Історія України-Руси. Том 3 - Грушевський Михайло Сергійович (читать книги онлайн .txt) 📗
Конфлїкт сей зарисував ся досить скоро по подорожі Данила до Орди. Оповідаючи про прихід Бурундая на місце давнїйшого пограничного татарського воєводи Куремси, лїтописець каже, що Данило „держаше рать с Куремсою и николиже не боя ся Куремсы” 1). Отже перед приходом Бурандая була вже якась досить довга стадия воєнна. Про два походи Куремси на Галичину й Волинь лїтописець згадує в р. 1253-4, але сї походи мусїли бути попереджені якимись конфлїктами, не згаданими в лїтописи; з рештою й ті слова лїтописи про рать держану Данилом з Куремсою до самих лише сих походів тяжко прикласти, так що початки конфлїкту треба мабуть покласти на початок 1250-х рр.
На жаль, лїтопись нїчого не каже про причини сього конфлїкту 2). Я б шукав їх в руху, що прокинув ся серед людности в Київщинї і змагав до того, аби скинувши в себе князївську власть, стати в безпосереднї зносини до Татар. Про нього буду ширше говорити в дальшім роздїлї, тепер же зазначу тільки, що безпосередно тримаючи ся лїтописного оповідання виходило б, що сей рух прокинув ся в области Случи вже по першім походї Бату, а в 1250-х рр. уже обіймав велику територію на пограничних частинах Київщини й Волини (в области Случи, Тетерева й Бога), а по всякій правдоподібности обхопив тодї уже й поднїпрянську Київщину. Для руських князїв, особливо сусїднїх, як галицько-волинські та сїверські, се був дуже небезпечний рух: підтримуючи його, Татари могли б коли не зовсїм видворити князїв з їх волостей, то дуже сильно ослабити. Описані в лїтописи походи Куремси на галицьке Понизє й полудневу Волинь — землї сусїдні з Побожем, що прийшло вже в безпосередню залежність від Татар, могли мати на метї розширеннє безпосередно підвластної Татарам території того против-князївського руху, і я підозріваю, що на сїм ґрун-тї й прийшло до конфлїкту між Данилом і Куремсою.
Як я вже сказав, про початки сього конфлїкту Галицька лїтопись нам нїчого не каже. Доперва приступаючи до оповідання про пізнїйший похід Куремси на Волинь, лїтописець згадує, що ще перед тим Татари Куремси приходили на Понизє, під час коли Данило пішов походом на Литву 3). Вони приступили під Бакоту. Якийсь Милїй — бакотський намістник, або правдоподібнїйше — якийсь місцевий старшина, „старець градський”, що стояв на чолї Бакоти, пристав до них, і Куремса там посадив свого баскака 4). Можливо, що й самий похід був зроблений на поклик сього Милїя, що хотїв піти слїдом побожських громад. Данило, що вернув ся тим часом з Литви, довідавши ся про Татар, післав до Бакоти сина Льва, і той несподіваним нападом застав Милїя не приготованим. Милїя увязнено й завезено до Данила, та Лев поручив ся за ним перед батьком, і Милїй вернув ся назад в Бакоту. Але що йно Львове військо забрало ся, Милїй знову піддав ся Татарам, і що лїтопись нїчого не згадує по тім про відібраннє Бакоти, можна з того здогадувати ся, що якийсь час Бакота була під татарською зверхністю. По сїм Куремса рушив на полудневу Волинь і почав пустошити околицї Кремінця, хотячи змусити його теж до підданства. Кремінецький посадник Андрій вагав ся, „раз казав: я королїв, другий раз: я татарський”. Лїтописець підозріває, що він був нещирим для Данила, й злорадно оповідає, що се двозначне становище Андрія вкінцї не вийшло йому на добро: Куремса, розгніваний його крутійством, казав його вхопити й забити. Даремно Андрій відкликував ся, що має у себе якусь „Батиєву грамоту (дуже інтересний натяк на можливість якихось попереднїх зносин його з Ордою) — Татари тим ще сильнїйше роззлостили ся, убили його і вирізали серце. Але Кремінця підбити собі Куремсї не удало ся, і він нї з чим вернув ся.
Як я сказав, сї походи Куремси мабуть мали на метї розширеннє безпосередно залежної від Татар території. На звичайні грабівничі напади вони зовсїм не подобають, і коли звістний уже нам претендент Ізяслав Мстиславич по тім слїдом просив Куремсу помогти йому в походї на Галич, Куремса відмовив участи в такій привабній, з добичного становища, експедиції. Лїтописець каже, що Татари мали великий страх перед Данилом: „як тобі йти на Галич? казав Ізяславу Куремса, Данило князь лютий, як схоче позбавити тебе житя, хто тебе виратує?” Не відкидаючи можливости подібних відраджувань, я б бачив в сїм поводженню Куремси добре обдуманий плян — пильнувати пограничних земель, що могли бути переведені під безпосередню власть Орди, й не заривати ся за далеко.
Для Данила така татарська полїтика — підтримувати противкнязївський, автономічний рух та за його помочию переводити руську людність в безпосередню залежність від Орди, була особливо небезпечна. Тож він проти сього руху уважав потрібним виступати з особливим завзятєм. Оповідаючи про війну Данила з болоховськими князями, що підтримували Ростислава, а були такими добровільними підданцями Татар, лїтописець каже, що Данило тим більше завзятє мав на них („болшую вражьду держа”), що вони операли ся на союз з Татарами (яко отъ Татаръ болшую надежду имЂаху); тому він взяв приступом болоховські городи, попалив їх, розкопав укріплення, знищив землю й забрав невільників 5). Отже по тім походї Куремси на Понизє Данило постановив з цїлою рішучостию виступити проти Татар, і заалярмував папу вістями про татарські замисли, накликаючи до оружної помочи 6). А коли від папи і взагалї в заходу нїякої помочи не прийшло, постановив розпочати боротьбу власними силами і вдарити на татарських підданцїв, аби знищити до кореня небезпечний рух.
Момент був для того досить відповідний. Куремса нещасливо вибрав час: вся увага Орди була звернена на ґрандіозні війни в Азиї, розпочаті тодїшнїм великим ханом Менке, й Куремсині пляни на Руси не були піддержані з відповідною енерґією татарським правительством. Данило таким чином мав добрі обставини для своїх плянів. Війна розпочала ся походом на Побоже: тут взято Межибоже й полки Льва Даниловича повоєвали „Побожьє и люди Татарьськыя”, тим часом як полки Данила і Василька руйнували область над Горинею (Болохово) 7).
Потім на весну Данило вислав сина Шварна на громади Тетерева й середньої Случи, і він „взя всЂ городи сЂдящия за Татары” по Случи й Тетереву. Сей другий похід змусив до покори громади, що ще тримали ся по попереднїм: „Білобережцї, Чернятинцї і всї Болоховцї” прислали свої посольства до Данила. Але скільки щирости було в сїй покорі, показав приклад громади Возвягля, що піддала ся Шварну й прийняла від нього його урядника — тивуна, але коли Шварно відійшов, не дала сьому тивуну правити.
Данило хотїв вести війну в сїм напрямі далї, до кінця; він приготовив великі сили для похода на громади надднїпрянські, на Київ. Окрім полків своїх і Василькових він закликав до участи Мендовга, що обіцяв прислати помічні полки литовські й Романа з його полками. Збірним місцем визначено Возвягель — укараннєм сеї громади Данило хотїв розпочати похід. Коли під Возвягель прийшов переднїй полк Данила під проводом Шварна, Возвягляне взяли се військо на сьміх: „бачучи мало вояків з князем, сьміяли ся, стоячи на городї”. Але коли прийшов Данило з усїм військом, вони настрашили ся й піддали ся, та вже не було їм помилування. Данило забрав цїле місто в неволю й подїлив людей між участниками походу: одних Васильку, иньших Льву, иньших Шварнови, а саме місто спалив до решти, так що коли по кількох днях наспіло литовське військо, воно, як оповідає лїтописець, застало тільки головешки та псів, що лазили по городищу 8). Ся незвичайна немилосердність виразно показує, який завзяток мав Данило на сї против-князївські громади.
Не діждавши ся під Возвяглем, як було умовлено, Мендовгових і Романових полків, Данило по зруйнованню Возвягля не пішов на Київ, а вернув ся назад. Плян боротьби з татарськими підданцями був відложений, але обставини скоро змінили ся так, що його прийшло закинути зовсїм.
Куремса за сї походи на татарських клїєнтів пімстив ся походом на Волинь. Він застав Романовичів неприготованими. Одначе його полк, несподївано приступивши під Володимир, стрів ся з сильним опором горожан. Сам Куремса приступив під Лучеськ, але й тут йому не повело ся, і він відступив „в страны своя, рекше в поле” 9). Сили Куремси, „найменьшого з воєвод Бату”, як його називає Пляно-Карпінї, показали ся за слабі для боротьби з державою Романовичів.
