Чвара королів (ЛП) - Мартін Джордж (электронные книги без регистрации TXT) 📗
Стара корона Королів Зими загубилася три століття тому — її передали Аегонові Завойовнику після того, як Торген Старк схилив коліна і склав з себе титул. Що з нею зробив Аегон, не відав ніхто. Але й коваль князя Гостера не зрадив сподівань. Роббова корона дуже скидалася на ту, про яку багато оповідали у казках про стародавніх королів Старків: відкритий обруч куваного спижу, різьблений рунами першолюдей, з дев’ятьма чорними залізними шпичаками у подобі мечів. На короні не було ані сліду золота, срібла чи коштовного каміння. Метали зими — залізо і спиж, темні та міцні, єдині здатні встояти супроти крижаного холоду.
Чекаючи у великій трапезній Водоплину на бранця, якого саме мали привести, вона дивилася, як Робб зсуває корону назад, аби вона трималася на рясній брунатно-рудій шапці волосся, за мить знову посуває її наперед, а ще за хвилину повертає на чверть оберту, наче так вона зручніше сидітиме йому на чолі. «Нелегка справа — носити корону», подумала Кетлін, спостерігаючи за сином, «особливо юнакові п’ятнадцяти років».
Коли сторожа ввела бранця, Робб завимагав свого меча. Оливар Фрей подав його руків’ям уперед; її син витяг клинка з піхв і поклав оголеним поперек колін. То був погрозливий знак, зрозумілий усім.
— Ваша милосте, ось той, про кого ви питали, — оголосив пан Робін Ригер, сотник княжої сторожі дому Таллі.
— На коліна перед королем, Ланістере! — вигукнув Теон Грейджой. Пан Робін примусив бранця стати навколішки.
«Зовсім не схожий на лева», подумала Кетлін. Лицар на ім’я Клеос Фрей був сином пані Генни, сестри князя Тайвина Ланістера, але не мав на обличчі геть нічого від уславленої ланістерівської вроди зі світлим волоссям та зеленими очима. Натомість він успадкував цупкі брунатні кучері, мляве підборіддя та вузьке обличчя свого батька — пана Емона Фрея, другого сина старого князя Вальдера. Очі пан Клеос мав бліді, водяві, якими безперервно блимав. Щоправда, блимання могло спричинитися надмірним світлом, бо цюпи під Водоплином були темні та вогкі… а наразі ще й забиті полоненими.
— Підведіться, пане Клеосе. — Голос її сина не мав у собі тієї криги, як в його батька, але то не був і голос п’ятнадцятирічного хлопчини. Війна передчасно зробила з нього чоловіка. Ранкове світло виблискувало на гострому краї сталевого клинка, покладеного на коліна.
Але непокоївся пан Клеос Фрей не від вигляду меча, а від вигляду звіра. Сірого Вітра, як назвав його син. Вовчисько, більший за хортів, якими заганяють лосів, худорлявий, кольору темного диму, з очима розтопленого золота. Коли звір посунув уперед і понюхав полоненого лицаря, запах страху відчула кожна людина у трапезній. Пана Клеоса захопили у полон під час битви у Шепітній Пущі, де Сірий Вітер вирвав горлянки півдесяткові людей.
Лицар зіп’явся на ноги та позадкував од звіра так хутенько, що деякі спостерігачі засміялися.
— Дякую, пане мій.
— Ваша милість! — гримнув князь Умбер-Великоджон, найгаласливіший з північних значкових панів Робба… а ще, за його власними словами, найвірніший та найлютіший. Саме він першим проголосив її сина Королем-на-Півночі й не потерпів би найменшої образи честі свого володаря, щойно піднесеного на новий ступінь влади.
— Ваша милість, — поспіхом виправився пан Клеос. — Благаю вибачити.
«Цей зовсім не зухвалий», подумала Кетлін. «Радше Фрей, ніж Ланістер.» Його брат у перших, Крулеріз, поводився б у цій палаті геть інакше. Пан Хайме Ланістер нізащо б не вичавив між своїх чудових білих зубів ту шану, якої від нього вимагали — годі й сподіватися.
— Я випустив вас із підземелля, аби ви передали від мене повідомлення вашій сестрі у перших Серсеї Ланістер, що сидить у Король-Березі. Ви рушите під прапором мирних перемовин, з супроводом у тридцять моїх вояків.
Пан Клеос відчув помітне полегшення.
— Вважатиму за честь і щастя передати королеві послання вашої милості.
— Вам слід розуміти, — вів далі Робб, — що на волю я вас не відпускаю. Ваш дід, князь Вальдер, ручився мені у повній підтримці дому Фрей. Багато з ваших братів та дядьків були разом з нами у Шепітній Пущі, але ж ви обрали битися під левовим прапором і тим самим перевернулися з Фрея на Ланістера. Я вимагаю, щоб ви заприсяглися лицарським словом і честю, що повернетеся сюди, у мій полон, з відповіддю королеви на моє послання.
Пан Клеос відповів негайно:
— Присягаюся лицарською честю.
— Всі у цій палаті чули ваше слово, — попередив брат Кетлін, пан Едмур Таллі, який говорив від Водоплину та панства Тризуба в місце свого вмираючого батька. — Якщо ви не повернетеся, вся держава дізнається про ваше нехтування лицарською клятвою.
— Я додержу слова, — сухо запевнив пан Клеос. — То яке послання треба переказати?
— Пропозицію миру. — Робб підвівся з мечем у руці. Сірий Вітер став поруч. В палаті настала тиша. — Перекажіть королеві-намісниці: якщо вона виконає мої умови, то я вкладу цього меча до піхв і скінчу війну між нами.
У глибині палати Кетлін помітила, як висока кощава постать князя Рікарда Карстарка пропхалася крізь шерегу стражників і зникла за дверима. Ніхто інший не ворухнувся. Робб на віддалений рух не звернув жодної уваги.
— Оливаре, грамоту, — наказав він. Зброєносець забрав меча і передав королю згорнутий сувій.
Робб розгорнув його і проказав:
— По-перше, королева має звільнити моїх сестер і надати їм засіб пересування морем від Король-Берега до Білої Гавані. Заручення панни Санси з Джофрі Баратеоном віднині слід вважати розірваним. Отримавши звістку від мого каштеляна про безпечне повернення сестер неушкодженими до Зимосічі, я звільню братів королеви у перших — зброєносця Вілема Ланістера і вашого брата Тіона Фрея, а також надам їм збройний супровід до Кастерлі-на-Скелі або до іншого місця, яке забажає вказати королева.
Кетлін Старк понад усе прагнула дізнатися, які думки ховаються за кожним обличчям у палаті, за кожним насупленим чолом, за кожною парою стиснених вуст.
— По-друге, нам мають повернути кістки мого ясновельможного батька для належного поховання коло їхнього брата і сестри у криптах Зимосічі, бо таким напевне було б власне батькове бажання. Заразом нам мусять повернути і рештки вояків варти пана князя, що загинули, перебуваючи на службі їхньої ясновельможності у Король-Березі.
На південь поїхали живі люди, а повернуться холодні кістки. Вона подумала, що Нед мав рацію. «Його місце було в Зимосічі, він сам так казав, але чи слухала я його? Ні. Я сказала: їдь разом з Робертом, ставай його Правицею заради добра нашого дому, заради наших дітей… то я винувата, я і ніхто інший…»
— По-третє, обіручний меч мого батька на ймення Лід мусить бути доправлений мені до рук — себто сюди, до Водоплину.
Кетлін дивилася на свого брата, пана Едмура Таллі, що стояв зі скам’янілим обличчям, заткнувши великі пальці за пас із мечем.
— По-четверте, королева має наказати своєму батькові, князеві Тайвину Ланістеру, звільнити тих моїх лицарів та значкових панів, яких він полонив у битві на Зеленозубі. Щойно зазначене звільнення відбудеться, я обіцяю відпустити полонених, узятих мною в Шепітній Пущі й Трьохтабірному Бойовищі, за винятком одного лише Хайме Ланістера, який лишиться заручником, аби забезпечити належну поведінку свого батька.
Кетлін роздивилася лукаву посмішку Теона Грейджоя, питаючи себе про її зміст. Молодик мав звичку посміхатися так, наче знає якийсь таємний жарт, відомий одному йому в світі; Кетлін його посмішка ніколи не подобалася.
— І останнє. Король Джофрі та королева-намісниця мусять відмовитися від усіх прав зверхності над північчю. Віднині й довіку ми є не частиною їхньої держави, але вільним і незалежним королівством, як було за часів давно минулих. Наші володіння включатимуть в себе усі землі Старків на північ від Перешийка разом з землями, що омиваються водами річки Тризуб, її вітками та притоками від Золотого Зубу на заході до Місячних гір на сході.
— Король на Півночі! — загудів басом Великоджон Умбер, струшуючи у повітрі кулаком завбільшки зі свинячий окіст. — Старк! Старк! Король на Півночі!
