що ще? Подзвонив Назарові, спитав, що найкраще брати з собою за кордон на подарунок.
Назар сказав, що найкраще буде взяти дерев'яну булаву, як символ української державності, задля пропаганди української ідеї в світі.
21 серпня, субота
Знову зателефонував Назар. Сказав, що все іде за планом. Повідомив, що вночі обклеїв із братчиками усі двері гуртожитків, РАГСів і пологових будинків Сімферополя своїми власноручними дадзибао з таким текстом:
22 серпня, неділя
Ну от і виліт. Делегація велика – народні співаки Алла Кудлай, Павло Зібров, Михайло Поплавський; член Спілки художників, живописець Геннадій Клещар з купою його картин про історію України, ансамбль народного танцю «Гопак», Владислав Ярівчанський (голова делегації) і я від Спілки письменників, перекладачка і Зірка. Ну що ж, пристойне товариство, слід визнати. Не соромно з таким і на люди вийти.
В літаку Зірка сиділа поруч зі мною і її гарні зелені очі світилися ніжністю. Зірка була сильно напахчена екзотичними парфумами.
– Ніколи ми ще не були так близько одне до одного, як сьогодні, – втаємничено сказала Зірка. – Я про таке і подумати не могла. Я не вірю в своє щастя.
– Це ви про що, Зірко? – здавленим голосом поцікавився я.
– Про несподівану подорож із вами. До Нової Зеландії.
– Це не розважальна подорож, Зірко, – зауважив я. – Це напружена робоча поїздка. Ми маємо на гідному рівні представити нашу культуру в цьому далекому куточку світу, так, щоб про нас довго пам'ятали. І познайомити новозеландців із роллю Приірпіння в просвітницькому і літературному процесі України. Це завдання вже лягає на наші із вами плечі, Зірко.
– Хай буде по-вашому, – погодилася Зірка. – А у вас ще нема для мене нових віршів, таких, які були в квітневій подачі? У нас в редакції ними всі дівчата зачитувались. Нечасто, знаєте, нам приносять таку хвилюючу, таку трепетну поезію про кохання. Я б вам щиро порадила прочитати її на наших зустрічах із новозеландцями. Повірте моєму досвіду редактора – жіночу аудиторію ви полоните відразу. А полонити жінку – це завжди запорука успіху. Не забувайте про це, Дмитре. А вам подобаються мої парфуми?
– Подобаються. В них є щось загадкове. А як вони називаються?
– «Дезайр». З феромонами. Останній писк ірпінської моди. Для вас старалася. Щоб мій запах вам запам'ятався. Навіть коли мене не буде поруч.
– Дякую, Зірко, я подумаю над цим, – пірнув я у свою улюблену формулу на літературних зустрічах. – Давайте трохи поспимо, дорога далека, а я всю ніч не міг заснути.
– Ой, а я теж так спати в літаку люблю. Я коли в літаку лечу, завжди чомусь згадую початок фільму «Еммануель». Як вона летить з Лондона до Бангкока. Які в неї прекрасні мрії! І який у неї чарівний сусіда. Такий уважний. А що, хіба жінці багато треба для щастя? Гарна стрічка. Про життя дружини дипломата в Таїланді. А ви «Еммануель» дивилися? Дозвольте я вашу руку у свою візьму, я так завжди краще засинаю. Приємних нам мрій, Дмитрику.
Це мене вперше Зірка так неофіційно ніжно назвала. Щось таки тенькнуло у моєму серці. І чого Зірка в літаку завжди початок «Еммануель» згадує? Я початок «Еммануель» пам'ятаю, але ж там люди першим класом летіли, а не економічним, як ми.
24 серпня, вівторок
Позаду залишилися Ташкент, Куала-Лумпур, нарешті ми приземлилися в аеропорту Окленда. Кожного разу, коли колеса літака торкалися землі, пасажири чомусь дружно довго аплодували екіпажу за те, що той посадив машину, наче на таке ніхто не сподівався. Дерев'яні булави – цілих шість! – у всіх відібрали, бо, як виявилося, деревину до Нової Зеландії ввозити заборонено. Глиняні бутерброди, які були у всіх наших, дали понюхати собакам з митної служби, бо харчі теж туди не можна ввозити, дивилися на них з недовірою, але пропустили.
Відібрати в українців символ державності в День незалежності України! Слава Богу, що цього Назар не бачив, а то я за нього не ручаюсь.
Нарешті поголився у мотелі після такого тривалого перельоту, прийняв душ. В голові все перемішалося. Тут у них зима, виявляється! Але тепло. Усе не як у людей.
У номер постукала Зірка. Спитала, чи не холодно мені, чи не сумно одному, може, мені чогось хотілося б. Я сказав, що вже ні на що не здатен, тільки б у ліжко пірнути, поспати кілька годин. Зірка сказала, що і сама про це мріє, тільки от якось так самотньо в її номері. І додала, що за кордоном самотність завжди гостріше відчувається. Тож за три години прийде мене розбудити і ми разом підемо повечеряти до рибного ресторану. Щоб відмітити День незалежності України.
В ресторані Зірка мене просвітила:
– Ви знаєте, Дмитре, я вже все взнала, тут у них устриці дуже смачні є, з міста Блафф, що на самому півдні Південного острова. Вважаються гурманами за найкращі в світі. Крупні, на смак чудові, і до того ж загальновідомий афродизіак.
– А що це таке – афродизіак? Щось африканське?
– О, Дмитре, це саме те, чого так бракує нашій національній кухні. Це ті продукти, які підвищують загальні життєві сили організму і спонукають нас до активного життя. Адже в нашому віці нам так потрібні такі харчі. Щоб бути здоровими, моторними, привабливими і цінувати кожну мить спілкування з близькою людиною.
Як добре, що хтось може подбати про твоє якісне харчування в іншій країні. А Зірка і редактор першокласний, і уважна приємна жінка, слід визнати. Добре мати справу з небайдужими людьми.
Скуштував устриць. Більшої гидоти зроду не їв. Віддав усе Зірці, а собі замовив мідій і гребінців. Зірка поїла усе і стала ніжно дивитися то на мене, то на мою тарілку.
– А що вам нагадують мідії, Дмитре? – несподівано поцікавилась вона.
– НЛО, – відповів я навмання.
– У вас багата уява, – усміхнулася Зірка. – Як і належить справжньому поетові. Ви ще ні разу не розчарували мене. Ви ж знаєте, я ваша палка прихильниця.
А що мають нагадувати мідії? Звичайні собі молюски.
Вже в мотелі Зірка якось приглушено спитала, чи не хочу я їй чогось сказати перед сном.
І я щиросердо сказав:
– Дякую, Зірко, що стали моїм навігатором у незвіданому морі блаффських афродизіаків. Погано бути неосвіченим селюком. Особливо за кордоном. Бажаю вам гарно виспатися перед завтрашнім днем після такого довгого перельоту. Побачимося завтра, і з новими силами – до роботи. Приємних сновидінь.
Мені здалося, що легка тінь розчарування промайнула по обличчю Зірки. Але, думаю, то мені так тільки здалося. Важкий був день все-таки.
А запах Зірчиних парфумів дійсно хвильний. І запах самої Зірки хвильний. Я це ще в літаку про себе відмітив.
