Кінець світу. Том 1. До… - Базів Василь (электронную книгу бесплатно без регистрации .TXT) 📗
Від чого залежить це повзання всередині земного черева? Тут така політика, що аж ніяк не внутрішні фактори відіграють головну роль, а виключно зовнішні, перш за все, такий всеосяжний фактор, який виглядає он з–за вікна, і, не дай Боже, народитися у таку пору,
КОЛИ СОНЦЕ У ГНІВІ.
Яке таке ключове слово для нас, землян, коли ми силкуємося задуматися, що то за штуковина така — життя? І невблаганно та із пієтетом піднімаємо голову ввись. Сонце — ось те, що найближче до нашого людського сенсу Творця. Якщо тобі не вистачає сірої речовини і філософ у тобі цього разу так і не народився, то найелементарніше уявити зримого Бога, коли він випливає вдосвіта з–за горизонту.
Великий містик і мислитель нашого часу, за призначенням Наступник Апостола Петра, Папа Римський Іван Павло Другий, більшість днів свої земних зустрічав, милуючись, як сходить Сонце. Якщо воно, джерело світла і тепла, знову приходить зі сходу, то і цього дня життя продовжується. Все нормально.
Don’t worry! Be happy! Не журись, людство! Будь щасливим! Сьогодні, як і вчора, бо знову Сонце зійшло. У порівнянні із цим щастям для всіх нас геть решти всі біди — такі нікчемні і мініатюрні, як наші кроки до центру Галактики.
Майя Світові Епохи за останній цикл — 26x1000 — іменували, як не важко здогадатися, — за Сонцем. Вміли «зрити» у корінь. Перша світова епоха тривала 4008 років і називалася Сонце–Вода, наступна — Сонце–Землетрус, третя — Сонце–Ураган, перед нами — Сонце–Пожежа, а наша — Сонце–Рух. Усі попередні з отим уточненням через дефіс звучать якось страшно і насторожливо. Не буду приховувати: уточнення — це спосіб знищення людства у кожній із епох.
Хто цей безпощадний кат, який не тільки виносить нам вирок, а й особисто виконує його? Язик не повертається, бо воно, Сонце, у свідомості всіх, котрі жили, живуть і житимуть, — як мати. Святиня. Ікона. Первородна і пречиста любов у нашому серці.
Але облишмо емоції. Є сувора правда життя, яке Сонце має звичку як дарувати, так час від часу — припиняти, висмикуючи ці доленосні полюси, на шпицях якого тримається колесо нашого земного буття.
Напевне, найавторитетніша інституція з предмету, про який ведемо мову, американське агентство NASA надрукувало доповідь «Загрози космічної погоди: соціальні та економічні наслідки», висновки якої керівник вченої ради і професор Університету Колорадо Даніель Бейкер прокоментував так: «Наслідки сонячного штурму, який ми очікуємо восени 2012 року, можна порівняти за масштабами із наслідками ядерної війни або падінням на Землю гігантського метеорита».
Спалахи на Сонці відбуваються регулярно, їх кількість зростає циклічно кожних 11–12 років. І пік припадає на все той же 2012–й.
Голландський астрофізик Пірс ван дер Майєр, який є провідним експертом нашої континентальної NASA — Європейського космічного агентства (ESA) — консультує уряди країн ЄС дуже вже песимістично. Він вважає, що Сонце перебуває на тій стадії, що може попросту зірватися.
Там є теж певні температурні нормативи, приміром, середня погода на Сонці — 27 мільйонів градусів за Фарингейтом. А останнім часом — у 49 мільйонів градусів розжарилося світило. Це так, якби середня температура літом у Києві була, як завше, 27 градусів, а тут раптом припекло — 49 градусів. Дубай із Ріядом відпочивають.
Про нештатну ситуацію на Сонці свідчать і знімки гігантських протуберанців, які зафіксувала сонячна і геліосферична обсерваторії NASA SOHO. Джерело за авторитетністю — номер один у науці і практиці. Якщо температура на Сонці буде зростати так і надалі, то всі чотири полюси, на яких напнуто вітрила життя на Землі, розплавляться. Не знаю, мої слова треба сприймати як фігуральний чи як геофізичний вираз.
У руслі катастрофічно–чорнобильського мислення грядущу подію на Сонці, про яку на всі голоси здіймають лемент американські фізики, можна назвати сонячним чорнобилем із корональним викидом, оскільки мова йде про те, що у космос полетить фрагмент сонячної корони.
Як завше у таких випадках, бували вже генеральні репетиції. Перша з них отримала назву Каррінгтонського явища, оскільки його помітив англійський астроном Річард Каррінгтон. Трапилося це у 1859 році. Він першим помітив за кілька годин до катаклізму, як на Сонці з’явилися незвично великі плями. Невдовзі їх уже міг розгледіти кожен, хто підніс голову вгору. Неозброєним оком було видно, як на Сонці дві найбільші осліплюючі плями просто вибухнули, розірвалися і, відірвавшись від самого Сонця, у вигляді яскравіших від самого Сонця відірваних шарів канули у Лету.
За кілька годин відлуння від побаченого дійшло до Землі. Небо просто рвалося на шматки, і ніч перетворилася на день. І є зафіксовані свідчення на різних частинах планети.
Відголосок трапився 9 листопада 1965 року о 17–й годині 27 хвилин, але не повсюдно, а у Канаді. Народ саме повертався додому після завершення робочого дня. І раптом впала ніч. В одну миттєвість. Так, як вимикається світло.
Трапилося так, неначе хтось десь, на всьому північному сході Американського континенту, вимикнув рубильник. Зникла електрика. Поїзди метро зупинилися посеред тунелів, і народ, переляканий до півсмерті, пробивався у пітьмі під землею. Так само тисячі застряли у ліфтах хмарочосів. Оскільки водночас погасли всі світлофори, можна собі уявити, що творилося із автопотоками на вулицях.
Тоді у масовій свідомості американців була ключова установка небезпеки — адже ще свіжою у пам’яті була Карибська криза. Люди подумали, що несамовитий варвар–антихрист Хрущов, який розмахував на Кубі перед носом американців і за сотні кілометрів від їхніх домівок ядерною довбнею, розпочав світову війну. Звершилося — СРСР напав на США.
Електрики не було 14 годин. Коли запрацювали телерадіокомунікації, люди довідалися: то була магнітна катастрофа.
Правда, локальна, неподалік від Північного магнітного полюсу, який прореагував на черговий вибрик нашого улюбленого Сонечка. Коли воно раптом вивергає зі свого єства мільярди тонн плазми, то відгукується магнітне поле Землі. Воно виводиться із стабільності, у результаті чого різко зростає сила електричного струму, від якого в одну секунду закипають повсюдно всі трансформатори.
По–перше, тоді то був лише мініатюрний плювок з боку Сонця, і магнітна нестабільність поширилася на площу 200 тисяч квадратних кілометрів, на яких проживало 30 мільйонів чоловік.
Якби то було у таких масштабах, як за Каррінгтона… Бо тоді, коли Івану Яковичу Франку було три роки і він у кузні спостерігав хіба що вогні, що сипалися від батькової наковальні, тоді, в середині ХІХ століття, планета була практично не електрифікована, а тому й наслідків на виробництві та у побуті не помітили. А тепер поміркуйте про темпи тої самої електрифікації від 1856 року і до 2012–го? Що буде, коли над усією нинішньою цивілізацією опуститься рубильник і людство повернеться у доелектричну епоху?
Важко уявити? Нехай вам допоможе один із директорів NASA, головний експерт з питань магнітосфери американського уряду Джеймс Грін:
«Якщо відбудеться подія, подібна до тієї, що сталася восени 1859 року, то ми, на жаль, її можемо не пережити».
Звичайно, ми нині озброєні начебто, і месидж зі супутника NASA — із супутника, що тримає під контролем Сонце, надійде заздалегідь, але не раніше, ніж за кілька хвилин, коли захитається полюс.
Сила струму зашкалюватиме, мільйони трансформаторів згорять по всій планеті в одну мить. Вийдуть із ладу всі енергосистеми. В одних лише США надпотужних трансформаторних станцій, на яких тримається уся соціально–економічна інфраструктура, — дві тисячі. А світова економіка здатна виготовити їх протягом року 70–100 штук. У тих же Штатах є лише п’ять заводів, що продукують таку електротехнічну машинерію. Треба два роки, аби замінити те, що згорить.
Одномоментно зупиняються мільйони одиниць усіх видів транспорту по усій планеті. Завмирає світова економіка. Мільйони людей потрапляють у технічний полон у метро і ліфтах. Нинішні хмарочоси — то трохи не те, що у роки дитинства великого Каменяра.
