Третє Правило Чарівника, або Захисники Пастви - Гудкайнд Террі (полная версия книги txt) 📗
Розреготавшись, генерал Райбах сунув пальці за ремінь.
— Покажи ще що-небудь, і я, може, дам тобі золоту монету, перш ніж вигнати звідси. За нахабство тобі теж покладеться плата — правда, іншого роду.
Солдати загрозливо зімкнули кільце.
— Магістр Рал не показує фокусів! — Гаркнула Холлі.
Спершись на стіл, Райбах нахилився до неї:
— Ви одягнені дуже переконливо, але я не раджу вам зображати Морд-Сіт, юна дама. Якщо ви потрапите одній з них в руки, то дорого заплатите за свій маскарад. Вони, знаєте, дуже серйозно ставляться до своєї професії.
Холлі торкнулася ейджем його долоні. Скрикнувши від болю, генерал відсахнувся з виразом повної розгубленості на обличчі і вихопив кинджал.
Від реву Гратча затремтіли скла. Очі його загорілися смарагдовим полум'ям.
Він оголив ікла і розправив крила. Солдати відступили, виставивши перед собою мечі.
Річард подумки застогнав. Ситуація швидко ставала некерованою. Тепер він пошкодував, що недостатньо добре все продумав, але тоді він був абсолютно впевнений, що його здатність ставати невидимим справить потрібне враження. Треба було хоча б розробити план відступу! А зараз він не уявляв, як їм вибратися звідси живими. Навіть якщо їм це і вдасться, то якою ціною? Це буде кривава бійня. Річард не хотів цього. Він зважився на цю авантюру для того, щоб уникнути кровопролиття, а не навпаки.
Раптово навколо піднявся шум.
Не думаючи про те, що робить, Річард вихопив меч. Неповторний дзвін чарівного клинка поплив у повітрі. Магія меча полилася в Річарда, наповнюючи люттю його тіло. Це було схоже на потік розплавленого металу, пропалює до кісток. Річарду було добре знайоме це відчуття, і він дозволив йому цілком захопити себе. Вибору не залишилося. У ньому завирував лютий шторм.
Духи тих, хто використовував цю магію до нього, вирвалися на свободу разом з хвилею нищівного гніву.
Райбах розсік повітря кинджалом.
— Убити самозванців!
Раптово пролунав грім, і скло розлетілося на мільйони осколків, блискучих, немов алмази. Офіцери пригнулись, прикриваючи голови, і Річард з подивом зрозумів, що вікна були вибиті зовні.
Крізь скляний дощ майнули чотири тіні. Згустки світла й темряви впали на підлогу. Крізь магічну лють меча Річард відчув їх.
Мрісвізи.
Приземлившись, вони відновили тверді обриси.
Річард пригнувся, і Гратч перелетів через нього. Битва почалася. Один з офіцерів впав обличчям на стіл, заливаючи кров'ю паперу. Докас відтіснив двох солдат, ще двох Іган загнав за стіл.
Але Річард, піймавши всередині себе острівець спокою, не звертав уваги на стогони, крики і блиск сталі. Тиша огорнула його, коли він торкнувся чола Мечем Істини, мовчазно благаючи клинок бути справедливим сьогодні.
Він бачив тільки мрісвізів, відчував тільки їх. Всією душею він бажав не бачити і не чути нічого більше.
Перший, найближчий, який стояв спиною до Річарда, виник немов з повітря. З лютим криком Річард дав волю гніву Меча. Клинок свиснув і одразу ж знайшов свою мету. Магія отримала кров, якої так жадала. Обезголовлений мрісвіз звалився, і його ніж покотився по підлозі.
Річард розвернувся до іншого, того, що був зліва, але тут між ними вклинилася Холлі, затуливши своїм тілом Магістра Рала. Ще в розвороті Річард ухитрився відкинути її плечем і, майже одночасно з цим змахнувши мечем, зніс головою другому мрісвізу перш, ніж тіло першого встигло торкнутися підлоги. Струмінь крові ударила в стелю.
Річард рвонувся далі. Охоплений магічною люттю, він став єдиним цілим зі своїм мечем, з його магією і духами, що жили у ньому. Він став тим, ким називали його в пророцтві, написаному на древнед'харіанському, і ким він називав себе сам: Фуер Грісса ост драука — Несучий смерть. Все, що було менше цього, означало б загибель його друзів, але Річард перебував уже за межами розуму. Він був повністю занурений в магію.
Хоча третій мрісвіз встиг змінити колір, Річард все ж побачив його, ковзаючого між солдат, і могутнім ударом увігнав клинок йому в груди.
Передсмертне виття заполонило кімнату.
Від цього звуку солдати завмерли, і настала раптова тиша.
Річард з натугою підняв меч і відкинув мрісвіза в сторону. Неживе тіло зісковзнуло з клинка і, пролетівши по повітрю, вдарилося об ніжку стола.
Ніжка підломилися, стіл нахилився. Папери посипалися на підлогу.
Зціпивши зуби, Річард направив клинок на людину, що стояла там, де мить тому був мрісвіз. Вістря торкнулося горла чоловіка і зупинилося. З леза на підлогу капала кров. Магія рвалася назовні, в жадобі знищення вимагаючи і цієї жертви.
Смертоносний погляд Шукача зустрівся з поглядом генерала Райбаха. І очі офіцера вперше розгледіли того, хто стоїть перед ним. Магію, танцюючу в очах Річарда, не можна було сплутати ні з чим. Це було все одно що поглянути на сонце і не заплющити очі.
Ніхто не видав ні звуку — втім, Річард все одно не почув би нікого.
Він бачив лише людину, яку тримав на вістрі своєї помсти. Річард з головою занурився в вируючий казан магії, і повертатися звідти було жахливо важко.
Дивлячись в яструбині очі Річарда, генерал Райбах повільно опустився на коліна. Його голос заповнив дзвінку тишу.
— Магістр Рал веде нас. Магістр Рал наставляє нас. Магістр Рал захищає нас. У сяйві слави твоєї — наша сила. У милосерді твоєму — наше спасіння. В мудрості твоєї — наше смирення. Все наше життя — служіння тобі. Все наше життя належить тобі.
Це було сказано не для того, щоб врятувати своє життя. Це були слова поваги людини, яка побачила те, чого він побачити не очікував.
Річард сам не один раз повторював ці слова. Кожен день, коли в Народному Палаці Д'Хари бив дзвін, всі збиралися на майданчиках для посвячення і протягом двох годин повторювали ці фрази і кланялися, стоячи на колінах. Сам Річард вперше вимовив ці слова, коли побачив Даркена Рала — за наказом Денни.
Дивлячись на уклінного генерала, Річард відчув огиду і в той же час якоюсь частиною душі — величезне полегшення.
— Магістр Рал, — прошепотів Райбах, — ви врятували мені життя. Ви врятували життя всім нам. Дякую вам.
Річард зрозумів, що, якщо він зараз спробує зарубати генерала, клинок не послухається. Не послухається, тому що Річард серцем знав: ця людина більше не ворог йому й не становить загрози. Меч, якщо тільки Річард не зробить його білим, звернувшись до тієї сторони магії, що відображає любов і прощення, ніколи не вдарить невинного. Однак магічний гнів, що опанувала Шукачем, не піддавався розуму. Погасити його було нелегко. Нарешті величезним зусиллям волі впоравшись з ним, Річард прибрав Меч Істини у піхви. Разом з ним пройшли і лють, і магія.
Все закінчилося так само швидко, як почалося. Тепер сутичка здавалася Річарду чи не сном. Миттєвий спалах, яка вже минув.
На похиленому столі лежав мертвий офіцер. Підлога була усипана осколками вітражу, паперами і залита смердючою кров'ю мрісвізів. Всі солдати в кімнаті і в коридорі стояли на колінах. Вони теж бачили неймовірне.
— Решта живі? — Річард захрип від крику люті і говорив насилу. — Хто-небудь ще поранений?
Відповіддю була тиша. Рани, звичайно ж, були — серйозні, але не смертельні. Докас з Іганом так і не оголили мечів. Важко дихаючи, з закривавленими кулаками, вони височіли над уклінними солдатами. Вони були тоді в Народному Палаці, їх очі вже бачили це.
Гратч склав крила і страшно посміхався. «Принаймні хоча б одна істота пов'язано зі мною тільки узами дружби», — подумав Річард. На підлозі валялися чотири мертвих мрісвізи. Одного вбив Гратч, трьох — Річард. На щастя, тварюки не встигли нікого вбити. Могло бути і гірше. Набагато гірше. Кара відкинула з чола волосся, а Бердіна струсила з плечей осколки скла. Раїна відпустила солдата, якого міцно тримала за руку, і він відійшов і бухнувся на коліна — перевести дух.
Річард глянув на роздерте Гратчем тіло мрісвіза. Поруч, зігнувшись, стояла Холлі, обхопивши руками живіт. Її світле волосся різко виділялися на криваво-червоному одязі Морд-Сіт. Ейджі бовтався на ланцюжку, прикріпленою до зап'ястя.
