Історія України-Руси. Том 9. Книга 2 - Грушевський Михайло Сергійович (книги без регистрации бесплатно полностью .TXT) 📗
Гетьман на се відповів, що він уже раніш писав про се путивльському воєводі, щоб він велів тих шинкарів і шинкарок займати і до вязниці сажати, вино забирати на государя (конфіскувати), а гетьманові про се аби писав: гетьман пришле від себе відповідних людей, щоб тих шинкарів покарати. Тепер він з Лопухиним напише воєводі знову 25).
На сім закінчилася перша авдіэнція, 6 н. с. квітня. Другого дня Лопухин післав свого піддячого Портомоина до гетьмана і до писаря, щоб нагадати їм про висилку наслідство до Могилева казацького делєґата разом з московським сотником Сивцовим- аби дали знати, кого саме посилають, а їх, послів, щоб відправили скоро. На се Виговський сказав, що гетьман виїхав до Суботова, побуде там до 1 (11), як повернеться, то негайно оповістять, хто поїде з Сивцовим, і затримки в відправі посольства також не буде.
Того ж дня, 7 н. с. квітня прийшов до послів Ян Потоцкий, щоб розпитатися про свого брата Павла, взятого в полон в Чорткові минулого року,-чув що він в Москві? Посли потвердили, що він в Москві, забажав з сином і з челяддю перейти на православну віру, і тішитися царською ласкою. Спитали Яна, з чим він приїхав: чи мав листа до гетьмана від короля і які небудь доручення? Ян Потоцкий відповів, що приїхав тільки щоб розвідатися про брата: від короля мав тільки рекомендаційний лист, і ніяких доручень. Тепер хотів би переслати з послами листа братові. Посли намовляли його піти за прикладом брата-їхати на царську службу до Москви, але Ян не згодився, сказав, що він з ласки царя до його брата тішиться, але сам їхати зараз не може. В день від'їзду послів він приніс два листи: оден до брата, другий до його слуг 26) і сказав, що буде у гетьмана в Чигрині чекати відповіди від брата (154-6).
1 (11) квітня гетьман прислав до послів осавула Ковалевського, закликав їx до себе “для государева дЂла”. Посли зараз же пішли, і гетьман повідомив їx, що до Могилева, Чаусів та инших городів посилається колишній київський полковник Антін Жданович. Представив їм його і при них дав йому наказ: полковника Дорошенка за зраду, що Н. Бихів кинув-скарати горлом. Федорові Константиновичу, коли розшукають, зробити те саме. Над Ів. Нечаєм і над Корнієм перевести слідство: чи посилали вони козаків до государевих городів і уїздів? били козаки государевих людей і грабували, а вони того не розслідили? Відповідно до того поступити з тими полковниками згідно з вiйcькoвим правом, а з Могилева і з Чаусів їх в кожнім разі вислати до козацьких городів. З козаків, що тепер в залогах в Могилеві, Чаусах та инших містах, одиноких вислати всіх до гетьмана у війско, і в тих городах більше їм не бути; тихже козаків, що мають там доми,-зараз їх виводити не можна, бо з того вийде в війську великий заколот (смута), і гетьман побоюється від козаків з того приводу великої біди (“всякого дурна”).
Посли знову стали намовляти гетьмана, щоб велів вивести всіх козаків без виїмку, “аби тим не навести на себе гніву й. цар. вел-ва”. Але гетьман не подався, відповів: “В тім й. цар. в-ва воля, ви мої слова донесіть й. ц. влу, але жонатих козаків тепер вивести не можна, бо я від козаків у війську боюсь великої біди (“всякого дурна”).
Потім гетьман і писар повідомили послів, що до Чигрина приїхав з Луцька владика Діонисий Балабан, каже, що втік від лядського гонення 27), а довідавшися про посольство царське просив Виговського дати йому змогу побачитися з послами.
Тогож дня посли бачилися з ним; розпитували про його подорож і про польські новини. Балабан розповів, що він виїхав з Луцька на сирній неділі 28), в Луцьку тепер польний гетьман Лянцкороньский, з ним тільки луцька шляхта, небогато; король у Львові, з ним конного й пішого війська 15 тисяч. Вибрався Балабан з Луцька через “велике изгоненне від Ляхів”, хоче з Чигрина їхати до митрополита до Київа, щоб той писав до царя, аби він пожалував його, епископа, і шляхту і міщан луцьких-прийняв їх під свою руку. В такім разі він поїде назад до Луцька і візьме у шляхти, міщан і всяких людей запись за їх руками (підписами), що вони бють чолом цареві, і сю запись за своїм підписом пішле цареві.
Посли почали йому радити, щоб зараз виладив про се листа цареві, з своїм підписом, а вони його відвезуть цареві. Але Балабан відрік, що без відома митрополита він сього не може зробити: розповівши митрополитові він потім вишле до царя своїх старців (160-1).
Виговський приходивши з Балабаном розповів про приїзд волоського посольства: того самого дня приїхав митрополит Гедеон та лоґофет Ненон і з ними всяких людей 33 душі, післані в посольстві до царя; вони переказували через Виговського бажаннє бачити царських послів. Посли прийняли митрополита й лоґофета, але розмова нічого інтересного не дала. Після них прийшов іще коморник воєводи Стефана Ілляш, Лопухин його частував і дарив, для більшої одвертости, і коморник розповів, що воєвода Стефан вислав своїх послів до царя просити, щоб цар велів йому з усею Волоською землею бути під його рукою, “также как и гетману Б. Хмельницкому”. (162-8).
Другого дня, 12 н. с. квітня Лопухин з Кузьминим мали прощальну авдієнцію у гетьмана. Дістали від нього купу документів: 3 листи від султана, оден від хана, оден від Яна-Казимира, оден від Карла-Ґустава і два від його канцлєра, лист Ракоція і воєводи Стефана. Того ж дня виїхали з Чигрина; проважав їх Виговський, осавул і козаки до того міста де їх стрічали.
В дорозі, коли вже були в Лубнях, 14 н. с. квітня Лопухин з тов. стріли царського гінця, що доручав їм звернути увагу на новий вибрик Нечая, оповіщений цареві згаданим вище листом могилівського воєводи Репнина: коли воєвода розіслав своїх салдатів по селах Могилівського повіту для їx охорони, Нечай тих салдатів, повиганяв, а поставив своїх козаків, а місцевим селянам велів в нічім не слухати московських воєводів 29). Міщан висланих з Могилева в повіти на закуплю конопляного прядива, під охороною салдатів, Нечаєві козаки з Чаусів побили і відібрали від них гроші, а коли воєвода написав у сій справі до самого Нечая, домагаючися розслідування і суду, Нечай слідства і суду не вчинив, а прислав листа, де посилався на те, що гетьман велів йому на Білоруси, “пановать і уряжать” (панувати і рядити) і називав себе полковником білоруським, могилівським, гомельським і чаусівським 30): Лопухину велено звернути увагу гетьмана, що се написано “воровски” (нельояльно супроти царя): “пануваннє” в перекладі на руську мову значить “государствованнє”, а на всій Великій і Малій і Білій Руси государствує і пишеться (сим титулом) цар, тому Нечай не може присвояти собі “пануваннє на Білоруси”, та і могилівським полковником писатись йому не годиться, бо в Могилеві поставлені від царя воєводи і ратні люде, Нечаєві до Могилева і до Могилівського повіту нема діла; а що він пише, “на ссору” (щоб посварити царя з гетьманом) ніби гетьман настановив його могилівським полковником і велів йому панувати над Білою Русью-цар тому не вірить, з огляду на безсумнівну вірність гетьмана, і жадає суворої кари на Нечая за таке його многе воровство, а в кожнім разі-не призначати його нікуди полковником. Тим більше коли стало відомо, що він “католик римської віри”, а таких иновірців не можна призначати на такі уряди, бо від них ніякого добра не буде, тільки замішаннє 31).
Лопухин не вважав потрібним вертатися назад з сею справою, і так богато обговорюваною, і дорученою спеціяльній слідчій комісії, тому вислав з нею до Чигрина піддячого Якова Портомоина. 15 н. с. Портомоин був уже у гетьмана і переказав йому се все. “І гетьман сказав: “Я йому велів писатися полковником могилівським, а що він писав себе паном над Білою Руссю, і царські гроші від міщан відібрав і їх бив,- сього я не знаю; коли він називає себе паном Білої Руси, царські гроші забрав і бив міщан,-про се буде наказано полковникові Антонові Ждановичу, котрого я посилаю до Могилева і Чаусів з сотником Микитою Сивцовим-вислати відти козаків. За такий його злочин (воровство) я велю його скарати на смерть, а царські гроші, які у кого він заграбив, велю від нього відібрати і віддати воєводам до Могилева”.
