Історія України-Руси. Том 9. Книга 2 - Грушевський Михайло Сергійович (книги без регистрации бесплатно полностью .TXT) 📗
2) Жерела XII с. 391.
3) Архив ЮЗР. III VI с. 122.
4) Les Cosaques divises entr'eux recherchent a l'envie la protection polonaise. Теки Люкаса в Оссол. 2973, л. 76.
5) Осол. 189 с. 829.
XI. “МОСКОВСЬКА ЗРАДА” І НОВА ЛІҐА (ЛІТО 1656-ВЕСНА 1657)
ВИЛЕНСЬКІ ПЕРЕГОВОРИ І ЇХ ВІДГОМОНИ НА УКРАЇНІ: ЗАМИРЕННЄ МОСКВИ З ПОЛЬЩЕЮ І РОЗРИВ З ШВЕЦІЄЮ, ВОНА ПОВІДОМЛЯЄ ПРО СЕ ГЕТЬМАНА, ГЕТЬМАН ВІДПОВІДАЄ ПОСОЛЬСТВОМ СКОРОБОГАТОГО 7 (17) ЧЕРВНЯ, НАКАЗ СКОРОБОГАТОМУ, ПРИСИЛКА КИКИНА З ІНФОРМАЦІЄЮ, ПОСОЛЬСТВО ГАПОНЕНКА, БАЖАННЯ ВІЙСЬКА, ЩО МАЮТЬ БУТИ ВЗЯТІ НА УВАГУ ПРИ ДОГОВОРІ, ГЕТЬМАН ОСТЕРІГАЄ ЦАРЯ ВІД ЗГОДИ З ПОЛЯКАМИ, ЛИСТ ЙОГО В СІЙ СПРАВІ ДО А. БУТУРЛИНА. ОБУРЕННЄ СТАРШИНИ НА ЗРАДЛИВУ ПОВЕДІНКУ МОСКОВСЬКОГО УРЯДУ, ЇЇ ПІЗНІШІ ЗГАДКИ ПРО СЕ В МАНІФЕСТІ ДО ДЕРЖАВ.
Після того як військо Запорізьке на весняній раді признало для себе неможливим порозуміннє з Польською Короною і небажаними-всякі переговори з нею, з тим більшою підозріливістю і неприхильністю мусіло воно ставитися до мирних переговорів, що розвивалися між Польщею і Москвою. За більш неофіційними балачками, що ще з кінцем 1655 року завязались між ріжними урядовцями і достойниками Москви і Польщі (докладніше-в. кн. Литовського) в р. 1656 пішли вже вповні офіційні переговори-облекшені посередництвом Австрії. При всіх своїх обережностях і побоюваннях, щоб не заплутатися в нову війну, віденський двір не відмовився посередничити між Москвою і Польщею, і в осени 1655 р. приїхали до Москви в сій справі цісарські посли Алєґреті і Льорбах, і цар прийняв посередництво цісаря. В квітні 1656 р. приїхав посол Яна-Казимира Ґаліньский і одержав принціпіяльну згоду на замиреннє. Цар і його дорадники охоче прихиляли ухо до польських метикувань про перспективи вибору московського царя королем польським і мирного обєднання обох монархів сею дорогою, і навіть авансом взяли на себе ролю захистників польсько-литовських володінь від шведських претенсій. В травні 1656 р. зірвали дипльоматичні відносини з шведським королем і вислали військо в його володіння при Финській затоці, накликавши таким чином на себе довгу, тяжку і клопотливу війну. На той же травень були призначені мирові переговори з Польщею при посередництві австрійських послів. Але через опізненнє мандатів термін пересунено на 1 серпня, і місцем переговорів визначено Вильну 1).
В середніх днях н. с. червня 1656 р. гетьман дістав про се офіціяльне повідомленнє від царя. Царської грамоти не маємо-знаємо про неї тільки з гетьманського листу, висланого з сього приводу з тодішньої гетьманської кватири в Гадячу, з осібним післанцем “Чигиринцем Іваном Скоробогатим”, як він називається в московських актах. З ним поїхав підписок Виговського Остап Федькович (Федоров), Лубенець Степан Вербицький і з ними 10 чоловіка козаків.
Гетьман дякував цареві за превелику ласку, яку йому розповіли його післанці (про се посольство гетьманське нічого більше не знаємо). Цар прислав з ними грамоту, повідомляючи про посередництво римського цісаря в справі замирення з Польщею, і разом з сим гінця, що віз повідомленнє від царя Яну-Казимирові про посольський з'їзд: очевидно, гетьманові доручалось переправити сього гінця до Яна-Казимира. Гетьман повідомляє царя, що він того гінця негайно вислав до короля, але в обережній формі нагадує що його, гетьмана, також не годилось би поминути в сій справі: “Просимо в. ц. в., щоб і нам було відомо, де і на якім місці буде відправлятися той з'їзд 2). Бо з Лядських сторін приходить богато православних, через великі обиди, які вони приймають від неприятелів в. ц. вел. і наших, і розповідають також, що Ляхи далі заходяться против нас, на віру і церкву православну, продовжуючи свої давніші нечестиві замисли. Розіслали богато єзуїтів і ксьондзів своїх по всіх краях римської віри, до королів і князів: шукають у них помочи против нас, а нас і віру православну і церкву обіцюють викорінити. Також инших заграничних неприятелів підіймають против нас: одного послали до Ракоція семигородського князя, прохаючи грошей і війська на Шведів, а його, Ракоція, обіцяють взяти на королівство по смерти Яна-Казимира, або дати городи в застав. Инше (посольство) післали до турецького султана, обіцюючи щорічну данину, аби лише прислав з инших земель на нас поміч. Знову ж двох послів-одного до римського цісаря, другого до римського папи післали прохаючи помочи військом. А папа римський писав до Яна-Казимира і панів-рад, щоб яко мога з в. ц. вел. мирилися, а потім, вигнавши Шведа, всіми силами хочуть узятися до нас і православної віри. Тепер знову післали Ромашкевича. Вірменина, до хана кримського, щоб ішов з військом на Шведів, а потім хочуть обернути військо на Україну в. цар. величества. Отже ти, вел. государю, єдиний поборник православної віри і церкви, видячи такі лукавства сих наших неприятелів, нас у наругу иновірцям не давай, але в ласці своїй і вільностях неодмінно заховуй!”.
Далі гетьман подає до відому царя про той бунт, що підняв був Грицько Неблядин-вище се було наведене (с. 1230), а з рештою відкликається до устних доручень даних Скоробогатому і Федьковичу 3).
Наказ даний їм, був поданий “в посольском шатре”, і заховався в актах, в московськім перекладі:
“Поклон від нас-Б. Хм., гетьмана й. ц. в. Запорізького віддати й. ц. в., також від усього війська Запорізького; титул весь говорити до й.ц. в. за звичаєм.
Пункт 1-й про з'їзд лядський: бити чолом й. ц. в. щоб нам об'явив, де, на якім місці і як скоро буде відправлятися. Тому що Ляхи намовляють ріжні чужі землі, а найбільше кримського хана, і без нього не хочуть і з'їзду робити,-доки хан не дасть згоди. Про се посилаємо лист Криштопа Тишкевича, бувшого чернигівського воєводи, для переконання й. ц. в. 4).
2. Яка секретна рада була у панів-рад лядських при Яні-Казимирі, що вони між собою постановили і як папа римський писав до кор. Казимира: щоб мирилися на чім-будь, тому що все то може бути в ніщо, і як ріжних сторонніх панів на нас затягають-про все те посилаємо відомість, принесену достойним православним чоловіком і подану на письмі: як вони тепер задумують нас пізніше звоювати, тільки б у силу зібратися 3).
3. Післали Ляхи і до Ракоція, князя семигородського, щоб їм помагав грошима і військом проти Шведів, а Ляхи мають його взяти на королівство, як тільки король помре, а поки до того прийде-тепер же відступають йому частину земель, про се свідчить відомість 6).
4. Післали посла до турецького султана, аби велів Татарам іти в поміч Ляхам- обіцяють всякі дарунки, аби яким будь чином привести султана до того щоб їм на нас поміг 7). Похваляються, що Шведів уже погромили, а упоравшися хоч трохи з Шведами, хочуть обернутися на царя і на нас-готові й миритися з Шведами.
5. Ромашкевича Вірменина, наділивши шляхецтвом, післали до кримського хана з великими дарунками, щоб їм поміг; так Татарам кажуть: коли нам не дасте помочи, то цар з козаками вас у Криму звоює, а коли дасте нам поміч тепер зараз, ми вам потім помагатимемо против усіх ваших ворогів.
6. Бити чолом е. ц. в., аби не гнівався за тих своєвільників, Донських козаків, що війшли сюди по охотника, а ніхто добрий не пішов, тільки своєвільники. Богато їх зібралось, а старшим був у них Грицько Неблядин: він казав, що від й. ц. в. був на те наказ, і й. ц. в. велів нас воювати. Ми не бачучи указу й. ц. в., тільки своєвільників, без указу й. ц. в. зібраних, веліли тих своєвільників громити. А коли б ті своєвільники десь показались і про нас недобре говорили, нехай й. ц. в. не вірить! Бо ми будучи під кріпкою рукою в. ц. в. пильно охороняємо вільности і будемо охороняти, а ті хотіли таку своєволю підняти, яка в Чугуїві була. А указу й. ц. в. на те не було ні через післанців ні через письмо. Таких своєвільииків треба б і там 8) карати-се ми подаємо на високий розсуд й. ц. в.
